— Під три чорти з цією угодою! — заревів капітан Істерлінг.

Він підвівся, загрозливо ступив до Пайка, майже торкаючи головою стелі каюти, й з притиском мовив:

— Я тобі ще раз скажу: після того, як ми підписали цю угоду, дещо змінилось. І те, що я кажу, важить більше, ніж угода, а я кажу: «Веліент» може одержати тільки десяту частку здобичі. З твого боку буде найрозумніше взяти те, що дають, пам'ятаючи приказку, що той, хто хоче вхопити якнайбільше, не дістає нічого.

Пайк витріщився на нього, роззявивши з несподіванки рота. Потім зблід від напруження, бо в середині йому аж пекло від люті, яку він розсудливо намагався приборкати.

— Їй-богу, Істерлінг… — почав був він і враз замовк. Істерлінг кинув на нього лютий погляд.

— Що? — крикнув він. — Кажи, що ти хотів сказати. Пайк пригнічено знизав плечима:

— Ти ж знаєш, що я не можу прийняти такі умови. Мої хлопці розірвуть мене на шматки, якщо я пристану на такий розподіл, не порадившися з ними.

— Тоді катай радитись, бо мені так і кортить обкарнати твої погані вуха, щоб усі бачили, що може трапитися з тими, хто надто нахабний з капітаном Істерлінгом. Та скажи своєму набродові, що коли в них вистачить нахабства не прийняти моєї пропозиції, то хай не завдають собі клопоту і більше не присилають тебе сюди. Нехай підіймають якір і забираються під три чорти. Нагадай їм те, що я тобі сказав: той, хто хоче вхопити якнайбільше, не дістає нічого. А тепер гайда звідсіля, капітане Пайк, та дивись нічого не забудь!

Аж на борту свого корабля капітан Пайк дав волю своїй люті. Не меншу лють викликало його повідомлення і в матросів, коли залишки команди зібралися на шкафуті. А Тренем до гарячого ще й приском сипнув:

— Якщо ця свиня Істерлінг надумав порушити своє слово, то хіба він зупиниться на півдорозі? Пригадаєте моє слово: коли ми погодимось на одну десяту, він зразу ж знайде привід нічого нам не дати. Капітан Блад мав рацію. Було б нам не вірити цьому сучому сину.

Заговорив один з матросів і висловив загальний настрій:

— Але оскільки ми йому повірили, то нам треба подбати, щоб він додержав свого слова.

Пайк, який тепер також схилявся до думки Тренема, що справа ця безнадійна, почекав, поки вщухне хор схвальних вигуків.

— А ви можете сказати мені, як це зробити? — спитав Пайк. — Нас сорок чоловік, а їх три сотні. У нас двадцяти-гарматний бриг, а в них два фрегати з п'ятьма десятками важких гармат.

На хвилину команда замовкла, потім озвався один сміливець:

— Він каже: одна десята або нічого. А наша відповідь така: третина або нічого. Є піратська честь, і ми змусимо його дотримати слова, виконати ті умови, на яких цей мерзенний злодій завербував нас.

Вся команда одностайно підтримала його:

— Вернись туди, капітане, й передай нашу відповідь.

— А якщо він не погодиться?

Заговорив Тренем, який вважав, що може дати добру пораду:

— Є способи примусити його. Скажи йому, що ми піднімемо проти нього все «берегове братство». Капітан Блад подбає, щоб з нами обійшлися справедливо. Капітан Блад не дуже любить Істерлінга, і він це добре знає. Нагадай йому про все це, капітане. Повернись назад і передай нашу відповідь.

То були великі козирі, Пайк розумів це, проте зізнався, що думка піти з них його чомусь не приваблює. Тоді його люди накинулися на нього з докорами. Адже то він переконав їх перейти до Істерлінга. То він не міг з самого початку захистити їх від його підступів. Вони свою справу зробили. Тепер його черга подбати, щоб їх не позбавили того, що їм належить.

Тож капітанові Пайку довелося спуститись у шлюпку з свого «Веліента», що стояв на якорі біля самісінького виходу з бухти, щоб поїхати передати Істерлінгу відповідь своєї команди й пригрозити йому капітаном Бладом та «береговим братством».

Зустріч відбулася на шкауфті «Авенджера» в присутності всієї його команди й капітана Геллоуея, який усе ще перебував на борту цього корабля. Розмова була коротка й бурхлива.

Коли капітан Пайк заявив, що його люди наполягають на виконанні умов угоди, Істерлінг просто зареготав. Команда також почала реготати; дехто навіть глузливо підбадьорював Пайка.

