Тупий, сповнений люті погляд барона свідчив про те, що він задоволений.

— Благаю небо, щоб іспанці потопили всі його дияволівські кораблі! — вигукнув він, остаточно знавіснівши.

Та небо лишалося глухим. Не встиг він навіть закінчити свого благання, як усе довкола струсонув страшенний вибух, і половина форту злетіла в повітря. Вдалим пострілом пірати влучили в пороховий погріб.

Години через дві після бою капітан Блад, спокійний і вичепурений, наче він щойно повернувся з балу, ступив на квартердек «Віктор'єза». Його зустрів де-Рівароль, все ще в халаті і в нічному ковпаку.

— Дозвольте доповісти, пане бароне, що ми оволоділи фортом на Бока Чіка. На руїнах башти майорить прапор Франції, і шлях у зовнішню гавань для нашої ескадри відкритий.

Ле-Рівароль змушений був стримати свій гнів, хоч мало не задихався від нього. Його офіцери так палко висловлювали своє захоплення, що лаяти Блада було просто незручно. Але в очах барона не згасала лють, а на блідому обличчі відбивалася внутрішня боротьба.

— Вам пощастило, пане Бладе, — процідив він крізь зуби, — що ви виграли бій. В разі поразки ви жорстоко поплатилися б за це. Іншим разом прошу чекати моїх наказів, бо не завжди у вас будуть такі щасливі виправдання, як сьогодні.

Блад посміхнувся, блиснувши рядком білих зубів, і вклонився.

— Зараз я був би радий одержати від вас, генерале, наказ розвивати наступ, скориставшись із перемоги. Думаю, що ви розумієте, наскільки важлива в даному разі швидкість дій.

Рівароль якось розгублено блимнув на нього. В своєму гніві він зовсім забув про те, що має керувати дальшими операціями.

— Зайдіть до мене в каюту! — владно наказав він Бладу і обернувся, щоб іти, але Блад зупинив його.

— Я думаю, генерале, що нам краще переговорити тут, коли перед вами, як на долоні, відкрита вся картина наших майбутніх дій. — І він вказав рукою на лагуну, на ландшафт навколо неї і на велике місто, яке розкинулось на далекій відстані від берега. — Якщо це не буде розцінюватись як моя самовпевненість, мені б хотілося зробити пропозицію… — Він замовк.

Де-Рівароль пильно поглянув на нього, запідозривши в його словах глузування. Але смагляве обличчя пірата було непорушним, а проникливі очі — спокійними і серйозними.

— Ну, що ж, вислухаємо, — милостиво погодився барон.

Блад показав на форт при вході у внутрішню гавань, вежі якого ледве виднілися за пальмами на вузенькій смужці землі, і сказав, що цей форт не так добре озброєний, як зовнішній, той, що вони захопили. Але канал тут набагато вужчий від Бока Чіка, і перш ніж проходити каналом, необхідно захопити укріплення, яке його захищає. Він запропонував, щоб французькі кораблі увійшли в зовнішню гавань і звідти почали бомбардування форту. А тим часом триста піратів висадяться з гарматами на східному узбережжі лагуни, густо вкритому фруктовими деревами. Як тільки почнеться бомбардування з моря, пірати кинуться на штурм форту з тилу. Блад вважав, що іспанці, оточені з двох боків і деморалізовані втратою більш сильного зовнішнього форту, не зможуть чинити тривалого опору. Після цього загін де-Рівароля залишиться в форті, а Блад з своїми людьми продовжить наступ і захопить церкву Нуестра Сеньйора де ла Попа, яка бовваніла на високому узгір'ї на схід від міста. Захопивши цю висоту, вони матимуть не тільки прекрасну стратегічну перевагу, а й можливість контролювати єдину дорогу з Картахени в глиб країни. Коли ця дорога буде в їхніх руках, то іспанці не зможуть вивезти з міста своїх цінностей.

Останній аргумент, як Блад і передбачав, виявився для Рівароля найбільш переконливим. До цього барон зневажливо слухав пірата, збираючись розкритикувати його пропозицію, та при останніх словах Блада обличчя де-Рівароля раптом змінилося і сам він пожвавішав. Стримано похваливши план Блада, барон наказав негайно бомбардувати форт.

