Литмир - Электронная Библиотека

Біля дверей Медж прислухався, нічого не почув і легенько постукав.

— Це я, Стів! — тихо озвався.

Запала пауза, потому двері відчинилися.

Нетта, одягнена в червону з білим сукню, впустила мене.

Зайшовши в кімнату, я зачинив за собою двері.

— Привіт!

— Щось ти рано, Стіве! — сказала вона, кладучи свою долоню на мою. — Усе гаразд?

Очі її запали, під ними виднілися темні кола. Нетта видавалася нервовою та стривоженою.

Я кивнув.

— Гадаю, що так. Я говорив із Біксом. Він хоче з тобою познайомитися.

— Познайомитися? — перепитала вона. — Але навіщо?

— Ти не знаєш Бікса. Він схиблений, — пояснив я. — Каже, що не ризикуватиме своєю роботою, перевозячи якусь невідому красуню у Штати. Я повідав йому, що ти — дівчина вищого класу, але він чомусь думає, що всі жінки, з якими я зустрічаюсь, одягнені у допотопні сукні з червоної фланелі та носять черевики на ґумових підошвах. Єдиний спосіб переконати його, що це не так, — зустрітися з ним. Якщо ти його зачаруєш, то він візьме нас із собою. Він завжди все ускладнює. Тож я домовився випити з ним просто зараз.

— Але ж у нас нема часу, — стурбовано сказала вона. — До того ж це небезпечно — поліція може нас упізнати. Мені це не подобається, Стіве. Чому було просто не привести його сюди?

— Я не міг. Йому ще треба багато чого залагодити. Тож ми зустрічаємося з ним у барі поблизу Найтсбриджу. На вулиці на нас чекає авто. Обговоримо деталі з Біксом, потім він повернеться в аеропорт, а ми приїдемо сюди, заберемо твої речі й також вирушимо в аеропорт. Літак відлітає о десятій тридцять, тож у нас удосталь часу.

Я бачив, що їй не надто сподобалася така ідея, але вона нічого не могла вдіяти.

— Гаразд, Стіве. Тобі видніше. Я лише вдягну капелюха і буду готова.

Я чекав на неї, блукаючи кімнатою та згадуючи Медж Кеннітт, і мені було не по собі.

За кілька хвилин Нетта вийшла зі спальні. Її капелюшок нагадував чайне блюдце, але пасував їй.

— Ти йому однозначно сподобаєшся, — пообіцяв я, оглянувши її. — Виглядаєш пречудово.

Я взяв її під руку.

— Ходімо, але навшпиньках. Нам не треба, щоб місіс К. нас заскочила.

Ми обережно спустилися сходами і всілися у «б’юїк», який я орендував на вечір.

Поки ми їхали по Кромвелл-роуд, Нетта спитала:

— То що відбулося за цей час, Стіве? Ти дав Джуліусу гроші?

Я чекав на таке запитання, а тому моя маленька брехня була вже готова.

— Так. Негідник узяв гроші: лишається тільки сподіватися, що він не продасть нас, поки ми не полишимо країну.

Я швидко глянув на неї. Вона зблідла, міцно стиснувши губи.

— Коли ти віддав йому гроші? — поцікавилась вона, і я вловив у її голосі тривогу.

— Сьогодні о третій тридцять. Дав йому п’ятсот фунтів. Це великі гроші, Нетто.

Вона нічого не відповіла, дивлячись просто перед собою, і на її обличчі застиг жорсткий вираз.

Коли ми під’їхали до маленького бару поблизу Найтс-бриджу, вона спитала:

— А Джек Бредлі? Чи чув ти щось про нього?

— Ні, — відповів я. — Мені нічого не вдалося для нього зробити. Коррідана не було в місті, тож я не міг без його дозволу забрати персні. Ультиматум Бредлі сплив о четвертій годині. Наскільки мені відомо, поліцейські вже мене розшукують. Якщо це справді так, то вони спізнилися. Я виїхав зі свого готелю сьогодні опівдні. Всі мої речі тут, у багажнику. Я готовий до відльоту.

Ми вийшли з «б’юїка». Нетта сторожко роззирнулася довкола.

— А ти впевнений, що тут безпечно, Стіве? — запитала вона, неохоче прямуючи до дверей. — Безумство йти туди, де нас можуть упізнати.

— Заспокойся, — сказав я їй. — Тут достатньо безпечно — зроду немає відвідувачів. Ніхто не здогадається нас тут шукати.

І я поквапно зайшов у бар.

Гаррі Бікс у шкіряній льотній куртці з намальованим на ній альбатросом — відзнакою його ескадрильї, — стовбичив біля стійки бару, тримаючи в руці віскі з содовою.

В барі було ще два відвідувачі, але вони сиділи в дальньому кутку і навіть не підвели поглядів, коли ми увійшли.

Бікс — гладкий, кремезний, добродушний — випростався, побачивши нас.

Глянув на Нетту і присвиснув.

— Привіт! — заволав він, вишкірившись від вуха до вуха. — Ти й справді знайшов собі красуню! Пін-ап ґерл — це справді про неї!

