— Він же не може утримувати нас тут завжди. Ґеррі, не верзи дурниць!

Чоловік ковтнув ще коктейлю.

— Гаразд, але мені це не подобається. Якби там не було Феннела й Кена, я б справді хвилювався. Я поговорю з ними.

Ґеррі підвівся і пішов до спальні.

Ґея чекала. Її також здивувало, що Так повів їх до музею, але вона не хвилювалася. Переконувала себе: Каленберґ настільки впевнений у заходах безпеки, що не має нічого проти того, аби його музей відвідали незнайомці.

За двадцять хвилин Ґеррі повернувся.

— Феннел погоджується, що ситуація підозріла. Темба лишився стерегти обладнання. Феннел прийде сюди сам, а Кен спостерігатиме. Якщо Каленберґ почне каламутити воду, хоча б Кен зможе щось зробити, аби нас порятувати. Коли ми здобудемо перстень, подамо Кенові знак, аби зустрітися на летовищі, — і відлетимо. Заберемо Тембу й повернемося до Мейнвілля.

— Гадаєш, Каленберґ каламутитиме воду?

— Скажу тобі напевне, коли побачуся з ним, — відповів Ґеррі. — Хочеш іще випити?

Рівно о двадцять першій годині прибув служник-зулус, аби провести їх на головну терасу.

Умостившись у своєму кріслі, Каленберґ чекав на гостей. Люб’язно привітався з ними й вказав на два сидіння біля себе.

— Міс Десмонд, Так розповів мені, що ви із журналу «Світ тварин», — сказав він, коли Ґея подякувала йому за гостинність. — Чи давно ви працюєте на цю редакцію?

— Не дуже... півроку.

— Я регулярно читаю цей журнал, бо цікавлюся тваринами. Чому ж вони не згадують ніде вашого прізвища, міс Десмонд?

Ґеррі трішки заспокоївся, коли побачив, що Ґея — впевнена у собі й навіть розслаблена. Вона сумно засміялася.

— Я лишень дрібнота, містере Каленберґ. Виконую рутинну роботу. Я дуже сподівалася, що ви дозволите мені зробити кілька світлин цього чудового будинку. За це мене б точно згадали в журналі.

Мільйонер уважно розглядав її.

— Боюся, вам ще доведеться зачекати на згадку в журналі. Тут заборонено фотографувати.

Вона з усмішкою поглянула в його блакитно-сірі очі.

— Навіть мені? Обіцяю бути надзвичайно обережною та сфотографувати тільки дім і сад.

— Вибачте, — він змінив тему, запитавши, чи зацікавив її музей.

— Він неймовірний. Я вітаю вас із такою колекцією.

Троє зулусів мовчки вийшли на терасу і стали біля розкішно сервірованого столу. Водночас Гінденбурґ, змолотивши свою вечерею, повільно підійшов до Каленберґа.

— Який красень! — вигукнула Ґея. — Можна погладити його?

— Не радив би цього робити, — сказав Каленберґ, чухаючи гепарда за вухом. — Мій улюбленець трохи нервується з незнайомцями... навіть із прекрасними незнайомками, міс Десмонд, — він увімкнув візок і під’їхав до столу.

Коли всі сіли, Каленберґ повернувся до Ґеррі.

— А ви, містере Едвардс, давно працюєте професійним пілотом?

Ґеррі похитав головою.

— Тільки-но розпочав, — просто сказав він. — Міс Десмонд — моя перша клієнтка. Звісно, я багато літав на вертольоті в Штатах, але захотілося змін, тому розпочав свою справу в Дурбані.

— Зрозуміло.

Подали охолоджену диню.

— А велика дичина цікавить вас, міс Десмонд?

— Так, ми летіли до мисливського заповідника «Ваннок», коли побачили цей прекрасний будинок, і я захотіла трішки детальніше роздивитися його. Сподіваюся, ви не вважаєте мене надто нахабною.

— Зовсім ні. Якби я хотів, щоб вас тут не було, то Так одразу сказав би, що вам слід летіти геть. Ні, такі несподівані гості — це задоволення.

— Ви мешкаєте так далеко від цивілізації... Чи не почуваєтеся самотнім? — запитала вона.

— Коли людина така зайнята, як я, в неї просто нема часу почуватися самотньою. Мене дивує, що ви фотограф, — Каленберґ поглянув їй просто у вічі. — З того, як ви ходите і як виглядаєте, я було подумав, що ви — модель.

— Я справді була моделлю, але вважаю фотографію цікавішою.

— Фотографією я також цікавлюся, щоправда як аматор. Ви, певно, працюєте цілком у кольорі?

