Копитом волоче,
Їсти сам не хоче,
А хвостом боронить,
Питоньки не просить!
Цар-нюхар пальцем у повітрі малює Чарівного Веприка.
Чудо, чудо-звір!
Де він походжає –
жито виростає,
та густе, як бір!
Дир -дир!
ЦАР-НЮХАР. Гаразд, гаразд, хлопчику, я згоден. Приводь, приводь його сюди мерщій, цього Чарівного Веприка.
СИРОТА. Та я...
ЦАР-НЮХАР. Бо знаєш, що тобі буде?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Я знаю! Зубоньки болітимуть.
СИРОТА. Так я ж не знаю навіть, де його шукати?
ЦАР-НЮХАР. Не журися, хлопчику, я дам тобі чудового помічника, чудового поводиря. Оцього. – (Цар-нюхар штурхнув Кобилячого міністра). – А чого ти так скривився?
КОНЯЧИЙ МІНІСТР (співає).
Болять мої зуби,
болять мої губи,
і серце моє!
Чому, скажіть, люди,
Міністрів – не люблять?
Міністрів лиш чублять?
Повернув іти геть зі стайні.
Царівни не люблять,
І люди не люблять.
І коні не люблять,
Собаки не люблять…
Сирота хотів щось казати, однак вже почув відповідь:
Мухи не люблять...
І жаби...
І... і... і...
Зазнавши нового ковбасного удару від Царя, Конмін хутко завершує арію:
А Цар – лише б’є!
Обидва йдуть геть.
ОПОВІДАЧ. Отака царська ласка... Завжди цар, замість дати премію та й вигадує важчу роботу. А як її виконати? Хто тут на стайні може допомогти?
Сидить Сирота сам у стайні та й журиться.
СИРОТА. От тобі й записався в козаки.
Зітхнувши, бере хлопчина вила й одкидає останню купу гною.
І за своєю тугою не бачить, що там ховався Коник-Химородник.
Раптом Сирота чує спів:
Тихо-тихо навкруги,
дуже-дуже тихо,
дуже тихі вороги,
ще тихіше лихо...
СИРОТА. Ой, хто тут в Країні-руїні, ще й співає?
Лихо-тихо, тихо-лихо!
Страшно й дико,
Гей!
На цих словах із очищеного стійла виткнувся Коник-Химородник.
Тиша та не від добра
Та й не від достатку…
Неможлива боротьба, -
Знає цар, наш батько.
Хлопчикові на мить самому вдалося підспівати:
Із такого майбуття
Не буває вороття!
Аніхто не дише, –
Всенародна тиша!
Тиша... Тиша... Тиша.
СИРОТА. Хто тут ще є?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та не кричи ти так, не порушуй тишу.
Зі стайні виткнувся Коник-Химородник.
СИРОТА. Хто ти?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я Коник-Химородник.
СИРОТА. Ти чарівний кінь? Хто тебе навчив співати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Ні, просто балакучий. Як ждеш, що з тебе ковбасу зроблять, то не тільки заспіваєш.
Потихеньку всі живуть,
Тобто доживають.
На харчі тебе жують,
Тобто дожувають.
Сирота й незчувся, як сам став йому підтягувати:
Вірю я, що в майбутті
Також тишком-нишком
Вимруть підданці усі –
Бо усохнуть кишки!
Киш... Киш... Киш.
СИРОТА. Нічого собі пісенька.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Скільки нашого брата конячого полягло... Всіх поглинула конина-ковбасина. А в полі працювати – ніким.
СИРОТА. Чому ж ти раніше мовчав про це?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. А з ким було балакати? Як тут усіх на кінську ковбасу пустили, сервелат називається – чував? А орати, боронувати, сіяти – вже нічим.
СИРОТА. А ти? Ти ж орати можеш?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я? Потужністю в чверть кінської сили?
Сирота помацав його ноги.
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я тільки на м’ясо й годен – із чарівного коня вийде гарна ковбасня!
СИРОТА. Дійсно...Так он чого мене за Чарівним Веприком посилають... А де його шукати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. За Чарівним Веприком треба їхати Залізним шляхом.
СИРОТА. А звідки ти знаєш?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Балакучі коні ще слухати вміють, де, хто, що балакає. Чомусь люди біля коней балакучіші стають, думають, ніхто не розуміє – сказано: скотина...
СИРОТА. Їхати мені, чи не їхати?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та ти лиш випусти мене з цього страшного агропрому, тобто Конячого міністерства – куди хоч довезу!
Сирота озирнувся страшною стайнею.
СИРОТА. Може, дійсно, дременути звідсіля, куди очі бачать? Може, ніхто не знайде?
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Ні. Треба здобувати Чарівного Веприка, що носом риє, а вухами сіє, щоб у нашому царстві харчів було багацько, бо інакше Цар-нюхар усіх нас тут поковбасить. На сервелат.
СИРОТА. Поспішаймо!
КОНИК-ХИМОРОДНИК. Сідай, та тільки не дуже гоцькай.
Ми здобудемо його,
Веприка Чарівного!
Цок-цок-цок!
Шляхом їде з вилами-трійчатами сирота на Коникові-Химородникові, обоє співають:
Царство нагодує,
Всіх коней врятує,
Ти мені повір,
Оцей чудо звір!
Обоє виїздять з цим із Голодного царства.
І не лише він коней,
А голодних всіх людей,
Гей!
ЗАВІСА
АНТРАКТ
Дія 2
Картина 16