ІВОННА: Я туди все записую... І тепер вона зникла!
ЕРІК: Навіщо тобі блокнот у туалеті?
АНДРЕА: Дозвольте... (Пхає руку в унітаз і дістає звідти книжечку).
ІВОННА: Ого! Красно дякую!
Усі метушаться: Ерік змиває воду, Андреа полоще книжечку під краном. Потім сушить її дуже гучним феном.
ЕРІК: Чому твоя сумочка розстебнута? Ти впевнена, що більше нічого не загубилось?
ІВОННА: Вона вже не застібається!
ЕРІК: Добре вона застібається! Як ти почуваєшся?
ІВОННА: Трохи ніби в тумані... Дякую, пані! Знаєте, у мене в цій книжечці геть усе...
ЕРІК: Мов у тумані, кажеш?
Заходить Франсуаза.
ФРАНСУАЗА: Що тут відбувається?
ЕРІК: Мама мов у тумані.
ФРАНСУАЗА: Це правда, Івонно?
ІВОННА: Певно, я багато випила.
БОРИС: Можливо, це через невдале поєднання...
ФРАНСУАЗА: Поєднання? Яке поєднання, Івонно?
ІВОННА: Відчепися. Набридла.
ФРАНСУАЗА: У неї дуже кепський вигляд!
ІВОННА: Франсуазо, звертайся безпосередньо до мене!
АНДРЕА: Посидьте хвилинку... (Тягне Івонну до кабінки і саджає її на кришку унітаза). Дихайте. Глибше... Отак. Зараз минеться... «Пронтал» краще не змішувати з алкоголем... (Івонна простягає до неї руку).
ІВОННА: Ви така мила!
АНДРЕА: Все буде гаразд.
ФРАНСУАЗА: І що далі, Еріку?
ЕРІК: Почекаймо... Треба трохи почекати, поки мамі не стане ліпше, — тоді підемо вечеряти... Стіл уже готовий. Всередині, через комарів. Симпатичний круглий стіл... Ти ж не проти?
ФРАНСУАЗА: Звісно, ні... Що ж, чекаю у коридорі.
ЕРІК: Слухай, тут прокажених немає!
ФРАНСУАЗА: Не товктися ж нам тут усім!
АНДРЕА: А знаєте що, Франсуазо? Якщо вже вам так кортить, то можете все розповісти Патриції. Я вам дозволяю.
ФРАНСУАЗА: Найкраще за сьогодні!
ЕРІК: Вона цього не зробить.
ФРАНСУАЗА: Серйозно?! Невже?
АНДРЕА: Навпаки. Зробіть це обов’язково.
ФРАНСУАЗА: Мадам, мені «зелене світло» вмикати не треба. Красно дякую! Скажу чесно: як на мене, ваше зауваження — протиприродне. І це ще м’яко кажучи!
АНДРЕА: Тепер ви зовсім інша. Коли ви заговорили про свого батька, я подумала: отакої, то насправді ця дівуля досить меланхолійна! І засмутилась, бо намагаюся тримати меланхолійних людей від себе на відстані...
ФРАНСУАЗА: Я не меланхолійна.
АНДРЕА: Як скажете.
ФРАНСУАЗА: І дуже тішуся цим.
АНДРЕА: Ваша правда... І все ж трішечки меланхолії у вас є...
ФРАНСУАЗА: Ми у вбиральні, а ви влаштували філософську дискусію! Я б на вашому місці стримувала свій апломб!
БОРИС: Франсуазо, ти ніколи не потрапиш на її місце. Ти ж утілення цноти.
ФРАНСУАЗА: Давай, ображай мене! Вперед!
ЕРІК: Друзі, мені здається, що ми ступили на непевний шлях. І ставимо себе у смішне становище.
ФРАНСУАЗА: О, ще не все — веди з кінця!
ЕРІК: Люба, це їхнє життя! Дай їм спокій.
ФРАНСУАЗА: А чого вони досі тут? Чого?!
ІВОННА: Франсуазо, чому ти так репетуєш? Годі вже волати, у мене від тебе вуха болять!
ЕРІК: Вони залишилися, бо мамі велося зле.
ФРАНСУАЗА: Та їй вічно зле! Чому ми аж зі шкіри ліземо, щоб їй догодити? Хіба не можна відвезти її куди подалі — і не влаштовувати драм!
ІВОННА: Тебе ніхто не запрошував.
ЕРІК: Цей ресторан обрала Франсуаза. І тільки тому, що тут ти можеш скуштувати свої улюблені устриці Ґійярдо!
