Мейсі стиснув губи і поглянув запитально на свого підлеглого.

— Ти чув? — доволі кисло спитав.

— Можливо, нам краще заспокоїти цього хлопця? — поцікавився той. — Щось він занадто істеричний.

— Я би волів цього уникнути, — озвався я, переводячи погляд з одного на іншого. — В мене й так багато доказів, щоб навести ФБР на Старкі. Як би вам це сподобалося?

Мейсі це явно не сподобалося.

— Які у вас докази?

Я хитнув головою.

— Ви поводитесь не так, як повинні діяти поліцейські. Тому я вам і не довіряю. Все, що мені вдалося розкопати, я передам у ФБР.

Мейсі випустив дим густою хмаркою собі під ноги та витяг із кишені автоматичний поліцейський пістолет. Направив його на мене, наказавши Бейфілду:

— Оглянь-но тут усе!

Бейфілд методично обшукав усю кімнату. Нічого не пропустив, але нічого й не розкидав — усе клав на свої місця. За десять хвилин впорався із завданням.

Я сидів, спостерігаючи за ним.

— Не забудь про ванну! — нагадав. Він щось пробурчав і пішов у ванну.

— Розумник, так? — обличчя Мейсі налилося кров’ю. — Я міг би тебе забрати до себе і змусити говорити!

— Вулфові це не сподобалося б, — парирував я. — Будьте розсудливим, Мейсі! Ви не можете як слід виконувати свої функції, допоки підтримуватимете Старкі. Я не боюся вас та ваших хлопців. Везіть мене у відділок і побачите, чи багато вам вдасться з мене витягти. Вулф підніме такий шум, що це дійде до губернатора.

Бейфілд вийшов із ванної кімнати, продовжуючи безжурно жувати жуйку.

— Нічого! — відрапортував він і знову сперся до одвірка.

Мейсі кивком показав на мій костюм, що лежав на кріслі. Коли він це зробив, я згадав про носовичок Мері Дрейк. Якщо вони його знайдуть, мені буде непереливки. Вони можуть навіть спробувати повішати викрадення на мене.

— Досить мені вже цього! — обурено сказав я. — Або залиште мої особисті речі в спокої, або приходьте сюди з ордером!

Пістолет повільно змінив кут нахилу, і тепер дуло було направлене просто мені межи очі.

— З такої відстані, — Мейсі оскалив свої жовті зуби, — я підстрелю тебе завиграшки. Якщо не віриш — лише порухайся і переконаєшся!

Бейфілд вміло оглянув мій костюм. Я спостерігав за його рухами з показним спокоєм, але насправді мені було не так вже й спокійно. Коли він дійшов до кишені, в яку я засунув носовичок, я ледь стримався, щоб не вдатися до якихось дій. Я був такий здивований, коли він врешті витягнув руку з кишені, що мало не видав себе.

— Скінчили? — запитав я, палко бажаючи оглянути кишеню сам. Я знав, що він не міг пропустити носовичок, а це означало, що його там вже не було. І це також означало, що він — в руках тієї майстрині джиу-джитсу, а це взагалі доводило мене до сказу.

Бейфілд пожував ще трохи жуйку, а потім промовив:

— Він блефує!

— Невже ви думаєте, що я такий дурний, що триматиму докази у себе в номері? — запитав я. — Що би в мене не було — воно в надійному місці. І, якщо ви скінчили, перейдімо до справи. То що ви маєте намір робити в зв’язку зі зникненням Мері Дрейк?

Мейсі сховав пістолет. Випнув нижню губу і глибокодумно втупився в мене. Я бачив, що він не знає, що зі мною робити далі.

— Ми її шукаємо, — нарешті озвався він. — І знайдемо свого часу.

— Люсі Мак-Артур зникла місяць тому, — сказав я. — І ви ще й досі її не знайшли!

Бейфілд почав неспокійно тинятися кімнатою, але Мейсі сердито зирнув на нього.

— Місяць — це не так уже й багато. Невдовзі ми їх усіх знайдемо.

— Старкі міг би їх віднайти хоч сьогодні!

— Чому ви так думаєте?

— Та це ж видно неозброєним оком, — відповів я. — Він же їх і викрав, щоб одним махом підставити і Вулфа, і Еслінгера.

Мейсі хитнув головою.

— Ви помиляєтесь.

Потім задумливо пожував кінчик своєї сигари і додав:

— Старкі ваші слова можуть не сподобатися.

— Все одно вони дійдуть до нього, — зауважив я. — Хіба б ви вимислили якусь іншу, кращу версію.

— Я? — він удав ображеного. — Ми працюємо над цією справою, але нам поки що нічого не відомо. Ці дівчата не такі вже й важливі для нас. Ми займемося ними, щойно трохи розберемося з іншими справами.

— Діксон стверджує, що їх убили, — сказав я, не зводячи з нього погляду. — А масове вбивство — це вам не жарти.

— Він несповна розуму. До того ж він мертвий.

— Мертвий? — повторив я, вдавано дивуючись. — Що ви хочете цим сказати?

Він хитнув головою.

— Лише те, що сказав — він справді мертвий. Я знав його багато років. Він був схиблений — але я вже навіть звик до цього.

