— Вони не ручні... Просто їх розпирає цікавість, — пояснив Кен. Варто було йому заговорити, як велетенські тварини розвернулися та помчали геть. І хоча велетні бігли на величезній швидкості, здавалося, наче вони рухаються немов при сповільненій зйомці.

— За ними полюють леви, проте дуже рідко наздоганяють, — продовжив Кен, знову заводячи «ленд-ровер».

— А леви тут водяться? — запитала Ґея. — Мені б хотілося побачити хоч одненького.

— Побачите, а також почуєте.

Зі свого високого сидіння Темба постійно розмовляв із Кеном і давав йому вказівки.

— Без цього хлопця, — по секрету сказав Ґеї Кен, — я б ніколи не відшукав нашого табору. У нього в голові наче вбудовано компас.

За півгодини мандрівки, встигнувши налякати велике стадо зебр, які кинулися в густі чагарники ще до того, як тварин вдалося роздивитися, виїхали із савани на широку пласку галявину, де було припарковано вертоліт.

Біля гелікоптера сиділи навпочіпки четверо банту, які, широко всміхнувшись, звелися на ноги, коли «ленд-ровер» пригальмував.

— Ось ми й на місці, — сказав Кен, вилазячи з авто. — Я розрахуюся з цими хлопцями. Не варто, щоб вони тут блукали. А намет ми із Тембою і самі поставимо.

Ґеррі відразу ж рушив до гелікоптера. Ґея вислизнула з авто і потягнулась. У дорозі машину добряче підкидало, тому в жінки затекли м’язи, та ще й спека дошкуляла. Феннел виліз із «ленд-ровера» і запалив цигарку. Він не виявляв жодного наміру допомогти Тембі розвантажувати обладнання — натомість запхав руки в кишені шортів і витріщився на Ґею, яка стояла спиною до нього, широко розставивши ноги й поклавши руки на стегна.

Кен попрощався з банту й повернувся до «ленд-ровера».

— Між цими деревами і водоспадом є великий ставок, — сказав він Ґеї, вказуючи напрям. — Там безпечно плавати... нема крокодилів.

— Я можу якось допомогти?

— Ні, дякую... Ми із Тембою впораємось.

Джонс приєднався до Темби, і вони разом витягнули намет.

Важко дихаючи, Феннел підійшов до Ґеї.

— Водоспад? Може, ходімо поглянемо на нього?

Він чекав, що вона йому відмовить, і його вже починав проймати гнів. Та Ґея байдуже подивилася на залицяльника, а потім, на його здивування, сказала:

— Так... ходімо поглянемо.

Тоді повернулася й рушила вперед, до густої смуги дерев та високої слонової трави, що оточувала галявину.

Феннел відчув, як у ньому заграла кров. Невже це запрошення? Він швидко зиркнув у напрямку гелікоптера. Ґеррі був надто заклопотаним, зриваючи брезент із гвинта. Кен і Темба встановлювали намет. Тремтячи, Феннел пішов за Ґеєю, яка вже зникла в чагарниках.

Він наздогнав жінку, коли та йшла по вузькій стежинці, і сповільнився, розглядаючи її струнку спину й прекрасні довгі ноги. Метрів за двадцять виднівся маленький десятиметровий водоспад, що закінчувався просторою котловиною, з якої виринав широкий потік. Та котловина була схожа на бездоганний штучний басейн.

Коли Феннел простягнув до Ґеї руку, жінка озирнулася.

— Правда ж тут гарно? — мовила вона.

Сонце обпікало їх. Оточені деревами, вони були немов єдиними людьми на землі.

— Поплаваймо, — сказав Феннел і зняв сорочку. — Ну ж бо, крихітко, роздягайся.

Вона уважно поглянула на волосатий мускулистий торс Лью і похитала головою.

— Я плаваю на самоті, містере Феннел.

— Ой, та годі! Невже ти гадаєш, що я ніколи раніше не бачив голої жінки? І закладаюся, що ти бачила голого чоловіка, — посмішка прилипла до його рота, а все обличчя палахкотіло від жаги. — Не варто гратися зі мною в сором’язливість. Роздягайся, а то мені доведеться тобі допомогти.

Її спокійний, сміливий погляд збив Лью із пантелику.

— Поплавайте самі... Я повертаюся.

Щойно жінка відвернулася, Феннел схопив її за зап’ястя.

— Ти залишишся тут, — низьким, тремтячим голосом сказав Лью. — І роздягнешся. Тобі потрібно трохи любощів, крихітко, і я саме той, хто тобі їх дасть.

— Заберіть від мене руки, — спокійно сказала вона.

