– Так не заважайте, чорррт. Хр-р-р-р-р...
Голова сільради утер піт.
– Ви, Опанасовичу просто не вмієте дзвонити, – сказав секретар. Ви веселіше крутіть ручку. Не так, як оце на бога, а порадошно покрутіть. Разів двадцять. А тоді й слухайте станцію.
– Добре. Др-р-р-р-р-р-р-р-р... Др-р-р-р-р-р-р-р-р... Др-р-р-р.
– Тепер слухати?
– Тепер слухайте.
– Хр-р-р-р... чорт вас мордує щодня по три циркуляри складати...
– Лається, сердега, за циркуляри. Галло, які там у біса циркуляри?
– Хр-р-р-р... Який там чорт перебиває?
– Не чорт, а голова.
– Пі-і-і...
– Хр-р-р... Сто разів казав вам: жеребця позичте в Степанівському колгоспі.
– Галло!
– Хр-р... Повісьте рурку.
– Не повісю!
– А щоб ти сам повісився!
– Хто сміє ображати голову при ісполнєнії?!
– Квак!
– Секретарю, запиши: квак. А я ще покрутю. Др-р-р... Др-р-р... Др-р-р... Станція?
– Станція. Що вам треба? Відкіля?
– Ху нарешті, докрутився до станції. Дайте голову.
– Яку голову?
– Голову, кажу, дайте.
– А ми ж як? Без вищезгаданої лишимось?
– Голову райвику дайте.
– Ми головою райвику не завідуємо.
– Та хто ви такі: станція чи не станція?
– Станція.
– Яка?
– Науково-дослідна.
– Тьху!
– Обратно ж і вам: тьху!
Секретар співчутливо похитав головою:
– Втомились?
– Рука заболіла. Наче я два дні підряд віялку крутив.
– Так я вам допоможу.
– Зробіть ласку.
Почав крутити секретар. Потім знов крутив голова. Потім знов секретар. Станція квакала. Район пищав. Секретар оголосив себе за ударника і викликав голову на соцзмагання. Утворили ударну бригаду.
Так і працювали ці два самовіддані герої праці у дві зміни аж до обіду.
По обіді секретар ляпнув себе по лобі:
– Ну й дурні ж ми з вами!
– Тобто?
– Про механізацію й забули. Можна ж діло механізувати.
– А саме?
– Ну, наприклад, приєднати до телефона якогось двигунця. Хай моторчик крутить телефон. А ми в той час, замість виснажуватись, своє діло робитимемо. Так сказать, по-європейському А то можна над сільрадою вітрячок приробити. Од вітрячка до телефона – пасок. Дешево й сердито.
– Коні наші вільні? – похмуро запитав голова.
– А правда, – погодився секретар. – Можна використати й кінну тягу.
– Ні, я не для того коней, – люто сказав голова. – Для іншого.
– Для чого ж саме?
– Скажіть, нехай запрягають. Поїду до району сам. І дешевше, і швидше, ніж цей телефон.
Потерпілий голова сільради доручив нашому журналові від імені ударників і всіх робітників усуспільнених ланів наших звернутися до вас, товариші зв'язківці, з такими словами:
– От бачите, товариші зв'язківці, як поганою, неуважною роботою можна здискредитувати навіть такий блискучий винахід, як телефон. Ваше, товариші зв'язківці, подекуди огидно нехлюйське ставлення до роботи може часом загальмувати наші соціалістичні темпи. Працюйте уважно і геть женіть зі своїх лав ледарів, шкідників, нехлюїв, казенщиків.
Інакше – додає від себе автор – голові сільради Іванові Опанасовичу довго ще доведеться по всяку дрібницю ганяти коней до району, а секретареві – витрачати дорогоцінний час на винаходи дешевої тяги для крутіння проклятої телефонної ручки.
(«Червоний перець», № 12-13, 1931 р.)
________________________
Голова в спирту
1
Йосип Михайлович Подорожко любив, гупнувши себе в широкі волохаті груди, урочисто виголосити:
– Я есмь «Червона зірка».
Член правління артілі Прокіп Пивоваров раз у раз заперечував:
– Вгомони ти свій характер, Йосипе. Ну яка ти в біса «Червона зірка», коли ми – її правління?
– Авжеж, ми – правління, – пищав Ваня Квартник.
– А я голова.
– Голова? Він голова! Подумаєш. Ну, і що з того, що ти голова? А без нас що ти можеш?
– Все можу. Захочу – сидітимете, повісивши носи. Захочу – переповню вас ентузіазмом.
– На чий рахунок переповниш? – тонко спитав обережний Ваня Квартник.
– Прошу без сторонніх запитань, – сказав Йосип Михайлович Подорожко. – Обов'язок голови – переповнювати членів. Беріть шапки.
***
Сторінка касової книги артілі «Червона зірка»:
Что отпущено: Подорожко Йосип Михайлович – водки у Гришки Боюся – 7 крб.
2
– Там машиністи прийшли, Йосипе Михайловичу.
– Кличте їх сюди. А, здорові, хлопці! Ну що, закінчили ремонт?
– Як бачите: повними темпами. Аж жарко стало.
– Ви хочете сказати «холодно»?
– Ну, чого ж холодно, коли літо?
– Ну, мало чого літо! А вдосвіта іноді як повіє, то бува й холодно.
– Та, положим, правда.
– І погрітися не завадить.
– Та не завадить.
– Ну, так у чім же справа? І я з вами за компанію. Ей, Прокопе, змотайся...
***
Касова книга:
Водки машиністам – 7 крб. (Взойшли по одній, по другій...)
Водки і риби – 14 крб 65 коп. (Гуляти так гуляти. Д'ех, рррозійдись, душа!)
Риби машиністам – 65 коп. (По чарці ще лишилось, а закусити нічим.)
Водки робочим млина – 7 крб. (Приєднуйся, хлопці. А робочі млина хіба ж не люди?)
3
– Йосипе Михайловичу, що ж ви спите? Завтра ж молотити починаємо, Йосипе Михайловичу.
– Знаю, зараз...
***
Сторінка касової книги: Водки на молотьбу – 105 крб.
4
– Нещастя, Йосипе Михайловичу.
– Що таке? Помер Гриша Боюся?
– Двигун став. Зіпсувався. Не знаємо, що робити.
– Зараз полагодимо.
***
Касова книга:
Водка для двигуна хлопцям – 17,85.
5
– Йосипе Михайловичу. Лихо!
– Що?
– Інструктори приїхали.
– Яке ж це лихо, дурна твоя голова? Це просто стихія. Здравствуйте, товариші інструктори. Сідайте, товариші інструктори. Як поживаєте? У нас все, як самі бачите, гаразд. Як ви нащот того, щоб з дорожки підживитися?
***
... Водки інструкторам – 10,70. Занято деньгами – 3,50.
6
– Ні-ні, так не одпустимо вас, товариші інструктори. Так усією компанією й провожати вас поїдемо.
***
... Водка на шляху – 7 крб.
7
– Ну, слава богу. Здихались-таки інструкторів. Бачите: «Все гаразд», – так і записали. Як я й казав. Ну, паняй, хлопці. Коло Мотрі, звичайно, тпру.
***
... Водки у баби Мотрі – 3,50.
