І я багато міг мати жінок. Був я здоровий хлопець і вродливий, і дівчата до мене горнулися охоче. Один тільки раз я взяв дівчину в клуні і небагато мав з того радости. Любиш як крадеш, любиш і боїшся.

Нема краще як своя жінка. Спокійна любов — спокійний сон.

Тепер я не наймит. Я хазяїн і я мисливець. Багато зайців перебив я на своїм віку, а он і пушката моя (рушниця). Нею я за місяць сорок два убив зайчики.

«Як націлю, — сказав болгарин Сава, —так і мотону зайчика. Не втече».

Після цих слів болгарина Сави ми вдягли шапки й пішли обідати в Коларівську їдальню. Коларівська їдальня знаменита на ввесь район тим, що в ній дають м’ясо, багато м’яса, скільки охота м’яса і м’ясо те заяче. Зайців постачають Сава і Дацюк. Про Дацюка циркулюють легенди: розповідають, що він раз за дві години убив чотирнадцять зайців, іншим разом дванадцять і т. д. Зайці приймають по вісімдесят копійок за кілограм. Зав. їдальні має в льоху триста обідраних зайців. Зайці висять у льоху й смердять. Зав. їдальні перестає приймати зайців. На сніданок, на обід, на вечерю видають зайців.

На смак коларівський заєць, приготовлений по методі зава їдальні, нагадує найбільше розварений солоний віхоть.

У хаті председател на соз Борба жив технік Дацюк і в цій хаті ми полягали на ніч. Лігши на подертий сінник долі, я побалакав трішки з пречесним отцем Чарлзом Кінґзлі, потім одіпхнув його легенько й заплющив стомлені очі. З найглибших надр моєї душі одгикнувся заєць. Дацюк загасив лямпу, в вікно синя глянула ніч і розкрила дитячу книгу спогадів.

Заячий вечір. Сніг.

Ах! Блакитна стеле суніч,

І лягає як стомлений синій китаєць.

Споза сосонок звіриних ніг

Із забутих дитячих книг

Знайомий з’являється заєць

Заяри, заялини, заячмінь

Замаячить

Заяча

Тінь.

Майнувши білим хвостиком, заєць зник і все заснуло.

Уранці председател на соз Борба бере лопату й меліорує свій двір. У його голові народилась фантастична ідея відвести воду з свого дворового озера в ріку. Председател на соз Борба копав рівчака.

Сьогодні йому треба зібрати триста пудів пшениці й двісті п’ятдесят пудів ечемику (ячменю). Його соз Борба веде перед у виконанні плянів. Крім того председател на соз Борба буде на чотирьох засіданнях, а вночі його черга їхати з конем на станцію. Отже председател на соз Борба вдома не буває. Вдома таким чином порядкує його жінка — так би мовити, председател на кьштата на председател на соз Борба. У Коларівці вісім созів і председател на соз Борба з гордістю заявляє, спершися на лопату, що його соз Борба практично вже нічим не різниться від колгоспу. Він кінчив меліоративні роботи у своїм дворі і йде на засідання в брід.

Оце вже десятий день, що Коларівка є величезне квадратове грязеве озеро. Венеціянськими каналами цього озера плаває тачанка, чотирма запряжена кіньми і шукає председател на рай колгоспспілка. Председател на райколгоспспілка раніше містився коло машинотракторної стації, а сьогодні рано переїхав до райкоопспілки. Одначе в райкоопспілці його не знайдено. Отже тачанка циркулює між райвиком, райкоопспілкою, парткомом, машинотракторною стацією і квартирою председател на райколгоспспілка, шукаючи председател у спішній справі. На завтра треба хоч кров з носа вивезти на стацію зерно. Уночі буває легенький морозець. Треба проскочити між ніччю й бездоріжжям сім верстов по морозцю, а вертати порожняка можна й вплав.

Селом болгари ходять убрід. Більшість у чоботях, дехто в ґальошах. Ґальоші підв’язують перед відплиттям з дому шворкою. Нема нікого, хто просто йшов би в ґальошах, непідв’язаний. Діти пливуть у школу в постолах і вовняних шкарпетках, а то й просто... босі.