— Однак я лише вчора розмовляв із ним! — сказав я, подаючись вперед у своєму кріслі.

— Ви ж знаєте, як це буває. Сьогодні живий, а завтра — мертвий. В нього стався напад чи щось таке. Лікар каже, що він мав хворе серце. Пішов із життя раптово. Його знайшли сьогодні вранці.

— А хто його знайшов?

— Та ми й знайшли, правда ж, Бейфілде?

Бейфілд щось буркнув.

— Працівники не змогли відчинити редакцію — а тут саме проходили ми.

Мейсі знову струсив попіл на підлогу, зітхнув і хитнув головою.

— Минулої ночі він працював допізна. І десь близько другої раптово помер. Принаймні, так стверджує лікар. Однак нам час іти.

— Так, — погодився я, — давно вже час.

Я продовжував сидіти, втупившись у підлогу. Хотів якнайшвидше спекатися тих хлопців, щоб як слід обміркувати все на самоті.

— У мене багато справ, — промовив я по довгій паузі. — Тож якщо ви скінчили...

Мейсі звівся на ноги.

— Ми просто так до вас заглянули, — озвався він. — Ми тут не дуже любимо приватних детективів, отож, вирішили вам про це повідомити. Щоб ви знали, як воно.

— Звісно, — сказав я.

— Найрозумнішим для вас було би поїхати звідси першим же потягом. Це було б дуже розсудливо, чи не так, Бейфілде?

Бейфілд щось муркнув.

— І ще одне, — додав Мейсі вже коло дверей. — Тримайтеся від Старкі подалі. Він також не любить приватних детективів.

— Я саме хотів сьогодні з ним зустрітися, — зронив я, гасячи недопалок. — Хочу оповісти йому про Федеральне Бюро Розслідувань. Це справді захоплююча історія — гадаю, йому сподобається.

— Він не любить вислуховувати побрехеньки, — зауважив Мейсі, вип’ятивши нижню губу. — І на вашому місці я би це собі уяснив. Мій відділок не може надавати охорону приватним детективам. Ми надто зайняті.

Бейфілд прочистив горло.

— А такий тупак, як ти, потребуватиме неабиякого захисту, якщо й далі залишатиметься тут, — довірливо повідав він мені своїм утробним голосом. Потому вони вийшли, полишивши мене самого.

Я сів за стіл і написав:

«Дорогий полковнику Форсберг!

Вчора я мав зустріч із Льюїсом Вулфом. Якщо коротко, то справа зводиться до такого: Вулф, колишній промисловий товстосум, не знаючи, чим зайнятися, вирішив балотуватися в мери. Опозиція складається з місцевого власника похоронного бюро, Макса Еслінгера, та картяра Рубі Старкі. Здається, люди тут на боці Еслінгера, однак Старкі має підтримку шефа місцевої поліції Мейсі та, можливо, ще кількох диваків, які живуть за рахунок міського бюджету. В будь-якому випадку, це гарне місце для Старкі, який має намір удатися до сили під час голосування. Вулф не має жодних шансів, однак відмовляється це визнати.

У місті зникло троє дівчат. Одна з них — донька місцевого помічника аптекаря, Мак-Артура; інша, — дочка двірника Денгейта; третя дівчина — сирота на ймення Джой Кунц. Зникнення викликали заворушення в місті — тривогу, паніку і навіть погроми.

Щоби знайти дівчат, Вулф нас і винаймає. Це все тому, що в нього повно грошей, і таким чином він сподівається здобути голоси виборців. Еслінгер, який має найбільше шансів на перемогу, вдається до послуг місцевого детективного бюро, яким володіє така собі Одрі Шерідан. Копи, добре знаючи Старкі, котрого вони підтримують і який врешті-решт й буде обраний, взагалі не працюють над викраденням. Вони вважають, що якщо дівчата не будуть знайдені, це зменшить шанси Еслінгера та Вулфа — адже ті пообіцяли знайти їх. Така суть справи. Ви би бачили ту опозицію! Ніхто не любить Вулфа, а, відповідно, й мене. Якщо б я не був обережний, то давно би отримав каменем по голові. Я навідав Мак-Артура, але його дружина виставила мене за двері. Один із людей Старкі стежив за мною і навіть підкинув записку з погрозами. Тед Еслінгер, син Макса Еслінгера, знайомий з усіма трьома дівчатами, доконче хоче їх знайти — і йому байдуже до результатів виборів. Минулої ночі він з’явився у мене разом із Мак-Артуром і запропонував допомогу. Він вважає, що дівчат викрав Старкі для того, щоб нашкодити і батькові, і Вулфу. Це може бути й правдою, хоча тут дещо не сходиться. Усе вказує на це, але поки я не опрацюю всі версії, не схильний триматися цієї. Якщо коротко, то всіх трьох дівчат сфотографували на вулиці і видали квитанції, щоб ті забрали свої світлини в місцевому фотоательє, яке належить Старкі. В день свого зникнення всі дівчата ходили туди. Їх цілком могли там вбити, але я поки що не розумію, як їх могли звідти вивезти. І ще — якщо їх справді вбили, то де ж їхні тіла?