— Зберігайте спокій! — загримів у динаміках голос мера. — Люди, будь ласка, зберігайте спокій!

— Стіве, ти вважаєш, ми тут у безпеці? — запитала Джоселін, стиснувши кулаки і дивлячись на гармидер за їхніми спинами.

— Здається, так, принаймні, на цю хвилину.

Колотнеча піднялася досить далеко від них, до того ж багато людей повставали з місць, щоб стримати натовп. Мер і далі намагався усіх заспокоїти, але Стів упіймав погляд, яким Колтон Метерс дивився понад натовпом — його натовпом, подумав Стів, — із переможним блиском в очах. Звичайно, старий голова ради з самого початку знав, що все так і станеться.

Нарешті присутні заспокоїлись, і медперсонал зміг вивести з зали чимало постраждалих. А потім Адріан Чесс знову взяв слово, але цього разу його заглушував гомін юрби:

— Люди добрі, ваше обурення зрозуміле, але, будь ласка, зберігайте спокій. Пан Грім і його колеги запевнили нас у тому, що цей випадок не мав жодного подальшого впливу на Катарінині поведінкові схеми. Ми ж усі знаємо, що вона без причини поведінки не змінює…

— А що ж тоді сталося зі струмком? — викрикнув хтось із середини зали. Почулися схвальні оплески.

— Цьому ми теж вже знайшли пояснення, — відповів Чесс. — На жаль, каменування було не першим серед цілої низки злочинів, скоєних паном Холстом останнім часом. Кілька свідків стверджують, що за тиждень до того він збезчестив Катаріну тим, що розірвав на ній одяг, оголивши її грудь, а після того шпирнув її ножем і нацькував на неї собаку. То був собака сім’ї Грантів і, як ви, ймовірно, знаєте, цей прямий контакт і став причиною смерті тварини.

Ці слова викликали ще один вибух люті, і Стів збагнув, що загрозлива, задушлива атмосфера у Меморіальній залі почала нагадувати примітивне народне судилище. Хтось закричав першим, і відразу ж маса людей, ніби бунтівна вулична юрба, підхопила заклик, що всіх об’єднав: «Приведіть їх сюди, приведіть їх сюди, приведіть їх сюди!» Стів зрозумів, що люди вже на межі, ще трохи — і збуджений натовп просто втратить контроль над собою, і вперше він побачив неприхований страх в очах Піта Вандермеєра.

Чесс намагався перекричати шум, але йому не дуже те вдавалося:

— Пані та панове, злочинців заарештовано і вони зараз перебувають під вартою. А тепер ми хочемо… Пані та панове, будь ласка, заспокойтеся. А тепер ми хочемо скористатися цією миттю і відзначити двох мужніх молодих людей — Тайлера Гранта і Лоуренса Вандермеєра. Ви всі є свідками того, що вони зробили усе, що було в їхніх силах, аби тільки запобігти скоєнню їхніми однолітками цих варварських вчинків, і попри величезний, поза сумнівами, тиск, вони звернулися до батьків із цим обвинувальним матеріалом. Ми закликаємо кожного з вас наслідувати приклад їхньої гідної поваги поведінки і не покривати жодного порушення громадського спокою. Тайлере і Лоуренсе, будь ласка, встаньте.

Тайлер здригнувся і подивився на Стіва. Але Стів спромігся лише кивнути на знак згоди з цими словами. «Догоди їм, синку, тільки один раз», — подумав він. Стів Грант не зміг би виразити словами те полегшення, яке він відчував. Присутність хлопців мала чисто протокольний характер. Їм це буде боляче, але наслідків не матиме.

Лоуренс і Тайлер неохоче підвелися й оглянулися довкола з невимовно нещасним виглядом, а навколо них вибухнули гучні схвальні крики й аплодисменти. Тайлер коротко кивнув і, як тільки з’явилась можливість, відразу ж впав на своє місце.

— Молодець, — прошептав Стів, але Тайлер відвів погляд.

— Гаразд, — продовжив Колтон Метерс. — Отже, провину встановлено, злочинці в усьому зізналися, тож я, виконуючи обов’язок обвинувача, відразу ж переходжу до питання вироку…

— Закидаймо їх камінням, допоки не здохнуть! — проревів хтось, і у відповідь почулися схвальні крики. Звісно, в реальності вони того не зроблять, тому що, хай там як, а вони ж цивілізовані люди.

