ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Конику-Химороднику, тікай!
Той прокидається, тікає.
Так, що Конмін не може його здогнати.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Жаль, що втік – балакучий надто. Ну, гаразд, рушаймо в нашу милу рідну Країну-руїну. І вже – ніяких мені пісень! Хоча, правду кажучи, я б од радощів сам заспівав.
Картина 22
ОПОВІДАЧ. Ех, не встерігся хлопчина наш... Ну, з ким не буває. А куди подався наш хитрий Конячий міністр? Вірно, діти, до царевого палацу він подався.
У палаці Руїни-країни Конячий міністр доповідає Цареві-Нюхареві, який улад із доповіддю погризує ковбаску.
ЦАР-НЮХАР. Мням-мням!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. ... потім я в нерівному кровопролитному бою особисто переміг страшного Змія-Жеретія, багатоголовця, зробивши з нього безголовця, і особисто визволив Царівну-Паньківну й Чарівного Веприка! Після чого привіз їх усіх перед ваші ясні очі.
Й оддав страшну зміїву шаблюку Цареві-Нюхареві.
ЦАР-НЮХАР. Ну, що ж, може, й похвалю.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Неправда! Усе це зробив сирота, якого ти підло вбив сонного.
Цар-нюхар одрізав шаблюкою ковбаси й уважно роздивлявся надкушене місце.
ЦАР-НЮХАР. Правда в тому, що ми візьмемо Веприка...
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Й випустимо його робити жито?
ЦАР-НЮХАР. Ні, наробимо з нього багато ковбас.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Як? – (обурилася Царівна-Паньківна). – Це ж чарівний звір!
ЦАР-НЮХАР. Вірно. Отож і ковбаска із нього буде чарівна. Бо з чарівної тварини – чарівна й ковбасина! А я такої ще зроду не куштував... І навіть ні разу не готував. Наробить він жита... А навіщо воно в Руїні-країні?
(Співає):
Дуже, дуже важко нам
Повелителям-царям,
Щоби люди неслухняні
Конячий міністр почав підтягувати, за що отримав кусень ковбаски.
Слухались, мов дітки няні.
Мням-ням-ням, мням-ням-ням,
Слухались, мов діти нянь!
Їсти в мене кожен хоче,
Біга, витріщивши очі,
А коли усі голодні –
Із моїм правлінням згодні!
Цар-нюхар і Конячий міністр, узявшись за ручки, застрибали навколо трону.
От руїна й дуже тиха,
Дуже дика, дуже дика,
Хоч вона занадто дика,
То зате слухняна й тиха!
Танцювали, доки Цар-нюхар не перечепився за шаблю-зміюку.
А іще для дисципліни
Запалають всюди війни,
Для розрухи та хвороб,
Краще слухалися щоб!
Царівна-Паньківна – нажахана, хоче тікати од таких верховод, але – зв’язана, не здатна це зробити.
У зруйнованому царстві
Непотрібнеє козацтво,
Лицарі й богатирі,
А потрібні – злидарі.
Мням-ням-ням, мням-ням-ням,
Слухались, як діти нянь!
Обидва попадали біля трону, переводячи подих.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А що зробимо з Царівною з Паньківною?
ЦАР-НЮХАР. Еге. Оддамо заміж за...
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. ...за мене?
ЦАР-НЮХАР. А ти хіба царського роду? Віддамо – за мене!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Як?! Ви ж обіцяли заміж за мене?!
ЦАР-НЮХАР. Та, розумієш, вона дуже сердита на тебе, що ти зарізав якогось там сироту. До того ж вона неповнолітня.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А вас це не зупиняє?
ЦАР-НЮХАР. На відміну від тебе – у мене, царя, вона швидше підросте!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Оце так, оце мені за всі муки зубні...
ЦАР-НЮХАР. От бач – а в мене зуби здоровісінькі ще. Отже вона моя. А тобі за службу вірну буде нагорода, ми тебе підвищимо із конячого міністра ти стаєш агро погромним, тьху! Агропромним! (До Царівни-Паньківни). Чи згодна ти зіграти зі мною весілля?
Царівна-Паньківна хоче образитися, однак на мить замислилася.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Весілля... Буде тобі весілля. Лише скажи мені: а на які гроші ти його гулятимеш? Он яке в тебе царство бідне.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Угадала, дівчинко!
Радісно погодився Конячий міністр, за що отримав стусана.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Однак я знаю, як поповнити казну, – несподівано почули вони од дівчинки.
ЦАР-НЮХАР. Як?! Кажи, не муч дорослого дядю.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Треба тепера поїхати до Змієвого палацу та й за добру ціну продати його.
Цар забув навіть жувати ковбасу.
ЦАР-НЮХАР. Дійсно, доки його не перекупили ріелтери та брокери та різні нахабні рейдери... А багатий той палац?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. У-у-у!
ЦАР-НЮХАР. От ти мені дорогу туди й покажеш! Уперед!
Вмить удвох із міністром зникають, так хутко, що й забули корону взяти.
Картина 23
ОПОВІДАЧ. А згадайте-но, дітусі, хто Царев-нюхареві та Конячо-кобилячому міністрові мусить трапитися по дорозі? Хто посеред шляху лежить і міст на собі держить? Вірно, це Риба-міст.
Видно видноколо, де іскриться вода між крутих берегів, хутко струмениться ріка.
Тру-ту-ту!
Чути фанфару, в яку дудить Конячий міністр.
Риба-міст бачить, як до неї поважно підходить з ним Цар-нюхар.
РИБА-МІСТ. Стій! Хто йде?
ЦАР-НЮХАР. Це я, цар Руїни-країни із моїм Конміном, тьху! з Агропогромом! Ти, могла би перепустити нас на той берег?
РИБА-МІСТ. Могла б, якщо ти дізнаєшся, чи довго мені на собі цього моста клятого тримати... Ой, ой, що я кажу? Любі мої перехожі, ласкаво прошу! Я на вас так давно чекала і перепущу вас на той світ, тьху! На той берег!
Не встигли ті дійти й середини Риби-мосту, як під ними тріснули, посипалися половиці – Риба-міст перекидалася.
Трісь! Торох!
Мостиці хутко падали.
Тут поруч хапається Конячий міністр, тягнеться, виникає між ними бійка.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, жуби мої, жуби! Пропадають мої кутні й молочні!
Шубовсть!
РИБА-МІСТ. От тобі й еники-беники...
Міст перекинувся, Риба-міст звільнилася від нього і знову стає Рибою-носом.
В булькотінні води пропадають крики високопосадовців.
Вона ворухнула хвостом, проспівала, падаючи у хвилі.
