– Тиждень тому купив, – він сумно похитав головою. – Що ж тепер? Викинути?

– Е, ні! – скочив я. – Це було б прикрою помилкою. Тобі повинні їх обміняти. Одягай калошу. Ходім.

В цім місці оповідання автор хоче дозволити собі маленький ліричний відбіг.

Уявіть собі, читачу, мініатюрний механічний ляльковий театр – театр маріонеток.

Стоїть він собі в ящику – мертвий, нерухомий, відпочиває. Аж ось – з'явився хазяїн, запалив огні, зібрав публіку, накрутив пружину, смикнув за якийсь ричаг, крикнув: «На сцену! До початку! Вистава починається!» – і забігали по сцені маленькі розмальовані ляльки, механічні фігурки...

Хазяїн – це ми з шофером Василем.

Публіка – це ти, читачу.

Механічні ляльки – це оті саме люди в окулярах, що сидять поза загородками біля величезних столів, за дверима, на яких чорним по білому: «Без доклада не входить».

Оце і весь ліричний відбіг.

Далі – продовжується оповідання.

Ми з Василем смикнули за ричаг. Вистава почалася.

Крамниця Церобкоопу. Заклопотаний продавець. Перед його грізними очима – ми з Василем.

– Тиждень тому купили, а вона й тріснула. Просимо обміняти.

– Не наше діло. Самі їх не робимо. Зверніться до головної крамниці Гумотресту.

З трамвая на автобус, з автобуса на трамвай – і ми вже в головній крамниці.

– Тиждень тому купи... а вона й трі... Просимо обміняти.

– Не наше діло. Самі їх не ро... тобто, звичайно, робимо їх ми – Гумотрест, а то який же чорт? А обміняти все ж таки не можемо. Зверніться до правління.

Ми в правлінні. Василь тремтить: у того, що зустрів нас, – чорні окуляри і неприступний погляд.

– Тиж... тому купи... а вона трі... Обміня...

– Покажіть.

Калоша, звичайнісінька на перший погляд калоша, а насправді – герой, головна дійова особа вистави, прем'єрша, з'явилась на сцені.

– Гм-да. Чи сама тріснула, чи ви її розбили – невідомо.

– Мама!!

– Гм-да... Ну, це буде видно. Сьогодні однаково вже пізно. Завтра о десятій ранку. Зверніться он до того віконця.

– А ви ж хто такий будете?

– Я ? Гм-да... Я – сторож.

Бігли ми вниз по сходах, а за спиною в нас лунав його важкий регіт.

Другого дня ми з Василем біля віконця – чорна ассирійська борода і пронизливі очі.

– Тижтомукупи а вонатрі. Прособміняти.

Обдивлявся він її довго, суворо.

– Вона не тріснула. Ви її розбили.

– Тріснула сама. Слово чести, сама.

– Розбили!

– Тріснула!

– Розбили!!

– Тріснула!!

– Роз. Би. Ли!

– Тріс. Ну. Ла!

– Ну, як знаєте. Хочете, скличемо експертову комісію.

Василь похитнувся.

– Ради моєї калоші – експертову комісію? Ні! Ні-ні!

– Скликайте! – заверещав я.

– Скличу, – солідно пробасила чорна борода.

– Тільки, будь ласка, – попередив я, – не забудьте запросити представників громадських, літературних, мистецьких організацій, а також державного балету. «Кутіть так кутіть»!

– Прошу без посмішечок, – прогуділа борода. – Зайдіть у четвер. Калошу лишіть.

Ми з Василем не були на засіданні комісії.

Але досить мені закрити очі, як перед очима моїми випливає оте засідання.

Величезний, вкритий червоним сукном стіл. Навколо – десяток поважних, бородатих, серйозних, пузатих, товстих і тонких людей. Урочиста тиша.

– Дзінь-дзінь! Оголошую початок засідання з приводу калоші шофера Василя Небораки. Стороже, несіть калошу.

Сторож повільно, з безмежною повагою, тримаючи калошу далеко перед собою, ставить її на килим посеред столу. Починається.

– Прошу слова. Перш ніж говорити про цю калошу, я вважаю за необхідне звернути ретроспективний погляд на економічну ситуацію Союзу взагалі. Ще на початку революції, трам-та-ра-ра-рам-там-там...

– Прошу слова. Дозвольте зробити історичний огляд походження калош взагалі. Ще за часів Юлія Цезаря...

– Калоші в українській художній літературі...

– Калоші в побуті...

– Вплив калош на якість українських кінофільмів...

– Калоші і балет...

Василь стоїть у куточку, погляд його прикуто до калоші на столі. Він почуває, як у шлунку йому стає холодно від жаху.

Другого дня ми з Василем стоїмо перед віконцем.

– Василь Неборака.

– Тут!

– На підставі постанови комісії експертів, трам-там-там, беручи до уваги, трам-там-там, зважаючи на те, що трам-там-там... ви можете одержати нову пару калош. Пишіть заяву.

Калош у склепі нема – крамниця – в крамниці теж нема – заява – протест – постанова – заява.

Шофер Василь Неборака одержав нову пару калош.

Кінець.

Виставу закінчено. Гаснуть огні, розходиться публіка. Механічні ляльки чудово виконали свої ролі. Тепер вони – мертві, безсилі, непотрібні – лежать десь у темному куточку до слідуючої вистави.

(«Червоний перець», № 3-4, 1929 р.)

________________________

Установа. Тріщать друкарські машинки, бігають секретарі, струмочками ллється піт з діловодів, пудряться друкарщиці, лаються одвідувачі; одним словом скажемо: крутиться машина, установа працює.

Цій установі треба написати листа до другої установи. Отже, починається.

– Товаришу картотекарю! Напишіть, будь ласка, листа до такої-то установи. Зміст такий: там-там, тара-рам та-ра-ра-рам-пам, тара-рам.

– Зараз напишу.

Чирк-чирк-чирк! Дряп-дряп-дряп! Готовий лист.

– Товаришу коректоре! А виправте-но оцього листа.

– Слухаю. «У відповідь на ваше відношення з приводу нашого положення... м-гм-гм-гм, гм-гм-гм, м-гм». Єсть! Готово!

– Товаришу класифікаторе, закласифікуйте, будь ласка, вищезазначений лист.

– У цю ж хвилину! Тррр-дряп-дряп-дряп. Готово!

– Товаришу картотекарю! Закартотекуйте, прошу вас, вищезазначений лист.

– Єсть! Готово! Закартотекував!

– Передайте листа друкарщиці.

– Єсть. Товаришко друкарщице. Передрукуйте цього вищезазначеного закласифікованого, більше того – закартотекованого листа в трьох примірниках.

Стук-стук-стук! Дзінь! Стук-стук-стук! Дзінь! Готово.

– Передайте листа довіреному. Товариш довірений, завізируйте, будь ласка, цей вищезгаданий закласифікований і закартотекований лист.

Чирк-чирк-чирк. Готово. Завізирував.

– Ей, товаришу кур'єре! Однесіть до відомої вам установи цей вищезгаданий, нижчезазначений, закласифікований, закартотекований і завізирований лист.

– Слухаю!

Кінець. Лишається тільки додати, що так приблизно пишуть ділові листи в орендному управлінні комгоспу.

Читач обурюється? Читач каже, що це тяганина, бюрократизм?

Та що ви, товариші читачі!

Це механізація, більше того – раціоналізація, більше того – індустріалізація, яка є, як відомо, простісіньким шляхом до соціалізму.

(«Червоний перець», № 5-6, 1929 р.)

________________________