МАМАЙ. Позирай!

ЛОМИСИЛА. Речі на плечі!

НЕВСИТИМЕЦЬЬ. До жору!

ДЖЕЙН (зазираючи до словника). Кроком руш! Наглядай!

ЖАННА (зазираючи туди ж). Ширше крок! Пильнуй!

Шлях їм перетинають жебраки Сонного царства, озброєні костурами.

ЖЕБРАКИ. Стій!

МАМАЙ. Я ж вам уже раз казав: немає в мене нічого, не подаю.

Намагається пройти, але ті – не пускають. Шикуються бойовим порядком проти побратимів і побратимок, танцюють войовничого танцю, наїжачившись костурами.

МАМАЙ. Та ви що, жебраки, мене не пізнали?

ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Ніякі ми не жебраки!

НЕВСИТИМЕЦЬ. А хто ж тоді?

ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Ми – царське військо тепер, ясно вам? Регулярне!

МАМАЙ. А, ясно. Це ви – за сумісництвом.

ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. Приходять сюди різні, жарти свої на нас відточують... Не пустимо!

МАМАЙ. Та це ж я – Мамай!

ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Ніякий ти не Мамай, ніякий не Татай.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Ти ще скажи, що я – не Невситимець.

ЛОМИСИЛА. А я – не Ломисила.

ЖЕБРАКИ. Не Невситимець і не Ломисила.

МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ і ЛОМИСИЛА (разом). А хто ж ми тоді?

ЖЕБРАКИ. Зрадники, ось ви хто.

ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. І ми вас – не пустимо.

ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Хто вас уб’є – тому сам Цар милостиню подасть!

ТРЕТІЙ ЖЕБРАК. От зараз вам тут і смерть буде.

ЛОМИСИЛА (беручися за довбню). Ге, то не наша мати ворожила.

МАМАЙ. Не треба з ними так.

НЕВСИТИМЕЦЬ. А як з ними треба?

МАМАЙ (до жебраків). Чого ви до нас так? Вас же Цар б’є, а ви...

ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. ...а ми будем бити вас.

ЖАННА (до МАМАЯ). Мон шер амі, же се... (зазирає до словника) я знаю, що з ними робити слід, аби вони нас пропустили.

Знімає сережку з вуха і кидає її в натовп жебраків.

ДЖЕЙН, глядячи на неї, робить те ж саме.

Усе жебрацтво вмить накидається на здобич, виникає шалена бійка.

Герої, скориставшись того, ідуть повз них до палацу.

З купи рук, ніг і лахміття вилазить Перший і Другий жебраки. У Першого – у вусі застромлена золота сережка, у Другого – у носі.

ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Хороші вони мабуть люди були...

ДРУГИЙ ЖЕБРАК. Так... Це ж нам уперше хтось милостиню подав!..

У своєму палаці ЦАР продовжує писанину.

ЦАР. ... прикмети злочинців: малий, товстий і дебелий... Потім вони учинили... нового злочину, а саме: пропали без вісті мого дорогого й улюбленого... Радника. Мало того, що вони без віз порушили державні кордони багатьох дружніх нам країн... (його голос посилюється і розноситься луною по Сонному царстві)... так там вони знайомилися з усілякими ненашими дівчатами...

До палацу заходять побратими й побратимки. Цар на них зиркнув і продовжує писати.

ЦАР. От я й пишу, посилав я їх трьох, а приходять п’ятеро. (До дівчат). І не соромно вам? Подивіться ви на себе: що це за одежа? Стрейчі – ганьба! Як ви можете в моєму Сонному царстві з’являтися в такому вигляді? Ще хтось, бува, на таке глядячи, ще й прокинеться... (Знову береться до пера) ... з усілякими ненашими дівчатами, гидко вбраними в пірсінг... чим підбурювали простий люд до подібного... одежоносіння...

МАМАЙ. Ти нам баки не забивай. Ти краще скажи, де зараз твій поганий Радник-зрадник?

ЦАР. Я? Я – мушу тобі відповідати? Звітувати? Ти забуваєш, хлопчиську, хто я такий!

МАМАЙ. Хто ти? Ти той, хто продав свою рідну сестру Султанові.

