Коли Ґея нарешті дійшла до подвійних дверей, ті прочинилися автоматично. Не дивлячись на зулуса, вона зайшла до Каленберґового кабінету. Її сєрце шалено гупало, а горло — пересохло.

У дальньому кінці просторої кімнати за столом сидів Каленберґ, затиснувши між пальцями цигарку. Гінденбурґ прилаштувався поруч.

— О, міс Десмонд, — сказав господар, підвівши погляд. — Прошу, заходьте і складіть мені компанію. Я дивлюся дещо дуже цікаве.

Обійшовши стіл, жінка побачила маленький увімкнений монітор. Каленберґ вказав на стілець поруч зі своїм, з іншого боку від Гінденбурґа, який не зводив із Ґеї пильного погляду.

— Сідайте і погляньте на це.

Вона сіла, склавши руки на колінах, й подивилася на увімкнений екран. Її серце ледь не обірвалося, коли вона побачила Феннела, що стояв навколішки перед дверима музею.

— Гадаю, він справді зламує мій чудовий замок, — сказав Каленберґ. — А виробники запевняли, що ніхто на таке не здатен.

Раптом Феннел сів навпочіпки.

— Я зробив це! — вигукнув він. Його трішки приглушений голос доволі чітко долинав із колонки.

Тоді на екрані з’явився Ґеррі.

— У вас розумний друг, — сказав Каленберґ. Хоча голос у нього залишався спокійним, очі гнівно виблискували. — Я не вірив, що йому це вдасться, але, як самі бачите, таки вдалося.

Ґея промовчала.

— Зазвичай ми знерухомлюємо ліфт, — продовжував Каленберґ, відкинувшись на стільці. Його погляд прикипів до екрана. — Однак мені було цікаво побачити, чи зможе цей мастак зламати замок. Доведеться серйозно поговорити з виробниками. Це нікуди не годиться.

Вони дивились, як Феннел і Ґеррі заходять до музею. Коли Каленберґ простягнув руку вперед і натиснув на кнопку на моніторі, кут зображення змінився.

— Мені не хотілося тривожити ваших друзів, тож я не вмикав цієї камери, доки вони не переконалися, що вона не працює, — не вгавав Каленберґ. — Тепер вони всередині і, боюся, здивовані та розчаровані.

На екрані з’явилися двоє чоловіків, що витріщалися на п’єдестал в освітленій ніші.

Ґея почула Феннелові слова:

— Що таке?

Нахилившись уперед, Каленберґ вимкнув екран.

— Вони будуть тут за кілька хвилин, міс Десмонд, — сказав він, тоді витягнув золотий портсигар і запропонував його Ґеї. — Цигарку?

— Дякую, — Ґея взяла цигарку й дозволила мільйонерові запалити її.

— До речі, а як поживає містер Шалік?

Якщо він прагнув заскочити її зненацька, то лишився розчарованим. Вираз її обличчя не змінився, коли вона мовила:

— Востаннє, коли ми бачилися, у нього начебто все було добре.

— Він і досі займається жалюгідним дрібним шахрайством?

— Щиро кажучи, не знаю. Містер Шалік завжди видається дуже зайнятим, але я й гадки не маю, чим він займається.

— Час уже зупинити його назавжди, — спалахи в очах Каленберґа нагадали жінці слова Ґеррі — цей чоловік несповна розуму. — Він перетворюється на клопіт.

— Гадаєте? А я думала, він завдає не більше клопоту, ніж інші, — спокійно відповіла Ґея. — Зрештою, містере Каленберґ, хіба ви не одного поля ягоди?

Очі Каленберґа трішки звузилися.

— Чому ви так сказали, міс Десмонд?

— Містер Так розповідав, що всі вироби у вашому музеї — оригінали. Не дуже мені віриться, щоби влада Флоренції продала вам панель Гіберті чи Давида Берніні. Я сама знаю, що перстень Борджіа ви вкрали. Ви такий самісінький клопіт для кураторів різних музеїв, як і містер Шалік — для вас.

Каленберґ усміхнувся.

— Так, визнаю, все у моєму музеї крадене, але на це є причина. Я люблю прекрасні речі. Я потребую краси. Та в мене забагато справ, аби відвідувати Європу, тож я радше триматиму прекрасне тут, щоб насолоджуватися ним, коли маю до того натхнення. А всі інтриги Шаліка спрямовані на гроші, не на красу. Він живе для грошей, а я — для краси. І я маю намір його зупинити.

— Так, йому потрібні гроші, — сказала Ґея. — У вас же їх хоч греблю гати. Хтозна, може, і ви були б, як містер Шалік, якби не мали грошей.

Каленберґ загасив цигарку. Жінка бачила, що йому вартує великих зусиль стримувати гнів.

— А ви смілива жінка, міс Десмонд. Я певен, містерові Шаліку полестило б, що ви його захищаєте.