— …І, як ми вже звикли це робити, справу буде вирішено на правових засадах, відповідно до положень Постанови про надзвичайний стан у Блек-Спрінзі, у тому вигляді, як її розробили наші предки у 1848 році. Пані та панове, Холст, Вокер і Шеєр, справжні покидьки нашої громади, своїми вчинками свідомо поставили під загрозу життя кожного з нас. Вони народилися і виросли у Блек-Спрінзі й цілком розуміють як закони, так і небезпеку глузування над відьмою. Розслідування довело, що кожен з них був при здоровому глузді, включаючи неповнолітніх Вокера і Шеєра. Нехай усі назавжди усвідомлять, що така надзвичайно згубна поведінка не толеруватиметься у нашій громаді, й що вона заслуговує на надзвичайне покарання. Але, дорогі співгромадяни, не лише вони порушували протягом останніх кількох тижнів Постанову про надзвичайний стан. — Погляди стали збентеженими, запала напружена тиша. Метерс, тремтячи від люті, продовжив перелік гріхів: — Серед вас є такі, що захотіли злигатися з відьмою. Серед вас є такі, що почали шукати її прихильності. Серед вас є такі, що приносили їй блюзнірські жертви, і є такі, що розмовляли із нею. І всім до цього причетним я можу сказати лише одне: ви… ставите… під загрозу… всіх нас! Ви не повинні контактувати з відьмою! Ми під прокляттям! Ви знаєте зміст Постанови про надзвичайний стан, і знаєте також, який армагеддон чекає на нас, якщо Катаріна відкриє очі! Ми під прокляттям, людоньки, під прокляттям!

Стів слухав проповідь голови ради, ніби під гіпнозом, знову відчувши дивний магнетизм, який випромінював цей чоловік. Метерс нагадував проповідника пекельного вогню і сірки з неба, що наводить жах, промовляючи з кафедри, і це давало бажаний ефект: Стів відчув страх, безпричинний страх.

А Метерс тим часом продовжував:

— З приводу цих вчинків буде вжито надзвичайно суворих заходів. Нам потрібен запобіжник. Але жоден із цих ваших злочинів не є настільки негідним і загрозливим для всього міста, як те, що зробили ці хлопці своїм ганебним поводженням з відьмою. Відповідно до положень Постанови про надзвичайний стан, така поведінка карається публічним бичуванням на очах всієї спільноти на науку іншим.

Залою прокотилася хвиля загального шоку… а також… саме так, інстинктивного, звірячого збудження. Роберт Грім, не вірячи власним очам, втупився поглядом у голову ради. З місця, де сиділа пані Шеєр, донісся жахливий, несамовитий крик, але Метерсів голос заглушив його, ніби громом:

— Отже, мій вирок такий. Пана Джастіна Вокера і пана Бурака Шеєра протягом сорока восьми годин буде приведено на міський майдан, де публічно кожному з них буде завдано по десять ударів кішкою-дев’ятихвісткою по голій шкірі, як того вимагає традиція. А пана Джейдона Холста, через його подвійний злочин, а також оскільки він досягнув повноліття, протягом сорока восьми годин буде приведено на міський майдан, де йому буде завдано двадцять ударів кішкою-дев’ятихвісткою по голій шкірі, як того вимагає традиція. За цим усі троє проведуть три повних тижні у Дудлтаунському пенітенціарному закладі, після чого правопорушникам буде дозволено возз’єднатися зі спільнотою на умовах ретельного нагляду за ними та належного контролю з боку психолога.

Важко мабуть, було б осягнути масштаби сум’яття, породженого цією новою вибуховою сумішшю безсильного гніву і здавленого напруження, якби в ту мить до трибуни не попрямував Грім. Розвівши в сторони руки, він широкими кроками перетнув сцену.

— Ні, ні, ні! Колтоне, це негарно, це не те, про що ми домовлялися! В яке чортовиння ти нас вплутуєш?

— Грім, це — наш закон! — голова ради тримав у руці згорнуту Постанову про надзвичайний стан і розмахував нею, ніби жезлом, на всі боки. — Він, можливо, тепер і видається дивним, але що ми можемо зробити? Ми повинні зупинити тих хлопців і дати урок іншим.

— Але ж не таким чином! — закричав Грім і повернувся до присутніх. — Люди добрі, ми ж не варвари, правда? Народ, увімкніть здоровий глузд. Це не закони шаріату. Ми можемо гідно це все владнати. Ми можемо за допомогою Пойнту запропонувати слушну альтернативу.