Богдан Жолдак
НОВІ ПРИГОДИ КОЗАКА МАМАЯ
П’єса для дітей на дві дії
за мотивами українських народних казок
Дійові особи:
МАМАЙ – сирота, майбутній козак
НЕВСИТИМЕЦЬ і ЛОМИСИЛА – його вірні побратими
ЦАР – акула феодалізму
РАДНИК-ЗРАДНИК – його попихач, він же РУСАЛОЧКА, він же ГЕЙША, він же СХІДНИЙ НЕГОЦІАНТ
ЦАРІВНА ПЕТРІВНА
СУЛТАН – східний і закоханий деспот
ДЖЕЙН і ЖАННА – полонянки прибиральниці
ЗМІЙ-БАГАТОГОЛОВЕЦЬ, він же ТРІЙЦЯ В СПІДНЬОМУ
ОПОВІДАЧ, він же ДІДУСЬ
ЖЕБРАКИ, вони ж ЯНИЧАРИ, вони ж ПЕРЕХОЖІ, вони ж ПОЧЕТ
Дія І
Картина І
На сцену виходить ОПОВІДАЧ і співає:
ОПОВІДАЧ (співає).
Молодії чародії
Сподівання і надії –
Не пустопорожні мрії,
Не прості ми диваки.
Може ми чарівники?
Здрастуйте, чарівники! А чому ви так невесело мені відповідаєте? – Я кажу, здрастуйте, чарівники! Хіба ви не чарівники? – Ви – чарівники усі, і зараз ви в цім переконаєтеся: і усі зараз отут будете чародіяти. Здрастуйте, кажу, чарівники! Ще раз! Дружно! Отакі
Чарівники, чарівнята,
Нас не мало, нас багато,
Що не знають мама й тато,
Діточки у них які!
Ми – не просто малюки... Гм. Так от: де було – там було, десь-не-десь, а в тридесятому царстві, в сімдесят сьомому державстві, де вода сиплеться, а пісок тече, де салом стріхи криють, а ковбасами тини плетуть, був собі чоловік Монька, що носився злегонька і підскакував уві сні... Розповідати казку, чи ні? Як розповідати, то й розповідати, отже слухайте:
ось у цім самім тридесятдев’ятім царстві жив собі один хлопець-сирота, він не мав мами, і весь час кликав її – от він і вигадав собі ім’я – МАМАЙ. (Оповідач озирається на сцену). О! А де ж казка? Казки – нема... Ану, діти, давайте-но всі дружно, разом, покличемо казку. Три-чотири: каз-ко, прий-ди! Казко, прий-ди!
Картина II
На сцені вказівник: «Сонне Царство».
Сюди виходить МАМАЙ, роздивляється навколо. Він слухає оголошення, котре лунає згори.
ГОЛОС. Усім! Усім! Усім! Пропала і зникла невідомо куди Царівна Петрівна, півтори метри росту, очі сині, словом, дуже гарна. Хто її знайде, той і одружиться! І одержить пів-Сонного царства в додаток! Усім! Усім! Усім!
Навколо МАМАЯ блукають якісь постаті, шепотять, засинаючи на ходу.
ЖЕБРАКИ. Мовчи та диш...
Мовчи та диш...
Скажуть, що спиш...
Скажуть, що СПИШ-Ш-Ш...
Тш-ш-ш-ш...
МАМАЙ. Скажіть, а чому...
ЖЕБРАКИ. Мовчи! Мовчи та диш, скажуть, що спиш. Тш-ш.
МАМАЙ (зупинивши одного жебрака). Скажіть, а чого ви всі отут такі сині?
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Бо нас – сам Цар б’ють.
МАМАЙ. То де ж узявся у вас такий Цар?
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. А ти що, не з нашого Сонного царства?
МАМАЙ. Я з тридесятдев’ятого.
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Воно й видно – базікаєш багато.
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Гай-гай, де взявся в нас такий Цар... Прийшли до нас хитрі та й підбили дурних. От ми тепер і синіємо... (Схаменувшись). По-о-одайте сліпому, незрящому, до роботи не годящому-у...
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Стій! Стій! Не подавай йому!
МАМАЙ. Чому?
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Бо подавай мені.
МАМАЙ. А чим же ти кращий?
ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Я – не кращий, а я – гірший, я – нужденніший, бідніший... Тому мені, мені подай!
Другий жебрак відштовхує Першого.
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Йому не подавай, подай мені!
МАМАЙ. Таки тобі? Чого це?
ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Того це, бо я гроші люблю набагато більше, ніж він. Мені, мені подай!
Зачувши про гроші, підбігають інші жебраки.
ЖЕБРАКИ. Нам, нам подай! Ми ще бідніші за цих!
МАМАЙ. Та я б подав, люди добрі, так у мене самого нічого немає.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Не бреши.
МАМАЙ. Я ще ніколи нікому не збрехав.
Усі жебраки на це починають голосно реготати.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. От оце – оце ти вже точно брешеш! Подай, доки не пізно, ану!
МАМАЙ. Скільки я буду казати: нема!
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Дай перевірю.
Лізе МАМАЄВІ до кишені.
МАМАЙ. Що-о?!
ЖЕБРАКИ. От ми зараз перевіримо, є там, чи нема...
МАМАЙ. Що-що?
Жебраки-рекетири тісним колом оточують його.
ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Ану – пострибай.
МАМАЙ. Та кажу ж вам, в мене нічого нема, хіба що оцяя шабля. (Починає виймати шаблю з піхов). Ось я вам зараз подам. Зараз – ви в мене пострибаєте.. .
Жебраки Сонного царства вмить розбігаються.
ЖЕБРАКИ (співають):
Мовчи та диш,
Скажуть, що спиш-ш... Тш-ш-ш...
Тш-ш-ш...
Тш-ш-ш...
МАМАЙ (сам до себе). Чи мені йти? Чи мені не йти?.. Як хочеш стати справжнім козаком, то хіба можна вагатися? Піду!
Картина III
ЦАР біля чарівного свого дзеркала грається мечем-самосічем. Зачувши кроки, припиняє, ховає зброю, чинно сідає.
МАМАЙ заходить до царського палацу, де на троні сидить Цар. Потім з-за трону повільно витикається, визирає РАДНИК-ЗРАДНИК.
МАМАЙ. Здрастуйте вашій ха... вашому палацові.
ЦАР. Здоров тобі, хлопче. А що ти нам скажеш?
МАМАЙ. Чи давали ви оголошення?
ЦАР. Ну, давали. Ну то що?
МАМАЙ. Я хочу йти визволяти вашу сестру.
ЦАР. А-а... Он воно що... Визволяти... Зникнення моєї сестри – то велика загадка.
МАМАЙ. Так я розгадаю.
ЦАР. Отак одразу й дозволь першому-ліпшому (уважно міряє його поглядом) героєві рятувати рідну сестричку... Ти спершу мусиш довести, що вартий того.
