Віддає їй книжечку.
АНДРЕА: Як ти смієш? Як ти смієш таке робити?!
БОРИС: А вона таки трохи схиблена!..
АНДРЕА: Ти мені огидний.
БОРИС: І при цьому — вона найкраща з них трьох.
Мовчанка.
Заходять Ерік і стривожена Івонна.
АНДРЕА (миттю простягає книжечку Ерікові): Ось вона! Не хвилюйтесь, ось!
ЕРІК: Бачиш, книжечка тут! Не треба так перейматись!
ІВОННА: О, дякую! Від усього серця дякую вам, мадам!..
АНДРЕА: Вона не губилась.
ІВОННА: Знаєте, це ж британська шкіра! Шкіра британського страуса...
АНДРЕА: Дуже цікаво.
ІВОННА: Мій покійний чоловік казав, що британці — покидьки, та я не згодна.
ЕРІК: Мамо, ходімо. Франсуаза там зовсім сама.
ІВОННА: Час від часу він навідується до мене — з лопаток у нього стирчать крильця... Він пурхає по моїй кімнаті...
АНДРЕА (регоче): Пурхає! Це ж просто перл!
ІВОННА: Авжеж! Він у своїй бежевій піжамі з попліну, яку завжди відмовлявся надягати.
ЕРІК: Підозрюю, що авто таки сильно її зачепило...
БОРИС: Ви так гадаєте?.. Бо в неї б мала боліти голова... Як ви?.. Гаразд?..
ІВОННА: Чудово почуваюся!
АНДРЕА: Не паморочиться?
ІВОННА: А мало б?
Івонна обережно кладе книжечку в сумочку і намагається застібнути її. Потім виходить під руку з сином.
Мовчанка.
Андреа силкується натягнути туфлі...
6
Ніч.
Паркінґ.
Борис і Андреа самі.
Він у машині на місці водія, дверцята широко відчинені.
Вона стоїть недалеко босоніж.
Радіо випльовує какофонію — Борис весь час змінює станції.
АНДРЕА: Подивись, будь ласка, у бардачку — чи немає там цигарки?
БОРИС: Немає.
АНДРЕА: Подивись...
БОРИС: У цій машині ніколи не буває цигарок.
АНДРЕА: Ніколи не можна знати напевно...
БОРИС (відчиняє і відразу зачиняє бардачок): Немає.
Пауза.
АНДРЕА: В одному репортажі про безхатьків я бачила жінку, що сказала: палю, бо це нагадує мені про нормальне життя... бо я курила вдома... І я миттю уявила брезент і попільничку, зроблену з бляшанки...
БОРИС: Не розумію, я жодного слова твого не розумію!..
АНДРЕА: Чекай! Залиш оце! Люблю цю мелодію!
Борис одразу вимикає радіо.
АНДРЕА: Коли я навідую матір, часом розглядаю предмети в її кімнаті — так, ніби її там немає... У неї теж є намисто у багато ниток. Її перлини — несправжні.
БОРИС: І як тобі вдається бути такою надокучливою!
АНДРЕА: То вшивайся!
БОРИС: Жодне таксі не приїде сюди о цій порі. Уявляю вирази обличчя Блюмів, коли ти попросиш їх підкинути тебе додому!
АНДРЕА: Оце там — це ж Полярна зірка? Чому вона під Великою Ведмедицею? Як думаєш, це Полярна зірка?
БОРИС: Не знаю! Чхати хотів!
АНДРЕА: Які у вас плани на літо?
БОРИС: Плани на літо?!
АНДРЕА: На відпустку.
БОРИС: Ти це навмисне робиш?!
Вона регоче.
АНДРЕА: Щороку ця клята відпустка, то пляжі Іспанії, то Апулія... авжеж, якось ви поїхали до Апулії, ти повернувся дуже задоволений... дітям дуже сподобалось, ви, мов першопрохідці, роз’їжджали тією Апулією...
БОРИС: Годі вже... Досить!
АНДРЕА: Дуже мило з твого боку було запросити мене сьогодні до недешевого ресторану...
БОРИС: Ти так і не скористалася запрошенням.
АНДРЕА: Вийшло так по-дурному...
БОРИС: Атож.
АНДРЕА: Тобі сумно?
БОРИС: Ні. Мені ніяк. Бо я ніхто.
АНДРЕА: Маєш сходити до ворожки.
БОРИС: Це що, аптечна порада?
АНДРЕА: А сам як вважаєш?
БОРИС: Я так не думаю.
АНДРЕА: Я помітила, що всі мої колишні коханці — у тому числі батько Софії — хотіли цілувати мене у вуста. Пнули свої шиї, цілилися своїми дзьобами мені у губи, щоб, не дай Боже, не промахнутися...
БОРИС: Закінчиться все тим, що ти годуватимеш голубів разом зі своєю новою подружкою, матір’ю...
