8
– Жінка ваша шукає вас, Йосипе Михайловичу. З дрючком.
– Нічого, зараз ми її заспокоїмо.
***
... Жоні Подорожка Йосипа конфет – 1,10.
9
... Про дуже давні часи життя на землі археологи дізнаються з тих знахідок, які трапляються при розкопинах. По різних верствах каміння, глин, пісків, по рештках кремінного інструменту, зброї, оздоби, посуду тощо вчений-археолог скаже, як жили, працювали люди, які в них були звичаї і як поволі з півзвірячого стану наближались до справжньої людини.
***
На «копії счетов» збоку є помітка: «Надіслати нарслідчому».
10
... З півзвірячого стану – до справжньої людини...
(«Червоний перець», № 5-6, 1932 р.)
________________________
Смерть людини
Бурхливою, рипучою, гуркотливою столичною вулицею бігла, підстрибуючи, людина з портфелем.
Людина встромила гострокутне обличчя з нервовою чорною борідкою у «Вечірнє радіо», і тільки коли над самим вухом оглушливо дирчав трамвай або кувікав автобус, людина відривалась од газети і, немов удав, поводила чорною голівкою на довгій шиї.
Відстрибнувши від трамвая або автобуса, людина з портфелем знову поринала в газету.
РОЗТРАТА. ВЧОРА ЗААРЕШТОВАНО КАСИРА САЧКА, ЯКИЙ...
«От ідіот! – думала людина. – Розтратив... Напевне, з бабами зв'язався. Ну і що ж гарного наробив? Сидітиме років п'ять у бупрі. Ні, брат, я не такий. Чорта з два розтрачу! Дзуськи! Я – чесний. Я все розраховую, а щодо казенних грошей ого-го! А от свої – збиратиму копієчку до копієчки. Назбираю тищонку...»
НОВИЙ БУДИНОК. ЗАКІНЧИЛИ БУДУВАТИ НОВИЙ БУДИНОК РАДТОРГСЛУЖБОВЦІВ, ЩО КОШТУЄ...
«Назбираю тищонку – і квартирку собі куплю. Гарненьку таку, з голубенькими розводами... Одружуся».
ПРОДАЄТЬСЯ НОВА ШАФА.
«Да-с... Обставлю квартирку – як картиночку. В опочивальні отак ліворуч стоятиме столик, отак трюмо, а отак – комод, а на ньому скатертина з синіми півниками».
ЗРАЗКОВИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК. СЬОГОДНІ ВІДКРИВСЯ НОВИЙ ДИТЯЧИЙ САДОК, В ЯКОМУ ПРАЦЮВАТИМУТЬ НАЙКРАЩІ...
«Гм... Дитинка народиться. Мале таке, рожеве...»
– Куві-куві! – перебив його думки автобус – і він ледве встиг одстрибнути вбік.
КРИВАВИЙ ЗЛОЧИН. ВЧОРА ВВЕЧЕРІ ГР-Н КОВІНЬКО, РОЗПАЛЕНИЙ ВІД РЕВНОЩІВ, УБИВ СВОЮ ДРУЖ...
«Ну, це дзуськи! Мене цим не візьмеш. Моя дружина мені не зраджуватиме, і я її не ревнуватиму».
СЬОГОДНІ О ШОСТІЙ ГОДИНІ ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ... ПОРЯДОК ДЕННИЙ...
«Ну, що ж? Примиримось. І з позикою індустріалізації примиримось, і з доповідями про міжнародне становище. "Раз нужно – так надо". Ради затишного кубелечка можна і цьому підкоритися. Да-да... Діточки підуть. Будемо ми з жіночкою вже старенькі. А діточки нас годуватимуть. Я сидітиму в такому розкішному льонг'шезі – щасливий від свідомости, що спокійно прожив своє життя. Буде мені вже років сімдесят...»
СМЕРТЬ ПІД АВТОМОБІЛЕМ. ВЧОРА ВВЕЧЕРІ НА РОЗІ...
