За ним з дверей вийшла жінка з пишним білявим волоссям, у чорній шкіряній куртці й тісних синіх джинсах. Френк вишкірився і обійняв її за талію. Вони пішли вулицею, обійнявшись, геть від Джейн та Фроста.

— Якого дідька, — видихнула Джейн. — То це правда.

— Знаєш, краще нам просто поїхати звідси.

— Ти поглянь на них. Поглянь!

Фрост завів двигун.

— Я й сам не відмовився б від обіду. Може, поїдемо до…

Джейн пхнула дверцята й вийшла з машини.

— Ріццолі, ти чого?!

Вона перебігла вулицю й рушила слідом за батьком.

— Агов, — гукнула. — Агов!

Френк зупинився, рука впала з жінчиної талії. Він розвернувся й дивився, роззявивши рота, як підходить його дочка. Білявка не зрозуміла ситуації й продовжила чіплятися за Френка, поки він марно намагався вивільнитися. З відстані жінка здавалася привабливою, але зблизька Джейн побачила глибокі зморшки, що віялом розходилися від кутиків очей, і навіть щільний макіяж не міг їх приховати. До того ж на неї війнуло тютюновим димом. І ось на це купився Френк? На кудлату блонду? Людський еквівалент ретривера?

— Джейні, — мовив він. — Зараз не час…

— А коли час?

— Я тобі зателефоную, гаразд? Сьогодні все обговоримо.

— Френкі, любий, що відбувається? — втрутилася білявка.

«Не смій кликати його “Френкі”!» Джейн люто витріщилася на жінку.

— А тебе як звати?

Та випнула підборіддя.

— Сама хто така?

— Відповідай на запитання, чорт забирай!

— То змусь мене! — Жінка подивилася на Френка. — Хто це в біса така?

Френк торкнувся голови, застогнав, немов від болю.

— Дідько.

— Поліція Бостона, — промовила Джейн. Дістала посвідчення, сунула його білявці під носа. — Назвися.

Білявка на документ і не глянула, налякано дивилася на Джейн.

— Сенді, — пробелькотіла.

— Сенді, а далі?

— Гаффінгтон.

— Документи, — наказала Ріццолі.

— Джейні, — втрутився її батько. — Годі вже.

Сенді слухняно дістала гаманець, показала права.

— У чому ми винні? — Вона підозріло глянула на Френка. — Що ти вже накоїв?

— Це просто маячня, — промовив він.

— І коли ця маячня скінчиться? — напосіла на нього дочка. — Коли ти подорослішаєш?

— То вже не твоя справа.

— Он як? Вона зараз сидить у мене в квартирі, певно, всі очі вже виплакала. А все тому, що ти свої кляті штани застібнути неспроможний.

— Вона? — перепитала Сенді. — Про кого це?

— Тридцять сім років шлюбу, і ти кидаєш її заради цієї колоди?

— Ти не розумієш, — відрубав Френк.

— О, я чудово розумію.

— Ти не уявляєш, як воно. Я все життя гарую наче проклятий. А хтось хіба що готує й байдики б’є. Мені шістдесят один рік, і що я маю? Не думаєш, що я заслужив на те, щоб хоч трохи повеселитися?

— Думаєш, мамі весело?

— Це її проблема.

— І моя також.

— Ну, я тут ні до чого.

— Стоп, — втрутилася Сенді. — То це твоя дочка?

Вона глянула на Джейн.

— Ти сказала, що ти коп.

— Вона справді коп, — зітхнув Френк.

— Ти їй серце розбиваєш, розумієш? — сказала Джейн. — Тебе це хоч трохи обходить?

— А моє серце? — перебила Сенді.

Не зважаючи на білявку, Джейн не зводила очей з батька.

— Тату, я тебе просто не впізнаю. Раніше я тебе поважала, а тепер глянь на себе! Це просто жалюгідно. Ця блонда тільки дупою потрусила, і ти вже як кобель за нею. О так, татку, піди потрахайся.

Френк тицьнув у неї пальцем.

— Так! Годі!

— Думаєш, ця колода про тебе піклуватиметься, якщо захворієш, га? Думаєш, вона залишиться біля тебе? Чорт, та вона хоч готувати вміє?

— Як ти смієш?! — спалахнула Сенді. — Ти мене своїм знач­ком злякати хотіла!

— Мама тебе прийме, тату, я це знаю. Поговори з нею.

— Те, що ти зробила, незаконно! Має бути! Це поліційне залякування!

— Я тобі покажу, що таке поліційне залякування, — огризнулася Джейн. — Напирай далі.