АНДРЕА: Неприємно це визнавати, але, напевно, вони мають рацію. Не можна взяти й отак пустити все за димом...
БОРИС: Андреа, кохана, поїхали вже звідсіля!..
АНДРЕА: Їдь.
БОРИС: Будь ласка!
АНДРЕА: Мені огидний твій тон!
БОРИС: Я дам тобі ляпаса!
АНДРЕА: Мене це вже давно не лякає.
БОРИС: Та що таке ти прийняла? На чому ти вічно сидиш?!
Кидається до її сумочки.
АНДРЕА: Це цукерки!
БОРИС: Брехня!
АНДРЕА: Лакричні льодяники!
БОРИС: Покажи!
АНДРЕА: Кажу ж тобі — лакричні льодяники!.. Чого ти лізеш?!
БОРИС: Бо мені набридло спостерігати за тим, як ти ковтаєш усяку мерзоту!
АНДРЕА: Я смокчу цукерку! (Широко роззявляє рота). Треба ж з’їсти хоч щось, аби не здохнути з голоду!
БОРИС: Ти втрачаєш вроду. Твоє обличчя стає простим.
АНДРЕА: А я і є простачка.
БОРИС: Простачка і вередуха!
АНДРЕА: Слухай, кажу ж: дай мені спокій!
Борис намагається силою запхати її до авта. Вона опирається і колошматить його.
За мить Борис осідає на землю. Андреа притуляється до нього й обіймає, ніби накриває собою.
Так вони якийсь момент сидять мовчки. Вона робить рух, щоб підвестися...
БОРИС: Залишся зі мною...
АНДРЕА: У цій спідниці я напівгола... (Нарешті, хоч і з зусиллям, підводиться). Донечка має рацію... Ця Івонна мені дуже подобається. Я за неї хвилююсь... Вона сказала, що слід користуватися ногами, поки не пізно... Що вона мала на увазі? Показувати їх, виставляти?.. Моє життя минає за прилавком... Борисе?.. Чуєш, Борисе! У мене гарні ноги? Коліна не надто товсті?
БОРИС: Ні, не товсті.
АНДРЕА: Можливо, ця катастрофа — шанс для тебе.
БОРИС: Та невже?!
Пауза.
АНДРЕА: Мені буде нудно без тебе... Принаймні на початку... Та коли станеш справжнім злиднем, можеш розраховувати на мене. Можливо, я так і чекатиму тебе далі, бо нудитимуся з іншими...
БОРИС: Думаєш, я стану злиднем?
АНДРЕА: Ні... Я так не думаю...
БОРИС: Думаєш, викручуся?
Пауза.
АНДРЕА: Мені що до того...
З ресторану чути сміх.
На паркінґ виходять Івонна, Ерік і Франсуаза — вони щасливо регочуть.
ФРАНСУАЗА (через сміх її слова складно розібрати): Копай? Ти сказав: копай?
ЕРІК (так само): Треба ж і садом зайнятися!
ФРАНСУАЗА: Ви ще тут?! Дивіться, вони ще тут!
Варто їм побачити Бориса й Андреа, як їхні веселощі посилюються.
ЕРІК: Зламалися?
ІВОННА (рада знову бачити Андреа): Ми поховали праліне у садку!
ЕРІК: Шматки праліне! Не цілком!
ФРАНСУАЗА (говорять усі водночас): Вони помилково принесли праліне разом із тацею з морепродуктами...
ЕРІК: Заявили, що складно було встежити за нашим темпом...
ФРАНСУАЗА: А їсти вже не хотілося...
ЕРІК: А вони ж готували праліне спеціально для нас... і я сказав дівчатам, що не можна не скуштувати хоча б шматочок...
ФРАНСУАЗА: Він не хотів їх ображати!
ЕРІК: Тоді вона взяла ложку — і до клумби!
ІВОННА: А він шепотів: вони все бачать, вони все бачать!
ФРАНСУАЗА: Копай!
ІВОННА: Я надто багато сміялася, мені паморочиться в голові...
ЕРІК: Сядь, будь ласка, посидь...
Вони саджають Івонну на капот машини Бориса.
ІВОННА: Довелося попотіти з цим... кущем...
ФРАНСУАЗА: З азалією.
ЕРІК: Піду по нашу машину.
ІВОННА: Ні, не треба. Я нікуди не кваплюсь.
ФРАНСУАЗА: Де ми взагалі?
ЕРІК: З іншого боку ресторану. Я й не знав, що тут можна паркуватися.
ІВОННА: Ми так сміялися!
АНДРЕА: А я бачила, як зірка впала...
ІВОННА: Де?
АНДРЕА: Вже не видно.
ЕРІК: Загадали бажання?
АНДРЕА: Загадала.
ЕРІК: А ви знаєте, що означає, коли падає зірка? Це душа, що вирвалась із чистилища і шукає тіло, щоб прийти на світ.