— Я не захищаю його. Лише кажу, що не бачу різниці між ним і вами, — спокійно відповіла Ґея.

Цієї миті двері прочинилися і в кабінет зайшли Ґеррі й Феннел.

Четверо зулусів застигли у дверях, звернувши погляди до Каленберґа. Мільйонер відпустив їх помахом руки. Вони відступили назад, і двері зачинилися.

— Заходьте, джентльмени, й сідайте, — сказав Каленберґ, махнувши рукою на стільці навпроти стола. — Як бачите, міс Десмонд уже приєдналася до мене.

Ґеррі підійшов до стільця і сів, але Феннел лишився стояти на місці, люто зиркаючи на Каленберґа.

— Прошу, сідайте, містере Феннел, — спокійно сказав Каленберґ. — Дозвольте привітати вас. Я гадав, що відчинити двері до мого музею неможливо, а вам таке вдалося. Це — досягнення.

— Можете обійтися без усіх цих лестощів! — гарикнув Феннел. — Ми прийшли по перстень, не змогли його забрати, а тепер хочемо вшитися звідси до біса, і ви нас не зупините!

— Звісно, ви підете, — сказав Каленберґ, — але нам треба спочатку дещо обговорити.

— Я нічого не обговорюватиму з тобою! — зірвався Феннел. Злодій палахкотів гнівом і розчаруванням. Зиркнувши на Ґею та Ґеррі, він мовив: — Ну ж бо... Він не наважиться нас зупинити, — чоловік рушив до дверей, узявся за ручку, але виявилося, що вихід зачинено. Феннел розвернувся, люто дивлячись на Каленберґа. — Відчиняй двері, а то я зламаю твою кляту шию!

Каленберґ підняв брови.

— Це може бути небезпечно для вас, містере Феннел, — сказав він і тихо цокнув язиком. Гінденбурґ миттєво підвівся й повільно рушив уперед, не відриваючи погляду від Феннела. Дикий вищир тварини змусив того позадкувати. — Запевняю вас, — продовжив Каленберґ, — мій улюбленець порве вас на шмаття, якщо я дам йому ще один знак. Сідайте!

Налякавшись гепарда, Феннел різко сів біля Ґеррі.

— Дякую, — сказав Каленберґ. — Ви троє так прагнули здобути перстень Борджіа, що мені прикро було б марнувати ваші зусилля. Як справедливо зазначила міс Десмонд, офіційно перстень мені не належить. Оскільки ви проявили таку ініціативу і зайшли так далеко, я вирішив віддати вам перстень на певних умовах, — він висунув шухлядку й витягнув скляну коробочку з перснем. Тоді поставив її на столі, щоб усі троє добре бачили.

Феннел зиркнув на перстень, а тоді перевів погляд на Ґеррі.

— Це він? — а коли Ґеррі кивнув, Феннел спитав у Каленберґа: — Що ви маєте на увазі... під умовами?

Каленберґ звернувся до Геї:

— Міс Десмонд, хоч я і живу в достатній розкоші й постійно заклопотаний через справи, іноді мені все одно стає нудно. Як бачите, я інвалід і прикутий до крісла. Замолоду однією з моїх мрій було стати мисливцем. Ніщо не подарувало б мені такого задоволення, як сафарі. Але оскільки я каліка, це було неможливо, що я і прийняв із певним невдоволенням. А невдоволення неприпустиме для людини моєї влади й статків.

— На біса це все? — нетерпляче запитав Феннел. — Про які умови ви говорите?

Каленберґ проігнорував його.

— Ось перстень Борджіа, — він взяв скляну коробочку і вручив її Ґеї. — Як я розумію, кожен із вас отримає дев’ять тисяч доларів, коли доставить перстень Шаліку, — він холодно всміхнувся. — Як бачите, у мене чудова шпигунська система. Дев’ять тисяч доларів для вас — це пристойні гроші, й вони, гадаю, слугуватимуть чудовим стимулом, аби доставити прикрасу Шаліку.

— Хочете сказати, що віддаєте нам перстень? — запитав Феннел.

— Він уже в міс Десмонд. А зараз я дам вам ще один стимул... навіть важливіший, аніж вручити перстень Шаліку. Та попри ці два стимули вам іще треба примудритися винести перстень із мого маєтку.

— Ось воно що... — Феннел примружив очі. — Ваші дикуни зупинять нас, так?

— Якщо зможуть, то зупинять. Я влаштую полювання. Ви троє та містер Джонс, який чекає на вас, станете здобиччю. А мої зулуси будуть мисливцями. Ставтеся до цього як до веселої гри — принаймні я так роблю. У вас буде справжній шанс утекти від мисливців, адже я дам вам фору три години. Ви підете звідси рівно о четвертій. Уже буде достатньо світло, щоб ви могли швидко рухатися. А добра швидкість вам знадобиться. О сьомій за вами підуть мої зулуси. І тільки від вашої швидкості та вигадливості залежить, чи зможете ви уникнути їх.