ЛОМИСИЛА. Сам-один? Ми з Мамаєм (іронічно) тобі будемо допомагати в цій справі.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Не потребую нічиєї допомоги, краще відпочивайте собі з дороги. Я – сам!

ЛОМИСИЛА. Ой, не шуми, луже, ой, не бреши, друже.

НЕВСИТИМЕЦЬ (гордо). Казка – не бреше!

Кидається за куліси, звідкіля наростає яничарський гомін. Мить – і звідти вже чутно, як хлюпотить, вирує, виливаючись, вода. А потім – переляканий зойкіт натовпу, який борсається у хвилях, плюскаючись по воді.

У своїм палаці Цар, хукнувши на своє чарівне дзеркало, вмикає його. Постає картина:

Хвилі, якими пливуть чалми, черевики з позадираними носками. З докуки торохкає по дзеркалу – виникає наступна картина:

Мокрі, перелякані яничари, кидаючи зброю, розбігаються, хто куди. Лютий ЦАР так гепнув у дзеркало, що воно й вимкнулося.

ЦАР. Пробач, моє любе чарівне дзеркало, що б’ю тебе. Не тебе треба бити, а бити треба мого Радника-зрадника, який, бачу, марно хліб в мене їсть. Ну, нехай він лиш повернеться, тоді я його...

Показує.

У Невір-царстві на сцену знову виходить НЕВСИТИМЕЦЬ, помітно поменшавши в талії.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Хух!.. Усе море до краплини віддав, щастя ваше, хлопці – що не вино. Вина – не віддав би нізащо. А як гарно вони всі пливли: стилем брас.

МАМАЙ. Ну, спасибі тобі, друже, що виручив нас у біді.

НЕВСИТИМЩЬ (співає).

(Тут Невситимець замислюється). Мене б – на лани. Я б міг поливати поля, городи... Садки! А тут доводиться яничарів поливати, наче помідори, чи буряки які.

ЛОМИСИЛА. А мене б за плуг та на лани...

МАМАЙ. Годі, братове, мріяти. Треба нам рушати, доки басурмени не попідсихали. (Кивнувши на високу стіну). Ломисило, ану під садови-но нас туди.

У султановому палаці сидять сумні дівчата, поруч них лежать мітли й віники.

СУЛТАН. Я бачу, що ніхто не хоче підмітати мені палац. Цікаво знати, що ж ви тоді хочете?

ДІВЧАТА. Фітнес!

СУЛТАН. Чудово! Буде вам і фітнес. (Ляскає в долоні, виникає музика). Дівчата, робіть, як я! (Бере мітлу, починає удавано підмітати). Бадьоріше, легше, веселіше! Швидше, сміливіше, запальніше! Раз-два, раз-два! Радісніше махайте мітлами, раз-два! Жвавіше, спритніше, ритмічніше! Прудкіше, дужче, наполегливіше! Раз-два!

Дівчата, танцюючи, метуть палац, аж пил летить. СУЛТАН же, одкинувши мітлу, милується, як ті під музику працюють.

Тут до палацу заходить ЦАРІВНА ПЕТРІВНА, сумно споглядає роботу дівчат-полонянок.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Дівчата! Та покиньте ви підмітати, скільки ото раз на день можна прибирати той палац?

ДЖЕЙН. Ай донт андестенд, зет ю сей.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА (до Жанни). Досить, кажу, підмітати, годі!

ЖАННА. Же не компрене па, ке ву ді.

СУЛТАН. Арбайтен, арбайтен, мої любі! Фітнес! Фітнес!! (Гортає товстого словника). Травай, ма жьон фій!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА видирає в нього словника.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. А я кажу: досить! Інаф, баста! (каже вона, зиркнувши до словника). Зе верк із оувер! Стоп!

Дівчата покидають підмітання.

СУЛТАН. А чого ти розкомандувалася в моєму домі? Хто ти мені така? Заміж за мене виходити не збираєшся, а поводиш себе, наче законна дружина!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Заміж за тебе? Нізащо!

СУЛТАН. І чого ти така, (зазирає в словника) моє серденько?

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. По-перше – то ти й мене тоді змусиш по п’ять разів на день замітати підлогу. А по-друге: я ще неповнолітня для шлюбу, ще не підросла.

СУЛТАН. Клянуся східною любов’ю, що ні! То ж – рабині, а ти, як не як – Царівна й підмітати не будеш... А по-друге, якщо вийдеш за мене заміж, то швидше підростеш.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Усі ви до весілля отак присягаєтеся... Пожалів би ти полонянок, дав би їм перепочити.

СУЛТАН. Так вони ж самі: «Фітнес, фітнес!» А без цього їм тут нудно стане, а підмітаючи – вони при ділі. От коли ти вийдеш за мене, тоді всім хатнім господарством порядкуватимеш і цими дівчатами теж...

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Не бажаю!

СУЛТАН (сумно й тужно співає).

На сцену витанцьовує султанський почет, підтанцьовує.

Султанський почет підспівує хором:

СУЛТАН (співає).

Почет підхоплює:

СУЛТАН (співає).

Одтанцювавши, СУЛТАН знесилено спирається на плече однієї зі своїх численних полонянок. Паранджа їй од того сповзає і ми бачимо лице НЕВСИТИМЦЯ, перевдягнутого в жіноче східне вбрання. СУЛТАН – сахається, почет – теж. СУЛТАН зриває паранджу з іншої полонянки – то виявляється ЛОМИСИЛА.

СУЛТАНОВІ – заціпило.

МАМАЙ сам скидає із себе паранджу.

МАМАЙ. Здоров був, пане Султане.

СУЛТАН (отямившись). Здоровенькі були. Чи по волі, чи по неволі прийшли ви до мене?

МАМАЙ. Добрі богатирі усе по волі ходять.

СУЛТАН. Чого вам тут треба?

МАМАЙ. Віддай нам Царівну Петрівну, ми її додому повернемо.

СУЛТАН. Віддати Царівну? Зараз ви замість Царівни познайомитеся з моїм улюбленим скаженим бойовим слоном. Ану, гей, там!

Ляскайте в долоні. Почет кидається за сцену виконувати.

Чутно, як забряжчали там ключі, як задзенькотіли ланцюги. І от уже двигтить сцена од важкої ходи. І вже на сцену витикається слонячі хобіт і бивні. Лунає слоняче бойове ревисько.