Йогансен Майк Гервасиевич ( Йогансен Майк Гервасійович )

Йогансен Майк (Михайло) Гервасiйович народився 16 (28) жовтня 1895 року в м. Харковi у сiм'ï вчителя нiмецькоï мови, вихiдця з Латвiï (в окремих матерiалах є вказiвка на його шведське чи норвезьке походження). Навчався Майк у класичнiй росiйськiй гiмназiï. На час закiнчення Харкiвського унiверситету (1917) вiн знав старогрецьку й латину, вiльно володiв англiйською, нiмецькою, iталiйською, iспанською та французькою, знав скандинавськi та слов'янськi мови. Як казали сучасники, з Майка був чортiвськи здiбний лiнгвiст, але так само легко сприймав технiчнi знання. Майк Йогансен мав енциклопедичну освiту, захоплювався рiзними видами спорту. Пiд враженням вiд трагiчних катаклiзмiв громадянськоï вiйни, передусiм кривавих розправ Муравйова та денiкiнцiв у Києвi, Йогансен поклав рiзку лiнiю у свiтоглядi i пристав до марксiвського. Тодi ж почав писати вiршi украïнською мовою - ранiше писав руською.
Про себе, як украïнського поета, М. Йогансен заявив 1921 року публiкацiями в журналi Шляхи мистецтва, збiрнику Жовтень. Того ж року вийшла i його перша поетична книга - Д'горi. Вiн зближується з В. Елланом, М. Хвильовим, П. Тичиною, В. Сосюрою та iншими харкiвськими письменниками. Разом з ними пише першi Манiфести украïнськоï пролетарськоï лiтератури, видає альманахи, засновує першу органiзацiю украïнських пролетарських письменникiв Гарт (1922).
У 1925 р. Йогансен стає одним iз засновникiв ВАПЛIТЕ, згодом - очолює так звану "Групу А", що склалася з лiтераторiв, якi вiдiйшли вiд ВАПЛIТЕ. З його iнiцiативи з'явився журнал-альманах "Лiтературний ярмарок", а дещо пiзнiше - "Унiверсальний журнал", про який М. Хвильовий з властивим йому сарказмом вiдгукувався: "Рожденный ползать летать не может". Пiзнiше Йогансен став членом Спiлки радянських письменникiв Украïни.
За сiмнадцять рокiв творчоï дiяльностi видав вiсiм книг вiршiв, десять книг прози (з них п'ять - книги нарисiв), чотири дитячi та двi - лiтературознавчi. Проте зi всього створеного головним вважав поетичний доробок. На п'ятнадцятому роцi творчоï дiяльностi видав пiдсумкову книжку вiршiв, хоча свою поетичну програму не вважав вичерпаною. На початку творчого шляху молодому поету був властивий мотив мрiйних "островiв хмар", який О. Бiлецький називає "запiзнiлим романтизмом". Проте бурхлива доба швидко "перемагнiтила" М. Йогансена. Сповнений сподiвань на нацiональне й соцiальне оновлення поет видає збiрку "Д'горi" (1921), в одному з роздiлiв якоï - "Скоро forte" поетичними засобами вiдтворив епоху революцiï та громадянськоï вiйни, яку бачив у високих героïчних тонах. З великою тривогою придивлявся М. Йогансен до тих непримиренно конфронтацiйних тенденцiй, якi трагiчно розколювали народи, втягували ïх у вир братовбивчоï вiйни.
Звертаючись до фольклорних джерел, М. Йогансен переосмислює ïх у свiтлi ренесансних iдей. (зб. "Кроковеє коло", 1923). Поетична збiрка "Ясен" (1929), що з'явилася пiсля книжок "Революцiя" (1923) та "Доробок" (1924), виявила нову якiсть творчих пошукiв М. Йогансена: вiд стихiйноï революцiйностi молодого украïнського iнтелiгента раннього перiоду творчостi письменник еволюцiонiзує у напрямку "романтика чистого слова". Еволюцiя поета та його лiричного героя йшла лiнiєю романтизацiï щоденноï, живоï, суперечливоï дiйсностi, що по-своєму утверджувала "романтику буднiв".
Будучи одним iз адептiв створеноï спiльно з О. Слiсаренком та Ю. Смоличем "Техно-мистецькоï групи "А", Майк Йогансен, проте, i в поезiï, i в прозi зберiгав творчу iндивiдуальнiсть. Часто вдавався до експериментiв: поєднував прозу i поезiю в одному творi. Полюбляв мiстифiкацiю.
У пiслямовi до "Подорожi ученого доктора Леонардо" вiн, перепросивши читачiв, пояснює навiщо написано твiр: "Нiде не написано, що автор у лiтературному творi зобов'язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Вiн може спробувати навпаки водити декоративних людей по живих i соковитих краєвидах".
Пiзньому перiодовi творчостi М.Йогансена властиве звернення до сюжетного вiрша, балад, вiршованих оповiдань, нарису. Вiн покладає великi надiï на прозу, розглядає роботу в поезiï як "юнацьку спробу", вважаючи лiрику "недовговiчною та ефемерною", мрiє написати "велике полотно" про "Харкiв, про iндустрiальне оновлення" велетенського мiста.

18 серпня 1937 року письменника було заарештовано у його харкiвськiй квартирi по вулицi Червоних письменникiв, 5. На допитах Йогансен поводився з властивою йому гiднiстю: не запобiгав перед слiдчим Замковим, не "топив" побратимiв по перу, не приховував своïх полiтичних поглядiв. "В бесiдах з Епiком, Вражливим я говорив, що Остап Вишня - нiякий не терорист, - свiдчив вiн на допитi 16 жовтня 1937 року. - Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти украïнських письменникiв є результатом розгубленостi й безсилля керiвникiв партiï i Радянськоï влади". 24 жовтня 1937 р. Йогансену було пред'явлено обвинувачувальний висновок, пiдготований оперуповноваженим харкiвського УНКВС Половецьким i затверджений заступником начальника управлiння Рейхманалом, в якому зазначалося, що Йогансен з 1932 р. був учасником антирадянськоï нацiоналiстичноï органiзацiï, яка ставила своєю метою повалення Радянськоï влади методами терору й збройного повстання, завербував чотири особи для участi в повстаннi, погодився особисто взяти участь у виконаннi теракцiï проти керiвникiв компартiï i радянського уряду. Розглянувши на закритому засiданнi 26 жовтня 1937 року судово-слiдчу справу М. Йогансена, Вiйськова Колегiя Верховного Суду СРСР винесла вирок: "Йогансена М.Г. засудити до вищоï мiри кримiнального покарання - розстрiлу з конфiскацiєю всього майна, що належить йому особисто. Вирок остаточний i на пiдставi Постанови ЦВК СРСР вiд 4 грудня 1934 року пiдлягає негайному виконанню". 27 жовтня 1937 року Йогансена було розстрiляно у Києвi.