— І що ти зробиш, заарештуєш мене? — Сенді тиснула на неї, очі звузилися до густо вимащених тушшю прорізів. — То давай. — Вона тицьнула пальцем у груди Джейн, штовхнула. — Не посмієш.

Далі Ріццолі діяла рефлекторно, ні на мить не замислилася — просто зреагувала. Вона схопила Сенді за руку, вивернула її. Крізь стукіт у вухах чула, як білявка верещить і лається. Як батько кричить:

— Припини! Припини, заради Бога!

Та Джейн суто машинально, не стримуючись штовхнула Сенді на коліна, як учинила б із будь-яким порушником. Однак цього разу нею керувала лють, змушувала викручувати жінці руку сильніше, ніж це було необхідно, щоб завдати їй болю. Принизити.

— Ріццолі! Господі Ісусе, годі вже!

Голос Фроста нарешті пробився крізь калатання серця. Вона різко відпустила Сенді й відступила, важко дихаючи. Подивилася на жінку, яка квилила на тротуарі. Френк опустився на коліна біля Сенді й допоміг їй підвестися.

— І що ти в біса робитимеш тепер? — спитав Френк дочку. — Заарештуєш її?

— Ти все бачив. Вона мене штовхнула.

— Вона засмучена.

— Вона перша почала.

— Ріццолі, — тихо втрутився Фрост. — Облиш це, гаразд?

— Я могла б її заарештувати, — сказала Джейн. — Могла б, чорт забирай.

— Так, гаразд, могла б, — погодився напарник. — Але ти справді цього хочеш?

Джейн видихнула.

— Маю нагальніші справи, — пробуркотіла вона. Тоді розвернулася й пішла до автівки.

Коли сіла всередину, її батько та білявка вже зникли за рогом.

Фрост сів поряд, замкнув двері.

— Це було не круто з твого боку, — мовив він.

— Поїхали вже.

— Ти напрошувалася на бійку.

— Ти її бачив узагалі? Мій тато зустрічається з якоюсь хвойдою!

— Ось тому тобі й треба триматися від неї подалі. Ви можете повбивати одна одну.

Джейн зітхнула, затулила обличчя рукою.

— Що я мамі скажу?

— Нічого. — Фрост завів двигун, від’їхав від тротуару. — Їхній шлюб — не твоя справа.

— Я ж маю повернутися додому, дивитись їй в очі. Бачити її біль. Це моя справа.

— То будь хорошою дочкою, підстав їй плече, дай виплакатися. Бо саме це їй потрібно.

«Що я скажу мамі?»

Джейн під’їхала до будинку, трохи посиділа в машині, страшачись того, що мало бути далі. Може, не варто їй розповідати про те, що сьогодні сталося. Анджела й без того знала про тата та міс Ретривер. Для чого тицяти це їй під ніс? Принижувати її ще більше?

«Бо на маминому місці я воліла б про це почути. Не хотіла б, щоб дочка мала від мене такі таємниці, хай які вони болісні».

Джейн вийшла з автівки, міркуючи над тим, що сказати, і знаючи, що, хай що вона вирішить, вечір буде жахливий і жодні її слова чи вчинки не применшать болю матері. Фрост сказав: «Будь хорошою дочкою, підстав їй плече». Гаразд, на це вона спроможна.

Піднялася на другий поверх, важко ступаючи й мовчки проклинаючи міс Сенді Гаффінгтон, яка зіпсувала їм усім життя. «О, я за тобою стежитиму. Тільки дорогу на червоне перейди, хвойдо, і я прийду. Прострочені квитки на парковку? Тобі буде непереливки. Мама не може дати здачі, а я, чорт забирай, можу». Ріццолі встромила ключ у двері й затрималася, почувши всередині материн голос. Звук її сміху.

«Мама?»

Джейн штовхнула двері й відчула аромат кориці та ванілі. Почула інший сміх, бентежно знайомий. Чоловічий. Вона вві­йшла до кухні й витріщилася на колишнього детектива Вінса Корсака, який сидів за столом із чашкою кави. Перед ним стояла велетенська тарілка з печивом.

— Привіт! — сказав він, піднісши руку з чашкою на знак привітання.

Маленька Реджина, яка сиділа поряд з ним у люльці, теж піднесла крихітну ручку, немовби наслідуючи його.

— Ем… Що ти тут робиш?

— Джейні! — насварилася Анджела, виймаючи з духовки деко зі свіжим гарячим печивом. — Не кажи такого Вінсу.

«Вінс? Вона його Вінсом зве?»

— Він телефонував запросити вас із Гебріелом на вечірку, — пояснила Анджела.

— І вас теж, місіс Ріццолі, — підморгнув їй Корсак. — Що більше ціпочок, то краще!