На сцену виходить Оповідач.
ОПОВІДАЧ. Отак, діти, ви бачили, як починався цей козак. Та й усі козаки на світі починалися точнісінько так, бо й вони родом-плодом із сиріт. А хто хоче стати Козаком-Мамаєм? Змій-жеретій? Ні? Царівна-Паньківна? Ні? А, таки, хлопчина-сирота? Ну, тоді починаємо казку знову. Що це там на шляху широкому, на шляху широкому діється?
Шляхом хтось біжить, гучно хекає, здоганяє друзів.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Стійте, стійте! Ой, постривайте, ой, дайте дух переведу! Ой, чи далеко ще?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та тут вже недалечечко, скоро буде Риба-міст.
Конмін сахнувся.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Що таке Риба-міст, це, звісно, цікаво. А от що таке балакучий кінь – іще цікавіше. От тобі й Руїна-країна – одна назва! Ну, нема і в нім порядку, якщо вже й коні заговорили... Вірно зробив Цар-нюхар, пославши мене наглядати за таким хлопчиком... Тут треба око й око!..
КОНИК-ХИМОРОДНИК. ... й вухо!
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Оце точно... Що-о?!
Тетеріє.
Чіпляється за хвіст Коника і всі рушають далі.
Картина 17
ОПОВІДАЧ. Отак, діти, будь ти дитина чи будь ти рибина, а не можна довірятися першому зустрічно-подорожньому. Хто зна, якими чарами він володіє? Бо потім лежи собі та журись, із Риби-носа перетворишися на Рибу-моста!
Лежить собі Риба-міст, перекинута між двох крутих берегів, та й журно виводить:
Тепер я риба непроста,
Бо з мене зроблено моста,
Уже лежу поверх води,
Що ні туди, і ні сюди.
Сонце, відбиваючись від бистрини.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ти диви, яка гарна русалка.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Це не русалка, а риба.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Він мені каже. Наче я не знаю, що всі риби живуть під водою. А ця – живе поверх води, отже – русалка.
У мене ніс – міст,
У мене й хвіст – міст.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я ж казав, що це Риба-міст.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Тю на таку. Ще проковтне.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та ні, – сказав Коник-Химородник, – вона таких, як ти, не ковтає.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Чому?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Гидує.
Топчуть мене люди
Що мандрують всюди...
Страшна в мене доля,
Страшний в мене хист,
Заплакала вона і сльози її потекли крутими берегами в ріку.
бо я – Риба-міст...
О, як звільнитися мені
і попірнати в бистрині?
РИБА-МІСТ. Здоров, тобі, хлопче. По волі, чи по неволі прийшов?
СИРОТА. Козак все по волі ходить. А мандруємо ми за Чарівним Веприком, чувала про такого?
РИБА-МІСТ. Чувала, лише не легко буде його здобути.
Зачувши таку розмову, Конячий міністр геть удичів.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ох і сирота... Ну, гаразд, у нього коні говорять, а от риби – вони з одвіку німі – й теж раптом забалакали... Тут треба пильнувати за таким хлопчиськом!
Той саме почухав Рибу-міст під зябром.
СИРОТА. А ти не знаєш, де його шукати?
РИБА-МІСТ. Як не знати, коли він у Змія-Жеретія в глибокому льоху захований і од усього білого світу прихований.
СИРОТА. Навіщо ж він його у льоху тримає? Краще б Чарівний Веприк би краще жито сіяв, і людям би було і Змієві.
Риба-міст на це засміялася, аж мостиці на ній затряслися.
РИБА-МІСТ. Навіщо Змієві те жито, коли жоднісінька з його голів такого не їсть.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А що ж вони їдять?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Невже теж коней?
РИБА-МІСТ. Не жито, не коней, а от таких, як ви, людей.
СИРОТА. Чи їхати мені, чи не їхати?
Почухав потилицю Сирота.
Запала мовчанка.
Яку порушив Конячий міністр.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. А може не треба нам до такого Змія, га? Бо в нього ж аж три голови, а в тебе, сирото, лише одна.
СИРОТА. Що? Це в мене – аж одна, а в нього – лише три! Поїхали! Перепускай нас на той берег!
РИБА-МІСТ. А ти звільниш мене?
СИРОТА. Може, я звільню тебе! Лише покажи, у який бік за Веприком рушати. До Змія в гості.
Конячий міністр од цього почутого й застогнав.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, зуби мої, зубоньки... Ой, щось я наче захворів... Ой, не здужаю й кроку ступити...
РИБА-МІСТ. Гаразд, перепущу, якщо ти взнаєш у Змія-Жеретія, як мені звільнитись, чи довго на собі цей клятий міст тримати?
СИРОТА. Навіщо? Я й сам тебе звільню.
РИБА-МІСТ. А ти знаєш чари?
СИРОТА. Звичайно. Я ж майбутній козак-чарівник. Ось: еники-беники їли вареники, еники-беники тиць, звільниться враз Риба-міст...
Чаклує.
Однак нічого не виходить.
Риба-міст сміється.
РИБА-МІСТ. Ех ти, еники-беники... Ні, вже краще їдь до Змія-Жеретія, я дуже хочу, щоб ти туди доїхав. А, головне, щоби назад повернувся до мене розповів мою таємницю. Тому ось, візьми. Ось тобі мушля-баклажка води.
СИРОТА. Хіба тут у річці води мало?
РИБА-МІСТ. Це – вода непроста, це живильна вода, мертвих піднімає. Я її колись із найглибшого дна в морі-окияні здобула. Один ковток – і оживеш, та ще й житимеш тисячі літ.
Сирота ховає мушлю-баклажку за пазуху. Сідає верхи й рушає.
Риба-міст перепускає їх по собі на той бік, цокотять мостиці під копитами.
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Ой, боюся, ой, упаду!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Чого тут боятися?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Та я змалку русалок боюся!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Чого її боятися? Оце якби таку засушити, то добряча б з неї таранька вийшла.
Сирота, слухаючи це, засміявся на таке.
СИРОТА. Оце сказав... Де ж ти стільки пива на неї таку візьмеш? Правда, може в Змія є? Певно, що він собі в норі кілька діжок холодних приховав, щоб нас запивати.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Гай-гай. Де ти тепер бачив, щоб змії в норах жили? Хлопчику! Та вони вже всі в палаци перебралися. Це ми скоро всі по норах житимемо...
Картина 18
ОПОВІДАЧ. Чи довго ще нашим любим друзям їхати, чи ні? Не знаю, як вони, а я вже – стомився. А ви, діти? Ще ні? Ну, то слухайте і дивіться далі, бо наші друзі вже до змієвого палацу дійшли.
Чи довго вони їхали, чи ні, раптом Коник-химородник ворухнув вухом і став.
СИРОТА. Що трапилося? Скажи мені, розумна тварино.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. А ти хіба не чуєш?
ГОЛОС ЦАРІВНИ-ПАНЬКІВНИ (співає).
