Богдан Жолдак (вірші Єви Нарубиної)
ЗНАЙ ХТО МАМАЙ
чарівна-пригодницька п’єса для дітей
на дві дії та один антракт
Переднє слово
Всі знають, хто такий безсмертний козак-Мамай.
Але ж ніхто ще не знає – а звідкіля він такий узявся? Яке було в нього дитинство?
Отже це вкрай потрібна казка для українських дітей.
Запорукою успіху є:
образи головних героїв, які дуже близькі до наших відомих казкових, хоча часто діють за допомогою й «сучасних методик».
Як?
Ось як:
Дійові особи:
Сирота, він же Козак-Мамай,
Оповідач,
Цар Панько,
Царівна-Паньківна,
Вогнюра – головний пекельний біс,
Кухар-Ню̀хар, він же Цар-Нюха̀р,
Конячий міністр,
Незолота рибка,
Риба-ніс, вона ж Риба-міст,
Коник-Химородник,
Чарівний Веприк,
Змій-Жеретій,
Бісеня,
Бісота пекельна.
Дія 1
Картина 1
На декорації (яка, як і всі наступні тут, створена за допомогою відео-діапроекції) – славнозвісна картина з козаком Мамаєм, а за ним намальована Рай-країна.
Щойно він, намальований, торкнувся струн – лунає уривок думи:
Хоч дивись на мене,
та ба, не вгадаєш,
звідкіль родом і як звуть, –
нічичирк не взнаєш.
То візьми і угадай,
звідкіля Козак-Мамай?
На сцену виходить Оповідач, який доспівує цю пісню.
ОПОВІДАЧ. Хто він такий Козак-Мамай? Й звідкіля він узявся?
А десь не десь, колись не колись, а ще від часів царя Панька, коли земля була тонка – вже тоді люди малювали козаків Мамаїв. На воротях і на дверях.
Одчини, зайди досередини, а там скриня, а на скрині хто намальований? Той само козак Мамай.
Намальований Козак-Мамай сидить на картині, грає на бандуру:
Козак-Мамай куди хоче,
Туди й скаче.
ОПОВІДАЧ. Ось цю загадку ми й розгадаємо, друзі. Бо всі люди на Землі, всі козаки починалися з малих дітей. О. А хто це там співає? (Дослухається до своєї пісні).
він ніколи і нізащо
та й і не заплаче,
То візьми і угадай,
звідкіля козак-Мамай?
ОПОВІДАЧ. Отож було це, чи не було, а було таки...
Ось одним шляхом ішов собі хлопчина, співав, роздивлявся на свою чудову Рай-країну. Аж доки ген за долами, ген за горами, не побачив чудовий царський палац.
На сцену виходить Сирота, зітхає.
СИРОТА. Ще три дні мені йти.
Картина з Козаком-Мамаєм підноситься вгору, і на сцені виникає зала царського палацу.
Картина 2
Там сидить біля вікна молоденька, однак уже незрівнянної вроди Царівна-Паньківна і журиться туди.
Брязкаючи товстою дерев’яною «Велесовою книгою», до вітальні заходить її тато, Цар-Панько. Дерев’яною, бо всі аркуші в ній із дерева зроблені.
ЦАР-ПАНЬКО. Ану, доню, не журись.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА.А як сумно?
ЦАР-ПАНЬКО. От ми зараз тебе розважимо.
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе. Як?
ЦАР-ПАНЬКО. А хочеш, поворожимо та побачимо щось цікаве?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА.Пхе. Що може бути цікавого?
ЦАР-ПАНЬКО. А от, наприклад, за кого ти заміж вийдеш?
Доня шаріється усією своєю красою, соромиться, однак цікавість перемагає.
Цар-Панько знімає з голови чарівну корону, кладе її на стіл і ворожить.
ЦАР-ПАНЬКО. Навздогад буряків, щоби часник трапився!
З цими словами розкручує корону, зазирає в неї.
Тр-р-р-р!
ЦАР-ПАНЬКО. Ой, хто це? Простий сільський парубійко!
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе.
Цар-Панько почухав потилицю короною, тоді розгорнув навмання «Велесову книгу», тицьнув, не глянувши, пальцем, читає:
ЦАР-ПАНЬКО. «...і потім стане зі сільського хлопчини сього Козак-Мамай, тобто безсмертний». Гм. Господи, та коли вже нарешті він з’явиться?..
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Пхе!
Знову обурюється Царівна-Паньківна.
Та й Цар-Панько розгублений.
ЦАР-ПАНЬКО. Що значить твоє «пхе»?
ЦАРІВНА-ПАНЬКІВНА. Не царського роду!
Сказала вона й обурено начепила Цареві на голову його чарівну корону.
Картина 3
ОПОВІДАЧ. Отакі-то царські доньки, вередливі. Бо не знають, хто їм в пригоді стане, хто порятує з біди. Хто ж це? Ще не скажу. А от хто це йде до царського палацу? Та це ж хлопчина-сирота.
Сирота дуже поспішає, закинувши торбинку за спину, бадьоро чимчикує Рай-країною, поспівуючи:
Хоч я малий і сирота
та вірю:
доля непроста
мене попереду чекає,
здобуде той,
хто відшукає!
І мало не спотикається об край глибокого провалля, однак вчасно схаменувся. І рушає од тої прірви подалі.
Картина 4
ОПОВІДАЧ. А ніхто й гадки не мав, що діється у нас під ногами, тобто під землею. А живуть там у пеклі хто? Пекельники, це такі чорти та бісота, які лише й думають, як би нам накапостити. Ану, подивимося, хто вони такі.
У підпіччі навколо велетенського багаття позбиралися пекельники підземного царства.