— Ну ж бо, крихітко, не ламайся... Трішки любощів, а тоді — поплаваємо.

Вона підійшла до нього, і на мить чоловік подумав, що Ґея віддасться йому. Усміхаючись, він послабив хватку, щоб обхопити її за талію. Проте жінка схопила Лью за міцне зап’ястя — і його руку пройняв пекучий біль, викликавши гучний стогін. Падаючи на спину, Ґея вдарила його ногою в груди. Феннел відчув, як злітає в повітря і гепається просто у ставок. Прохолодна вода зімкнулася над ним, а коли він виплив на поверхню й протер від води очі, то побачив, що Ґея стоїть на березі й дивиться на нього. Задихаючись од гніву та болю в руці, злодій кинув убивчий погляд на Ґею — і зауважив, що вона тримає в руках величезну каменюку.

— Стій, де стоїш, якщо не хочеш, аби я розтрощила тобі череп, — сказала вона.

Спокійний, крижаний погляд жінки попереджав: вона не блефує.

— Стерво! — гарикнув він. — Ти ще поплатишся за це!

— Ти не залякаєш мене, хтива тварюко, — зневажливо відповіла Ґея. — Якщо знову спробуєш доторкнутися до мене, я зламаю тобі руку. Якби твоя роль в операції не була настільки важливою, я б зробила це просто зараз. Не забувай про це! А тепер поплавай і охолонь, мерзотна мавпо.

Ґея кинула камінь у воду просто перед Лью, і доки той встиг отямитися, жінка вже зникла.

Каленберґ саме підписував стопку листів, коли двері тихо прочинилися й до кабінету зайшов Кемоса. Він терпляче чекав у проході, доки Каленберґ не закінчив роботи, і тільки коли той запитально підвів погляд, старий зробив крок уперед і поставив на записник скляну пляшечку.

— Ось вона, пане.

Макс зиркнув на пляшечку.

— Що це?

— Отрута, яку ви замовляли, пане.

— Це я розумію... але яка саме отрута?

Кемоса зблід.

— Я не знаю, пане.

Каленберґ нетерпляче махнув рукою.

— Ти сказав ворожбиту, що саме я хочу?

— Так, пане.

— Отрута, яка вб’є людину за дванадцять годин?

— Так, пане.

— Йому можна довіряти?

— Так, пане.

— Що ти йому заплатив?

— Двадцять кіз.

— Ти попередив його, що коли отрута не спрацює, то він втратить усіх кіз, я спалю його халупу й вижену зі свого маєтку?

— Я сказав, що коли отрута не спрацює, двоє чоловіків прийдуть уночі й викинуть його в басейн із крокодилами.

— Він повірив?

— Так, пане.

Каленберґ задоволено кивнув.

— Гаразд, Кемосо, тепер принеси мені з аптечки шприц і пару гумових рукавиць.

Коли Кемоса пішов, Каленберґ відкинувся на кріслі, розглядаючи пляшечку. Подумки він перенісся на чотириста років назад. Певно, Чезаре Борджіа також розглядав такий же фіал з отрутою, плануючи убити ворога, й відчував таке саме задоволення, як і Каленберґ.

Багатій так і сидів нерухомо, аж доки Кемоса не повернувся зі шприцом та рукавичками.

Каленберґ подякував і махнув рукою, показуючи, що старий може бути вільним.

Коли двері зачинилися, Макс відкрив шухляду й витягнув скляну коробочку з перснем. Дістав його і вдягнув на підмізинний палець правої руки. Він уважно розглядав блискучі діаманти, а тоді повернув перстень так, аби коштовні камені опинилися всередині. Просте срібне кільце здавалося таким безпечним. Каленберґ зняв перстень і поклав його на записник. Одягнув хірургічні рукавиці. Вставивши в око лупу, багатій відкрив у прикрасі кришечку резервуара. Знову поклавши перстень, відкоркував пляшечку й трохи набрав у шприц безбарвної рідини. Дуже обережно вставив голку шприца у резервуар персня і не менш обережно натиснув на поршень. Крізь лупу побачив, що рідина наповнила резервуар по вінця, тоді витягнув голку й зачинив кришечку з діамантом. Після цих маніпуляцій він відклав шприц і протер перстень носовою хустинкою. Досі не знімаючи рукавичок, колекціонер почав швидко трусити перснем над столом, шукаючи будь-які сліди протікання. Залишившись задоволеним результатами таких випробувань, він поклав перстень у шухляду, сховав носову хустинку в конверт і знову викликав Кемосу. Коли старий прийшов, Макс наказав йому знищити шприц, отруту, рукавички й носовичок.