ЦАР. Оце ти загнув... Ніякий я їй не брат. Щоб це я – та сестру...

МАМАЙ. Не брат? А хто ж? Небіж?

ЦАР. Ні-і.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Вуйко?

ЛОМИСИЛА. Дядько?

ЦАР. Ні. Я їй – підмітайло. Якось я завіз її в темний ліс, наче з дороги збився, а там уже очікували домовлені слуги султанські, їм я її й продав. Але вона мені не сестра. Добре продав! А потім і воцарився.

МАМАЙ. Бідна Царівна...

ЦАР. Це ви – бідні. Якщо взнали мою таку таємницю, вам доведеться її берегти.

УСІ. Нам?

ЦАР. А найкраще бережуть таємниці хто? Мертві.

НЕВСИТИМЕЦЬ. Що він меле?

ЦАР. Ось мій чарівний меч-самосіч. Зараз я ним махну один разочок і ви всі попадаєте неживенькі. Мамайчику-зайчику, іди сюди перший... Може ти передумав? А хвалився... Спасибі ж тобі, що ти привів до мене таких дівчат. Вони мені в господарстві знадобляться – будуть підмітальницями в моєму великому палаці.

МАМАЙ. Що?! Не буде цього ніколи!

Кидається до ЦАРЯ. Той виймає простого меча і вони починають кружляти навколо трону.

ЦАР. Іди, іди сюди, я тобі кашки дам... (До меча). Меч мій любий, меч мій милий, бий-рубай його щосили!

З тим нападає на МАМАЯ.

Побратими хотіли було кинутися на допомогу, махаючи довбнями і слонячими бивнями та товстими книжками – але вона вже й не потрібна – з першого удару МАМАЙ вибиває ЦАРЕВІ меча з рук.

Усі навалюються на ЦАРЯ, махаючи зброєю, він устигає лише крикнути.

ЦАР. Зрада! Мій вірний клятий Радник-зрадник підмінив мені меча!..

МАМАЙ дивиться на те, що залишилося від ЦАРЯ. Потім кличе ДЖЕЙН, бере в неї пляшечку з цілющою водою.

Нахиляється до ЦАРЯ, складає його, порубаного, докупи та бризкає с чарівною водою.

ЦАР устає живісінький, мацає себе. Все гаразд, лише голову йому припасовано тепер до спини.

ЦАР. Пожалійте мене, не бийте мене! Я знову стану підмітайлом, як колись... Немає в мене тепер нічого: ні Сонного царства, ні чарівного меча-самосіча (плаче) що РАдник-зрадник уцупив... Ой! (оглядає себе в дзеркалі) Що це зі мною? Що ви з мене зробили?

МАМАЙ. А те зробили, на що ти заслужив. Нехай же тепер усі бачать, хто ти такий. Живи і диш!

Переляканий побаченим, колишній ЦАР тікає зі сцени.

ДЖЕЙН (ховає пляшечку, зазирає до словника). Ич, який. Підмітати такому палац!..

ЖАННА. Же пенсе, ке... (зазирає до словника) Я думаю, що тепер нам треба йти шукати Радника-зрадника і визволяти в нього Царівну Петрівну.

ДЖЕЙН. Так, але в нього тепер є чарівний меч. Він озброєний і дуже небезпечний,

МАМАЙ. Я теж чув. (Замислюється). Іти мені, чи не йти? Піду!

Настромлює собі на меча царську корону, з тим рушає. Побратими й побратимки – слідом. Однак усі вони роблять коло й вертають назад.

ЛОМИСИЛА. Так-так...

НЕВСИТИМЕЦЬ. Гм...

МАМАЙ. В який же його бік іти? Де того Радника-зрадника шукати – ось питання.

На сцену виходить ОПОВІДАЧ.

ОПОВІДАЧ (до зали). Ану, діти, нумо допоможемо нашим друзям, бо вони ж не знають, куди відлетів Радник-зрадиик. А ви ж усі це бачили? Бачили? Ну! Скажемо усі тоді сміливо: Радник той побіг... праворуч? А-а – ліворуч!

ЦАР, трусячись зі страху, теж показує то праворуч, то ліворуч.

МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА (разом до зали). Спасибі!