«Ну, мене, брат, не переїдеш. Я не такий. Я – обережний. Я помиратиму оточений коханими дітьми й онуками, щасливий, спокійний, радісний...»
– Куві-куві! – з-за рогу виринув автобус, вдарив людину з портфелем у бік, людина впала, і переднє товстелезне колесо байдуже прокотилося по плохенькому тілу. На тому місці, де щойно гордовито крокував щасливий майбутній муж, батько, дід, – на тому місці ніяково чорніла дивна суміш з потрощених кісток, м'язів і церобкоопівського костюма.
***
Жаль.
Жаль шофера. Бо хоч і злочинець цей шофер, а об'єктивно зробив непогане діло. Удушив клопа.
(«Червоний перець», № 15, 1929р.)
________________________
«Добриво»
Соціал-демократ сердито блиснув окулярами і суворо сказав японському генералові:
– Ми обвинувачуємо вас у мілітаризмі – да-с! А сьогодні ми вас піймали на гарячому. Навіщо ви закупаєте в Чилі таку силу селітри?
– Добриво, – відповів генерал. – Угноєння. Хіба ви не знаєте, що селітра дає найкраще добриво?
– Он як!
– Ще б пак. До того ж ми удобрюємо ґрунт навіть у чужих країнах, наприклад у Маньчжурії.
– Селітрою?
– За допомогою селітри.
– Як же ви це робите?
– О, це цілий складний процес. Селітра входить у добриво як складова частина.
– А саме?
– До селітри додається сірка, вугілля та інші речовини. Цією сумішшю наповнюються залізні такі стаканчики, називаються «гарматні набої». Потім ці стаканчики вставляються в гармати. Ба-бах!! — і десятки китайців одразу стають слухняні і лягають.
– На землю?
– Ну да, в землю. Пригріє сонечко – китайці починають гнити і угноюють землю. А робітники нам дорікають: ви, кажуть, закуповуєте селітру для грабіжницьких наскоків на Китай. Брехня, інтриги! Нічого подібного! Даремно нас, бідних, ображають. Ви ж самі тепер ясно бачите: тільки підготовка ґрунту. А потім зійдуть там пишні сходи, прегарні квіти...
– Ну, коли так, – відказав соціал-демократ, – тоді нічого. Коли це для добрива – тоді будь ласка. А то ми думали: може, мілітаризм який, чи там імперіалізм. Просимо вибачити.
(«Червоний перець», № 7¸ 1932 р.)
________________________
Розмова з японським міністром
Співробітник закордонного «демократичного» органа вихопив блокнота і швидко звернувся до міністра:
– Отже, що ви можете сказати про окупацію Маньчжурії?
– Яка окупація? – ображено здивувався міністр. – Це американський наклеп. Ніякої окупації нема. Яка ж це окупація – кілька десятків тисяч війська, сотні три танків, трохи нищителів, трохи гармат, трохи аеропланів, трохи отруйних газів. Це лише для зміцнення японо-китайської дружби. Нас, японців, усі ображають.
– Хто ж вас образив?
На очах міністра блиснули сльози, і він навіть хлипнув.
– Наче ви самі не знаєте! Ми, японці, як ті нещасні сироти: хто не хоче, той не скубне. А найбільше нас ображають ці погані дяді – китайці.
– Чим же саме вони вас образили?
– А як же?! Ми, кажуть, ваших товарів не хочемо купувати. І не купують.
– Ну, і що ж?
– Ну, ми і вирішили по-приятельському переконати китайців, що наші товари треба купувати.
– Чим же ви їх переконували? Гарматами?
– Ну, ви уже скажете! Хіба це гармати? Так, дурниці: трьох- і шестидюймовки. Просто сімейні балачки.
– Ну, а китайці ж що?
– Нічого.
– А ви?
– Ми образилися.
– А вони?
– Вони нас образили.
– Тоді ви, звичайно...
– Звичайно, й ми...
– А вони?
– Вони ще більше образили нас.
– Та невже?
– Побий мене бог! Це, кажуть, окупація! – і побігли скаржитись на нас до Ліги Націй.