— Ну, коли це їхнє останнє слово, хлопче, — промовив Істерлінг, — то нехай піднімають якір і забираються к бісу. Оце й усе, що я можу сказати.

— Якщо вони піднімуть якір і підуть звідси, капітане, то найгірше від цього буде тобі,— твердо відказав Пайк.

— Та ти, стонадцять чортів, починаєш мені погрожувати!

Здавалось, величезне тіло Істерлінга зробилося ще більшим від люті.

— Я тільки застерігаю тебе, капітане.

— Ти мене застерігаєш? Від чого?

— Застерігаю, що все «берегове братство», всі пірати виступлять проти тебе за порушення слова.

— Порушення слова? — Голос Істерлінга піднісся до вереску. — Порушення слова, мерзенний виродку? Та як ти смієш кидати мені в обличчя такі слова? — Він вихопив з-за пояса пістоль. — Ану геть з цього корабля й передай своїй наволочі, що коли до обіду «Веліент» не забереться звідси, то я пущу його на дно. Геть!

Пайк, аж задихаючись від обурення, яке надавало йому відваги, виклав свого найбільшого козиря.

— Що ж, чудово, — промовив вів. — Тоді тобі доведеться мати справу з капітаном Бладом.

Пайк розраховував налякати Істерлінга, але навіть не уявляв, до якої міри того перелякають ці слова, не уявляв сліпої люті, що супроводжує переляк у таких людей, як Істерлінг.

— З капітаном Бладом? — перепитав крізь зуби Істерлінг, і обличчя його налилося кров'ю. — Ти хочеш пожалітися капітанові Бладу, га? Ну, то біжи пожалійся в пекло. — І він упритул вистрілив Пайку в голову.

Коли тіло Пайка впало горілиць на комінгс люка, пірати, що стояли довкола, з жахом відсахнулися від нього. Істерлінг, побачивши таке слинтяйство, хрипко засміявся. Геллоуей спостерігав за всім, що відбувалося, своїми блискучими очицями, і обличчя його було незворушне.

— Приберіть це стерво! — Істерлінг показав пістолем, з якого ще курився димок, на вбитого. — Повісьте його на нок-рею. Нехай це буде застереженням для тих свиней з «Веліента», щоб вони знали, що може трапитися з тим, хто нахабний з капітаном Істерлінгом.

Протяглий зойк, у якому змішалися гнів, страх і скорбота, розлігся над палубою Пайкового корабля, коли його команда, скупчившись біля лівого фальшборту, побачила крізь такелаж «Гермеса» мертве тіло свого капітана, що повисло на нок-реї «Авенджера». Всі так напружено вдивлялись туди, що зовсім не помітили ні двох індіанських пірог, що пристали до правого борту «Веліента», ні високого на зріст чоловіка в чорному із сріблом вбранні, який піднявся позаду них на палубу по зовнішньому трапу, поки не почувся його дзвінкий твердий голос:

— Здається, я трохи запізнився.

Всі обернулись і побачили, що перед ними, поклавши ліву руку на ефес шпаги, стоїть капітан Блад. Обличчя його затіняв крислатий капелюх з плюмажем, в очах горіло холодне полум'я гніву. Питаючи себе, як він опинився на кораблі, спантеличені пірати не вірили своїм очам і дивились на нього, мов на привид.

Нарешті до нього кинувся молодий Тренем, його очі збуджено блищали на потемнілому від горя обличчі.

— Капітане Блад, невже це ти? Але як же… Капітан Блад спокійно махнув рукою, що тонула в мереживах манжета, і зупинив його:

— Відтоді, як ви рушили на Дарієн, я весь час був поблизу і знаю, що з вами сталося. Та я й передбачав, що так буде, але сподівався запобігти лихові.

— Ти відплатиш цій зрадливій собаці?

— Відплачу, можеш не сумніватись, і то зараз. Такий жахливий вчинок вимагає негайної відповіді. — Голос капітана Блада звучав суворо, таким же суворим був вираз його обличчя. — Тут ще є люди, які вміють обходитися з гарматами. Пошли їх усіх вниз.

Коли капітан Блад ступив на борт «Веліента», починався відплив, і зараз корабель розвернувся вздовж проходу, тому відкрити гарматні порти можна було, не привертаючи уваги з інших кораблів.

— Наводити гармати? — здивувався Тренем. — Але ж, капітане, ми ні в якому разі не можемо розпочати бій. У нас надто мало і людей, і гармат.