Литмир - Электронная Библиотека
A
A
Копитом волоче,
Їсти сам не хоче,
А хвостом боронить,
Питоньки не просить!

Цар-нюхар пальцем у повітрі малює Чарівного Веприка.

Чудо, чудо-звір!
Де він походжає –
жито виростає,
та густе, як бір!
Дир -дир!

ЦАР-НЮХАР. Гаразд, гаразд, хлопчику, я згоден. Приводь, приводь його сюди мерщій, цього Чарівного Веприка.

СИРОТА. Та я...

ЦАР-НЮХАР. Бо знаєш, що тобі буде?

КОНЯЧИЙ МІНІСТР. Я знаю! Зубоньки болітимуть.

СИРОТА. Так я ж не знаю навіть, де його шукати?

ЦАР-НЮХАР. Не журися, хлопчику, я дам тобі чудового помічника, чудового поводиря. Оцього. – (Цар-нюхар штурхнув Кобилячого міністра). – А чого ти так скривився?

КОНЯЧИЙ МІНІСТР (співає).

Болять мої зуби,
болять мої губи,
і серце моє!
Чому, скажіть, люди,
Міністрів – не люблять?
Міністрів лиш чублять?

Повернув іти геть зі стайні.

Царівни не люблять,
І люди не люблять.
І коні не люблять,
Собаки не люблять…

Сирота хотів щось казати, однак вже почув відповідь:

Мухи не люблять...
І жаби...
І... і... і...

Зазнавши нового ковбасного удару від Царя, Конмін хутко завершує арію:

А Цар – лише б’є!

Обидва йдуть геть.

ОПОВІДАЧ. Отака царська ласка... Завжди цар, замість дати премію та й вигадує важчу роботу. А як її виконати? Хто тут на стайні може допомогти?

Сидить Сирота сам у стайні та й журиться.

СИРОТА. От тобі й записався в козаки.

Зітхнувши, бере хлопчина вила й одкидає останню купу гною.

І за своєю тугою не бачить, що там ховався Коник-Химородник.

Раптом Сирота чує спів:

Тихо-тихо навкруги,
дуже-дуже тихо,
дуже тихі вороги,
ще тихіше лихо...

СИРОТА. Ой, хто тут в Країні-руїні, ще й співає?

Лихо-тихо, тихо-лихо!
Страшно й дико,
Гей!

На цих словах із очищеного стійла виткнувся Коник-Химородник.

Тиша та не від добра
Та й не від достатку…
Неможлива боротьба, -
Знає цар, наш батько.

Хлопчикові на мить самому вдалося підспівати:

Із такого майбуття
Не буває вороття!
Аніхто не дише, –
Всенародна тиша!
Тиша... Тиша... Тиша.

СИРОТА. Хто тут ще є?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та не кричи ти так, не порушуй тишу.

Зі стайні виткнувся Коник-Химородник.

СИРОТА. Хто ти?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я Коник-Химородник.

СИРОТА. Ти чарівний кінь? Хто тебе навчив співати?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Ні, просто балакучий. Як ждеш, що з тебе ковбасу зроблять, то не тільки заспіваєш.

Потихеньку всі живуть,
Тобто доживають.
На харчі тебе жують,
Тобто дожувають.

Сирота й незчувся, як сам став йому підтягувати:

Вірю я, що в майбутті
Також тишком-нишком
Вимруть підданці усі –
Бо усохнуть кишки!
Киш... Киш... Киш.

СИРОТА. Нічого собі пісенька.

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Скільки нашого брата конячого полягло... Всіх поглинула конина-ковбасина. А в полі працювати – ніким.

СИРОТА. Чому ж ти раніше мовчав про це?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. А з ким було балакати? Як тут усіх на кінську ковбасу пустили, сервелат називається – чував? А орати, боронувати, сіяти – вже нічим.

СИРОТА. А ти? Ти ж орати можеш?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я? Потужністю в чверть кінської сили?

Сирота помацав його ноги.

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Я тільки на м’ясо й годен – із чарівного коня вийде гарна ковбасня!

СИРОТА. Дійсно...Так он чого мене за Чарівним Веприком посилають... А де його шукати?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. За Чарівним Веприком треба їхати Залізним шляхом.

СИРОТА. А звідки ти знаєш?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Балакучі коні ще слухати вміють, де, хто, що балакає. Чомусь люди біля коней балакучіші стають, думають, ніхто не розуміє – сказано: скотина...

СИРОТА. Їхати мені, чи не їхати?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Та ти лиш випусти мене з цього страшного агропрому, тобто Конячого міністерства – куди хоч довезу!

Сирота озирнувся страшною стайнею.

СИРОТА. Може, дійсно, дременути звідсіля, куди очі бачать? Може, ніхто не знайде?

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Ні. Треба здобувати Чарівного Веприка, що носом риє, а вухами сіє, щоб у нашому царстві харчів було багацько, бо інакше Цар-нюхар усіх нас тут поковбасить. На сервелат.

СИРОТА. Поспішаймо!

КОНИК-ХИМОРОДНИК. Сідай, та тільки не дуже гоцькай.

Ми здобудемо його,
Веприка Чарівного!

Цок-цок-цок!

Шляхом їде з вилами-трійчатами сирота на Коникові-Химородникові, обоє співають:

Царство нагодує,
Всіх коней врятує,
Ти мені повір,
Оцей чудо звір!

Обоє виїздять з цим із Голодного царства.

І не лише він коней,
А голодних всіх людей,
Гей!
ЗАВІСА
АНТРАКТ

Дія 2

Картина 16

5
{"b":"892415","o":1}