Від села до села треба пливти тачанкою шестериком, абож бідою четвериком[15].

Бідо! Доісторичний український автомобілю! О екіпаже біди! О страшний свідку бездоріжжя! О трясучий кораблю трясовині! О грізна назво епохи царських доріг, доби кріпацької праці, трисотлітнього часу поневолення!

Селянин їде бідою. Алеж вже останні дні доживаєш ти, чортів далесе селянської комунікації. Уже кінчають шосе з Бердянського до Токмаку. Уже збираються машини, що вторують дорогами степи. І коли рівні й тверді ляжуть шляхи в степах, ми заведемо тебе, бідо, до полтавського музею й поставимо поруч із чумацькою мажею.

Отже виїхати до колгоспу «Комунар» сьогодні не можна й ми виходимо з дому болгарина Сави пошукати зайців у грязюці.

Дім болгарина Сави (з якого ми оце вийшли) такий має плян. Уявіть собі цегляний коробок у п’ять метрів уширшки і в дванадцять метрів удовжки. Станьмо коло того краю, де стремить таємничий стіл на стовпі. Від нас починаються вікна къштата (великої кімнати). Це кімната холодна і в ній можна жити тільки влітку. Поруч із нею вузькою ковбасою з широким кінцем тягнеться малка къшта (мала кімната). Широкий край — це куфнята (кухня). Куфнята все ж таки займає не ввесь дім уширш, бо знадвору є ще на тій самій широті фаята (фойє або сінці, коли ваша ласка). Далі йде ще одна малка къшта (формою квадратова) — це вже тепла, бо її гріє куфнята. За цією малка къшта іде дам на скот, а за дам на скот плявник[16] для полови і інших скотячих страв.

Вікна й двері в такому домі городські, а не селянські. Підлога фарбована і взагалі, коли б цей будиночок перенести до Харкова, то головний інженер заводу за щастя мав би в ньому жити, займаючи къшта, малка къшта, фаята і ще одну малка къшта, а головна інженерова дружина ще й здала б у користування дам на скот і плявник на полову, у яких помешканнях оселилися б з радістю всякі приїжджі громадяни.

Коли болгари оселялися на Україні, кожному видавано «нумер» — шістдесят десятин земята. Болгари швидко забагатіли, цегельні постачали їм цеглу на дуваро (стіни) і криша (дах), онуки перших пересельців утворили куркульську верству. Наймити з Росії та України пасли їм тисячі овець, з баранячого лою робилося легендарна кавърма.

М’ясо, нарізане скибками, смажилося в лоєві, заливалось лоєм і ставилося в холод. Це була кавърма, якої вистачало на всю тринадцятидушну сім’ю багатого болгарина.

Ще зовсім недавно, за наших часів, перед розкуркуленням кавърма «ллялася рікою» в пащі багатих болгар, запивана ракиа (горілкою), росли черева, болгарин лежав під возом на полі й смоктав з барильця вино, поки наймити працювали на полі. Уночі ж розпарений спекою, розпертий вином і кавърмою, куркуль пхався в плявник, де спали дівчата-наймички.

Перед хатою болгарина Сави залізка обчищати ноги й жмут кураю.

Курай. В степу росте така трава курай. Вівці їдять курай, зайці сплять у кураю, коли дощ, чабани збирають курай у купи, запалюють і гріються. Степовий вітер зриває курай і котить його, накопичує в розколини степового гранітного підґрунтя. Болгарин везе курай гріти куфнята і жмут кураю він кладе коло порогу обтирати ноги.

Цікаво було дізнатися, як ставиться бідний болгарин до созу. Коли він приходить до созу як до своєї хати, як колективний хазяїн, то перед ґанком, поруч із залізкою, він покладе жмут кураю і сам, перший обітре ноги. Коли ж він плаче за кавърма, він упхається в дім созу (може в колишню свою хату) з закаляними по халяви чобітьми. Кавърма вразила уяву високошановного отця Чарлза Кінґзлі і він розповів про Гуачаро.