Немає потреби описувати усі подробиці цієї операції. Через бездарність та грубі помилки французьких офіцерів вона пройшла не зовсім вдало: гарматним вогнем форту було потоплено два французьких кораблі. Але під вечір, не витримавши шаленої атаки піратів з тилу, форт капітулював. Ще до смерку Блад із своїми людьми захопив пануючу над містом висоту Нуестра Сеньйора де ла Попа і встановив там кілька гармат, доставивши їх туди на мулах.

Опівдні наступного дня Картахена, позбавлена захисту і налякана бомбардуванням, повідомила де-Рівароля про свою капітуляцію.

Набундючившись від непомірних гордощів за перемогу, яку він повністю приписував собі, барон продиктував умови капітуляції: місто має здати всі громадські гроші, товари і коштовності. Мешканцям давалася можливість лишитися в місті або покинути його, але ті, хто хотів виїхати, повинні здати все своє майно, а ті, хто залишається, здавали тільки половину майна і віднині ставали підлеглими короля Франції. Де-Рівароль обіцяв не руйнувати церкви і молитовні будинки, якщо вони подадуть повний звіт про всі цінності, які є в їх розпорядженні.

Картахена прийняла ці умови, бо іншого виходу у неї не було. Наступного дня де-Рівароль вступив із своїм військом у місто і оголосив його французькою колонією, призначивши де-Кюссі її губернатором. Після цього в кафедральному соборі на честь перемоги було відслужено обідню. Все це було тільки передишкою, бо зразу ж після обідні де-Рівароль приступив до грабування міста. Захоплення Картахени відрізнялося від звичайного піратського наскоку тільки тим, що солдатам під страхом найжорстокіших покарань заборонялось заходити в будинки горожан. Проте, ця видимість захисту особи і власності переможених аж ніяк не свідчила про гуманність де-Рівароля. Його турбувало, щоб якийсь дублон з того непомірного багатства, яке потекло в його скарбницю, відкриту іменем короля Франції, не поплив у кишеню солдата. Та як тільки золотий потік вичерпався, барон зняв усі обмеження і віддав місто на розграбування своїм солдатам, які не проминули навіть тієї частки майна нових підлеглих Франції, яку де-Рівароль обіцяв лишити недоторканною. Здобич була величезною. Чотири дні більше ста мулів возили золото в порт, а звідти на кораблі.

Капітан Блад разом із своїми людьми під час капітуляції міста і після неї утримував висоту Нуестра Сеньйора де ла Попа, не знаючи про те, що діялось в Картахені. Пірати добре розуміли свою виняткову роль і роль свого капітана в захопленні цього багатющого міста, однак Блада навіть не запросили на військову раду, на якій барон де-Рівароль визначав умови капітуляції. Це була образа і виклик водночас.

Іншим разом капітан Блад не стерпів би такої зневаги. Але зараз, коли він змінив свої погляди і назавжди порвав з піратством, Блад тільки посміхався на знак свого глибокого презирства до французького генерала. Але його офіцери, а тим більше матроси, які в душі залишились піратами, думали інакше. Вони були глибоко обурені діями барона. І тільки обіцянка капітана Блада негайно переговорити з бароном на якийсь час заспокоїла піратів. Стримавши в такий спосіб гнів своїх людей, Блад одразу ж вирушив на розшуки де-Рівароля.

Знайшов він його в одному з будинків, перетвореному бароном на канцелярію, де аж кишіло службовцями — реєстраторами доставлених сюди коштовностей. Тут по касових книгах перевіряли суму цінностей, зданих переможцям. Барон теж сидів серед писарів, наче купець, перевіряючи конторські книги, щоб переконатися, чи не здумав хто з переможених приховати бодай одно песо. Таке заняття, відверто кажучи, аж ніяк не личило командуючому королівськими сухопутними і морськими силами Франції в Америці. Але де-Рівароль захоплювався цими операціями більше ніж військовими. З неприхованим роздратуванням одірвався він від книг, коли до канцелярії зайшов капітан Блад.

— Моє шанування, пане бароне! — привітався Блад. — Мені з вами необхідно поговорити відверто, хоч це й дуже неприємно для вас. Серед моїх людей не сьогодні — завтра вибухне бунт.