Ґея, знаючи про фотографію лише найзагальніші факти, збагнула, що скочила на слизьке.

— Так, я працюю в кольорі.

— А скажіть, міс Десмонд... — почав Каленберґ, коли подали другу страву — синю форель.

Ґея відразу ж почала висловлювати захват щодо риби, сподіваючись змінити тему.

— Це моя улюблена риба, — сказала вона.

— То чудово, але я...

Ґеррі також відчув сигнал тривоги і спробував перевести розмову в інше русло.

— Містере Каленберґ, гуляючи у вашому чудовому саду, я натрапив на зулуса у повному бойовому вбранні. Принаймні я подумав, що то бойове вбрання, бо бачив таке в кіно... Неймовірний вартовий.

— Так, у мене понад сотня таких людей, — сказав Каленберґ. — Мені подобається, коли вони носять традиційне вбрання. Ці вояки чудово полюють на звірів... і на людей. Зулуси-охоронці мого маєтку. Ніхто не може підійти сюди непоміченим, щоб його не повернули назад. Вони позмінно патрулюють навколишні джунглі вдень і вночі.

— А сад ні? — якомога невимушеніше запитав Ґеррі, витягуючи хребет риби.

Запала така довга пауза, що пілот підвів погляд і побачив, як Каленберґ розглядає його. В очах мільйонера читалося стільки веселої зневаги, що молодик швидко зосередився на своїй рибі.

— Ні, містере Едвардс, уночі вони не патрулюють саду, але я тримаю кількох вартових у саду вдень, доки тут чужинці.

— Охоронці справді вражають, — сказав Ґеррі, поклавши ніж і виделку. — Риба була чудовою.

— Так, — Каленберґ недбало простягнув руку до Гінденбурґа й узявся гладити жорстке хутро. Гепард замуркотів.

— Який приємний звук! — вигукнула Ґея. — І давно у вас цей звір?

— Трохи більше трьох років. Ми нерозлучні, — Каленберґ глянув на Ґеррі. — Він чудовий вартовий пес чи то пак вартовий кіт. Кілька місяців тому гепард це довів. Один із моїх слуг збожеволів і спробував напасти на мене. Зухвалець із ножем зайшов до мого кабінету, але не встиг він навіть наблизитись, як Гінденбурґ буквально порвав його на шмаття. Гепарди — найшвидші тварини на землі. Ви знали про це, містере Едвардс?

Ґеррі глянув на гепарда й похитав головою.

— Здається, ваш улюбленець не посоромив свого виду.

— Так і є.

Один з офіціантів подав основну страву: курча, запечене в горщику. Ребра було витягнуто, а птицю нафаршировано порізаними кубиками лобстерами у вершковому соусі, підфарбованому ікрою лобстера.

— О! Це щось абсолютно незвичайне, — сказав Каленберґ. — Я отримав цей рецепт від одного з найкращих паризьких шеф-кухарів. Гадаю, вам смакуватиме.

Доки офіціант розрізав курча, Каленберґ доброзичливо базікав, але і Ґея, і Ґеррі бачили, що свідомість господаря була лише наполовину з ними. Вочевидь, він переймався якимись справами, тому не приділяв гостям усієї своєї уваги.

Як і обіцяв Каленберґ, курча виявилося чудовим, тож гості не скупилися на компліменти.

Хоча їжа надзвичайно смакувала, Ґея відчула полегшення, коли вечеря скінчилася. Їй було складно втримувати інтерес Каленберґа. Вона звикла мати справу з різними людьми, проте подумки прийшла до висновку, що Каленберґ належить до найсуворіших господарів з усіх, кого вона зустрічала. Він був увічливим, але відстороненим, і Ґея знала, що лише наполовину заволоділа його увагою. Однак вона підтримувала розмову, уникала небезпечних тем, розпитувала мільйонера про його життя, обговорювала з ним Нью-Йорк, Париж і Лондон. Ґеррі більше мовчав, захоплюючись наполегливістю супутниці.

Доки вони пили каву, на терасу зайшов Так. Він ступив до Каленберґа.

— Вибачте, сер, на лінії містер Ворстер.

Каленберґ насупився.

— О, так, я і забув. Скажіть йому, що я зателефоную за п’ять хвилин.

Джуліо поклонився і вийшов.

— Мушу просити вибачення, міс Десмонд, але, боюся, що я змушений лишити вас займатися власними справами. На мене чекає робота. Не певен, що ми зустрінемося знову до вашого від’їзду. Вибачте щодо світлин. Сподіваюся, вам сподобалася вечеря.