________________________

– Як хороші шляхи й автомобілізація є запорука соціалізму, то й рішили ми при нашій установі організувати осередок Автодору.

Найперше – замовити бланки, печатку й конверти.

Замовили. Далі – намалювали плаката. Чудесний, незрівнянний вийшов плакат. Стиль – футуристичний. По-простому кажучи, такий, що жодної літери не прочитаєш.

Приліпив Вася плаката, поставив стіл, розклав на столі бланки.

– Можна вважати, – каже, – що працю налагоджено. Працюємо на всі сто. Аж шкварчить.

Минув тиждень. Минуло два.

– Васю, – кажу, – щось негаразд у нас з Автодором.

– А що таке? – питає Вася. – В чім річ? Плакатик висить, стіл стоїть, бланки лежать. Чого тобі ще треба?

– Наслідків начебто не видно, – соромливо й тихо кажу я.

– Наслідків? Яких же тобі таких ще наслідків треба?

– Та шляхи, – кажу, – як і раніш, погані, а щодо автомобілів, так ще гірше: нюхаєш тільки таксівський бензин – та й годі.

– Конкретно! – кричить Вася.

– Конкретно, – кажу, – треба нашій ячейці купити старий автомобіль та відремонтувати його. Буде практика для хлопців.

Вася вхопив мене за комір. Думав, битиме. І що ж ви думаєте: цілує!!! Обнімає й цілує.

Коротко кажучи, купили ми старий автомобіль. Барахлишко парадошне. Відремонтували. Потіли. Фарбували. Вийшла така машина, що й наркомові не сором на неї сісти.

І зверніть увагу: раніше – так на засідання нашого Автодору калачем нікого не заманиш, а тепер виходить вся ячейка в повному складі, і навіть Яша-кур'єр, засунувши пів пальця в ніс, пхається в автомобіль на тій підставі, що він – активний автодорівець і мало не він сам увесь Автодор видумав.

– Ну, хто ж буде їздити? – гукає Вася.

– Я!

– Я!

– Я!

Такий галас підняли, що на вулиці подумали, що тут місцком письменників і бездомні письменники прийшли вимагати кімнат.

За пів години пересварилися, як чорти. Один кричить:

– Я карбюратор паяв!!

Другий:

– Я шини заклеював!!

Третій:

– Я кузов лагодив!!!

Виходить, кожний уклав працю. А раз так — кожний має право проїхатись.

– Чорт з вами! – кричить Вася. – Сідайте.

Ну, ви ж самі розумієте: тридцять чотири чоловіки. Пирхнув мотор – і став. Не везе. Формений страйк. І не забудьте: хай би буржуї сіли, а то ж самий чистокровний пролетаріат понасідав – і не везе! Саботаж!

Поставили машину в гараж.

– Розходьтеся! – кричить Вася. – Лавочка закривається. Завтра складемо чергу, тоді й їздитимемо.

Склали.

Прочитав її Вася перед автодорівцями. Читав, треба віддати йому справедливість, з натхненням, запалом і сльозами. Вроді як Сосюра поему свою читає.

– Прочитав – знову галас.

– Чому, – кричить один, – я в другій черзі? Я обидва передні колеса ремонтував!

– А я в третій черзі! Я задні колеса ладнав. Коли так – знімай задні колеса! Спробуй тоді поїхати!! Їхатимеш з такою швидкістю, з якою будується в Харкові будинок письменників.

Ну, що ти його вдієш?

Знову поставили машину до гаража.

Вася шепоче:

– Нікому не кажіть: я склав нову чергу і кожного сам викликатиму. Щоб інші не знали.

Назавтра викликали чотирьох чоловік. Пішли до гаража. Заводити мотор – нема магнето, карбюратора, одного переднього й одного заднього колеса.

– Де магнето? – кричить Вася. – Де переднє колесо? Де, нарешті, хоча б заднє?

– Я взяв, – каже один автодорівець, – карбюратор, він – магнето, він – переднє, а отой-о – заднє.

– Як ви посміли?

– Так і посміли. Лагодить. Колеса попсувалися, карбюратор дає перебої, магнето не запалює.

– Коли ж ви їх полагодите? – питається Вася.

– А тоді, – кажуть, – коли наша черга їздити підійде.

Ну, і що ж ви думаєте?

Стоїть наш автомобіль. Як скеля. Тільки підуть заводити – то керма нема, то циліндрів, то шини, то цілого кузова. Лагодять хлопці...

Ну що ж? Та й продали автомобіль.

Знову почали працювати по-старому: вивісив Вася плакатика, поставив стіл, порозкладав бланки – і попахкує біля столу папіросочкою. Праця йде вовсю. На всі сто. Аж шкварчить.

– Так спокійніше, – каже Вася.

І правда, спокійніше. Тільки от не знаю, як зі шляхами. Не кращають, чортові душі! Як були брудні й непролазні, так і стоять. І чого воно так – сам не розумію.

(«Червоний перець», № 1, 1929 р.)

________________________

Літо.

Метушаться, буяють спортсмени. І найголосніші з них – мотоциклісти. Мотоцикл крок за кроком завойовує права громадянства і дедалі відпихає на задній план «вівсяного двигуна» – допотопного коня.

Тим-то автор і вважає за слушне поділитись з читачами своїм кількарічним мотоциклетним досвідом.

Мотоциклом зветься сталевий кінь на двох колесах.

Рухається він у теорії бензиновим мотором, а на практиці здебільшого за допомогою мускульної сили самого мотоцикліста. Коли ви побачите спітнілу людину, яка, розкидаючи навколо прокльони, задихаючись, тягне додому замовклу дев'ятипудову машину, то це і є рух другого ґатунку.

Перш ніж думати про мотоцикл, потурбуйтесь придбати бензину. Наявність-бо пляшки бензину під ліжком – перша ознака справжнього мотоцикліста, хоча б навіть у нього й не було мотоцикла.

Чотириста грам бензину спрямовує ваші думки в таке річище:

– Чорт його знає, половина ж діла вже зроблена: фунт бензину маю. Не пропадати ж цьому бензинові. Треба докупити до нього ще мотоцикл – і я справжній мотоцикліст.

Тим-то передусім подумайте про бензин.

Бензин для мотоцикла добувається так.

Ви берете свою автодорівську книжку і, висолопивши язика, починаєте бігати по відповідних установах. Після двотижневої біганини у вас у кишенях накопичується три десятки папірців з великими синіми печатками і прегарними закрутистими підписами. Тоді ви сколюєте папірці величезною англійською шпилькою і ідете до найближчого магазину «Гас, бензин, олія».

Там вам увічливо кажуть, що бензину нема і не скоро, мабуть, буде, і пропонують замість бензину крейду й замазку.

Придбавши таким чином потрібну кількість бензину, ви починаєте думати, як би купити мотоцикла, бо, як видно з вищесказаного, мотоспорт дуже гарно впливає на нерви й тіло.

Для того, аби придбати собі мотоцикл, треба мати в кишені 4 карбованці 30 копійок.

З цими грошима ви йдете до «Харківського пролетаря» і здаєте таку об'яву: «Мотоцикл куплю в дуже гарному стані».

Заплативши за це 4 карбованці 30 копійок, ви лягаєте дома на ліжко і починаєте чекати.

За три дні вас починають бомбардувати листами й листівками.

У них вам пропонують замість мотоцикла друкарську машинку, трюмо, домробітницю і грамофон. Не ловіться на цю вудку і чекайте, доки вас не повідомлять, що на Панасівці єсть якраз те, що вам треба – чудовий майже новий мотоцикл на п'ять механічних коней, «на повному ході».