— Нетто, це Гаррі Бікс, — сказав я, підштовхуючи її вперед. — Потисни руку пілотові № 1 Повітряного корпусу армії США. І якщо він не завжди поводиться так, наче все життя проходив у модельних черевиках, то вибач йому — він щойно з джунглів.

Нетта вложила свою ручку в лапищу Бікса, осяяла його сліпучою усмішкою, від якої той аж заточився.

— Леді, що змушує вас зустрічатися з оцим негідником? — щиро здивувався він. — Хіба ви не знаєте, що в нього — дві дружини, вісімнадцятеро дітей і що йому світить десять років за розбійний напад?

Нетта, розсміявшись, кивнула.

— Саме тому він мені й подобається. Я й сама така дівчина.

— Боже мій! — вигукнув він. — Невже він і справді вам подобається? Чи ви полюєте за його грошима?

— Усього потроху, — сказала вона, вдаючи, ніби всерйоз замислилася над його питанням.

— Що ж, гадаю, за це слід випити. То як ви на те, щоби почати з віскі? Чи надаєте перевагу чомусь витонченішому?

— Віскі цілком підійде, — озвалася Нетта.

Бікс махнув рукою барменові та замовив два подвійні віскі. Тоді знову повернувся до Нетти.

— Де ви переховувалися увесь цей час? Я гадав, що знайомий з усіма пікантними дамочками в Лондоні.

— А я думала, що перезнайомилася з усіма цікавими американцями, — парирувала вона.

Бікс надув губи і штовхнув мене у ребра.

— Брате, тобі кінець! Тепер ти просто зобов’язаний піти й зламати собі ногу!

— Вона жартує, — сказав я. — У цієї дівчини кулька з морозива у тому місці, де має бути серце. Послухай-но: лише десять хвилин тому вона повідала мені, що всі пілоти американського Повітряного корпусу — повні нікчеми. Хіба ж не так, Нетто?

— Але тоді я ще не була знайома з Гаррі Біксом, — заперечила вона. — Тож забираю свої слова назад.

Бікс подався уперед.

— Ми — сіль землі, золотко, — пояснив він. — Принаймні так пишуть про нас у газетах, а там ніколи не дурять своїх читачів.

— Не надто дурять, — виправив його я.

Коли бармен подав нам віскі і відійшов за дальній кінець стійки, Бікс сказав:

— Отож, ви хочете прокататися зі мною, чи не так?

Нетта глянула на нього несподівано серйозно і кивнула.

— І довірятимете, якщо я допроваджу вас в Америку безпечно?

— Я довірятиму вам лише в літаку — і ніде більше, — додала вона.

Бікс зареготав.

— Послухай, а ця мала далеко не дурна! Гаряча штучка — саме для такого хлопця, як я. Леді, та ж я пожартував! Дами ще зроду не скаржилися на мене. Запитайте хоч у Стіва — він вам розкаже.

— Це правда, — підтвердив я. — Дами ніколи не скаржаться на нього — однак варто залишити його наодинці з дамою і... самі розумієте, що станеться.

— Ну ти й негідник... — почав було з обуренням Бікс.

— Ну й що з того, що вам не можна довіряти? — зауважила Нетта. — Все одно я не волатиму по допомогу!

— Справді? — очі Бікса широко розплющилися. — Це точно? — Він глянув на мене. — Однак третій завжди зайвий — і в даному разі це ти!

— Може б, ми перервали цю беззмістовну розмову і поговорили про справи? — наполіг я. — Тепер, коли ти познайомився з нею — візьмешся нам допомогти?

Бікс відпив своє віскі, зирнув на Нетту, потім — на мене.

— Гадаю, не зможу відмовити такій кралі, як вона, — підтвердив він. — Але це страшенний ризик.

— Облиш, — урвав його я. — Ти сам знаєш, що все доволі просто. Не слухай його, Нетто, він просто набиває собі ціну.

— Це справді ризиковано? — запитала Нетта, намагаючись перехопити погляд Бікса.

Якусь мить Бікс боровся зі спокусою виставити себе героєм, однак передумав.

— Та ні, — визнав він, сердито глипнувши на мене. — Щойно поставте пілотові завдання — і вважайте, що він уже виконав свою справу. Все достатньо просто. Зустрінемося біля загорожі аеропорту і зайдемо на територію разом. І навіть пропустимо по скляночці! Тоді я покажу вам свій літак, і ми під’їдемо на автобусі до місця посадки. Там нікого не буде, якщо ми дістанемося літака до чверть по десятій. Ви підніметеся на борт, і я покажу вам, де сховатися. Зліт — о десятій тридцять. Вже у Штатах на мене чекатиме авто. Усе, що вам треба буде зробити, це непомітно всістися на заднє сидіння. Я накину на вас свій речовий мішок та якийсь одяг, і ми полишимо аеропорт. Коли виїдемо звідти, ви зможете вільно дихати, і я висаджу вас там, де скажете.

42
{"b":"847959","o":1}