ДЖЕЙН. Сенк’ю вері мач!

ЖАННА. Мерсі боку, камарад!

МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА, ДЖЕЙН, ЖАННА (співають, виходячи).

Степ. Біля кам’яного кумира сидить зажурена ЦАРІВНА, зажурена ПЕТРІВНА.

РАДНИК-ЗРАДНИК. Ану, виходь за мене заміж!

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Не вийду.

РАДНИК-ЗРАДНИК. Кому кажу: виходь! Однаково тебе вже ніхто не визволить, не порятує.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Однаково не буде по-твоєму.

РАДНИК-ЗРАДНИК. Ось я зараз як махну цим чарівним мечем (виймає меча-самосіча) так тебе навпіл і розрубаю. Може вийдеш?

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Якщо Мамай не знає, де я, і не прийде мене визволяти – рубай. Не хочу я тоді жити.

РАДНИК-ЗРАДНИК здіймає меча.

МАМАЙ (виходячи на сцену). Стій, Царівно! Ще рано тобі гинути!

На сцену слідом за ним вибігають усі інші герої.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. На нещастя ти сюди прийшов, козаче-Мамаю. Бо Радник-зрадник своїм чарівним мечем тепер не лише мене, а і всіх вас порубає.

РАДНИК-ЗРАДНИК. Ану, коріться мені всі, а то взнаєте, чи важка земля!

НЕВСИТИМЕЦЬ. І чого воно завжди так: як цінна річ – так вона обов'язково в негідних руках?

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Дуже прошу тебе, Мамаю... Задля мене – ідіть краще звідси, бо він всіх уб’є. (До себе). А може таки вийти заміж за клятого Радника-зрадника і врятувати друзів?

МАМАЙ (замислившись). Чи йти мені, чи не йти?.. Нікуди я не піду.

НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА, ДЖЕЙН, ЖАННА. То й ми нікуди звідси не підемо.

ЛОМИСИЛА. Друзі, що я вам скажу: битимуся з ним – я.

МАМАЙ. Це чому?

ЛОМИСИЛА. Тому, що я серед вас найдужчий. Може якось того чарівного меча і той...

НЕВСИТИМЕЦЬ. Ні, битимуся я. Я – найтовстіший серед вас, мене ніякий меч не пройме. От жаль, що я – безводний зовсім. Він би в мене попірнав! На смарагдово-веселкових хвилях!

МАМАЙ. Спасибі вам, друзі мої, однак битимуся з ним – я. Чому? Тому, що я – старший над вами. (Рушаючи наперед). Помагай, Боже, коли не зможу!

РАДНИК-ЗРАДНИК. Меч мій любий, меч мій милий, бий-рубай, його щосили!

Рубає МАМАЯ і той падає неживий.

Радник верещить од щастя.

РАДНИК-ЗРАДНИК (до Царівни). Бачила? Бачила? Я! Я – тепер найсильніший богатир на Землі! Де ж ти ще знайдеш тепер такого героя? Отже згоджуйся мерщій за мене заміж.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА хитає головою, що ні.

Розлючений ЛОМИСИЛА, побачивши, що довбнею проти меча-самосіча нічого не вдієш, вона од удару легко переломилася навпіл – кидає її геть, хапається за кам’яного ідола, намагаючись висмикнути його з землі.

Доки РАДНИК-ЗРАДНИК глузує з нього, ДЖЕЙН щось шепоче НЕВСИТИМЦЕВІ й ЖАННІ.

Вони утрьох швиденько розгортають за спиною Радника-зрадника шкіру ЗМІЯ-багатоголовця і влазять туди усі.

ПСЕВДОЗМІЙ. Угу-гу-гу! Ого-го!!

РАДНИК-ЗРАДНИК. О, Боже... що це?..

ПСЕВДОЗМІЙ. Я – Змій-багатоголовець! Я літаю білим світом і скрізь їм із кісточками Радників-зрадників!

РАДНИК-ЗРАДНИК. За віщо ж?..

Втрачає самовладання.

ПСЕВДОЗМІЙ. А за те, що Радники-зрадники дуже смачненькі. Угу-гу!!

РАДНИК-ЗРАДНИК. Меч мій... любий, меч мій... Ой! Забув. Як же там, еге: меч мій любий, меч мій цей самий, як же там його далі? Забув, забув чарівне замовляння! Ой, що мені робити? (Звертається до глядачів). Діточки, дітусі! Допоможіть мені, доброму й хорошому Радникові-зрадникові, пригадати чарівні слова.. Допоможіть! Не хочете?

Тут ЛОМИСИЛА висмикнув із землі кам’яного кумира, з розмаху поціляє нею РАДНИКА-ЗРАДНИКА. Той до поясу вгрузає в сцену, тобто в землю.

ЛОМИСИЛА. Будеш знати, як з чесними фальшивими картами грати. Ось тобі ось!

Б’є його ще раз, той зникає під землю.

Усі вилазять із змієвої шкіри.

УСІ. Як же його оживити?

ОПОВІДАЧ (з’являючись на сцені). Як? (До дітей в глядацькій залі). А ви, діточки, не підкажете, як це зробити?

Діти хором підказують.

Тоді ЦАРІВНА ПЕТРІВНА бере пляшечку з цілющою водою, бризкає на МАМАЯ.

МАМАЙ. Як довго я спав...

ОПОВІДАЧ. Спав би ти й довше, коли б не твої вірні друзі. Ну, а тепер нам пора провести Царівну Петрівну до її палацу...

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. Не хочу до палацу, там знову якийсь підмітайло мене в рабство продасть.

НЕВСИТИМЕЦЬ. І все-таки мені прикро, що ми того підмітайла отак і одпустили.

ЛОМИСИЛА. До наступної казки ми його одпустили.

ОПОВІДАЧ. Вірно! Я для таких героїв, як ви, ще й не одну казку вигадаю.

ЦАРІВНА ПЕТРІВНА. То навіщо ж мені царство? Коли в мене, нарешті є такі вірні друзі? І казки?

На кін виходять жебраки.

ПЕРШИЙ ЖЕБРАК. Подайте сліпому, незрячому, до роботи негодя-чому...

МАМАЙ, Та скільки разів казати тобі: немає в мене нічого!

Раптом здогадка промайнула йога лицем. Він піднімає цареву корону.

Покрутивши її в руках, подає жебракові.

МАМАЙ, НЕВСИТИМЕЦЬ, ЛОМИСИЛА, ЦАРІВНА ПЕТРІВНА, ДЖЕЙН, ЖАННА (співають).

З цією піснею герої йдуть зі сцени через залу, прощаючись із глядачами.

Там лишається один ОПОВІДАЧ.

ОПОВІДАЧ. Цю казку якось розповіла баба дідові, дід – сусідові, сусід кумі на толоці, кума вороні та сороці, сорока жити не могла, доки усім не рознесла, від неї я взнав і вам розказав. З тим усі прощавайте, але нас не забувайте. Приходьте всі сюди частіше, і буде і вам, і нам, і всім на світі веселіше!