ІВОННА: Мене нудить, я не хочу устриць...
ЕРІК: То ми скасовуємо замовлення? Вертаємося додому?
ІВОННА: О, це влаштувало б усіх!
ФРАНСУАЗА: Більше не можу. Дістала!
ІВОННА (до Андреа): Ось він, найгірший наслідок старості. Стаєш вразливою. Не маєш сил на відповідь.
ЕРІК: Мамо, ти не така вже й стара.
ІВОННА: Звісно, стара! І кінець уже близький. Ковзаєш униз, чіпляєшся щодуху, однак надто слизько, ніхто ще не втримався... Так і з тобою буде, Франсуазо.
Франсуаза вибігає з убиральні і зникає в коридорі.
Пауза.
ЕРІК: Браво!
ІВОННА: А що я такого сказала?
БОРИС (раптом схоплюється і виходить): Скоро повернуся!
Пауза.
Андреа наповнює келих водою з крана. Виймає з сумочки піґулку і ковтає її.
АНДРЕА: Ненавиджу його.
4
У ресторані.
Затишний круглий столик. Чотири стільці. Накрито, проте, лише на трьох.
За столом сидять Івонна й Андреа. На столі кошик з хлібцями, пляшка з водою (біля Івонни) і два келихи з шампанським.
Івонна вивчає меню. Андреа хрумтить соломкою.
ІВОННА: Рулетики із сардин...
Пауза.
Заходить і сідає Ерік.
ЕРІК: Вони надворі. На паркінґу.
Пауза.
Андреа бере чергову соломку, хрумтить нею і цідить шампанське. Ерік явно збентежений.
ЕРІК: Добре йдуть справи... у Фрежані?
АНДРЕА: Що?
ЕРІК: Ну, торгівля... В аптеці.
АНДРЕА: А... та йде... потроху...
ЕРІК: Місто розвивається. Я нещодавно був у Фрежані. Нові квартали, нове будівництво...
АНДРЕА: Угу...
ЕРІК: Фрежан став привабливим... Відколи розконсервували промислові землі... Довго ж вони воювали проти префектури! Змінити у реєстрі статус периметра під охороною — справа складна і непевна...
АНДРЕА: Авжеж...
ЕРІК: Давно ви зустрічаєтесь з Борисом?.. Я... даруйте, звісно, це мене не стосується, я ставлю питання, бо...
АНДРЕА: Чотири роки.
ЕРІК: Ми з Патрицією мало знайомі... Вони з Франсуазою зазвичай зустрічаються десь окремо... Дружать ще зі школи... Все це так дивно... Мамо, бачу, тобі нарешті добре?
АНДРЕА: У якій сфері ви працюєте?
ЕРІК: Я голова юридичного відділу компанії «Фрамекс». Вони роблять гелікоптери.
АНДРЕА: А ви що робите?
ЕРІК: Переважно займаюся угодами з лізингу...
АНДРЕА: Он воно що...
ЕРІК: А ще позовами і суперечками.
АНДРЕА: Я ще ніколи не сиділа у гелікоптері.
ЕРІК: Це можна влаштувати.
АНДРЕА: Я була б дуже вдячна.
ЕРІК: Днями можу влаштувати невеличку екскурсію...
АНДРЕА: Супер.
ЕРІК: Що? Вам смішно?
АНДРЕА: Аж ніяк. Мені приємно.
ІВОННА: Пательня з рибою. Сморжі з петрушкою...
АНДРЕА: Скажіть, як, по-вашому, я видаюся молодою?
ЕРІК: Ви жартуєте...
АНДРЕА: У моєму віці мама якраз мене народила.
ЕРІК: І правильно зробила.
Пауза.
АНДРЕА: Вона зараз у Межані, в будинку для літних людей. Їй нудно. Читає лекції про в’язання шкарпеток для дорослих. Спершу носик з двома ріжками, потім вертається назад, переробляє носик — може так три або чотири рази повертатись. Нарешті ти всовуєш туди ногу — і шкарпетка витягується, бо посередині є прихована дірка...
ІВОННА: Курча табака...
ЕРІК: І зручні виходять шкарпетки?
АНДРЕА: Дуже зручні!
Заходять Франсуаза і Борис.
Франсуаза явно змінилася, прагне повернути собі добрі манери.
Андреа, з шампанським і соломкою в руках, навіть оком не веде на їхню появу.
ФРАНСУАЗА: Справді милий столик...
Вона сідає на четвертий стілець, перед яким немає приборів.
ЕРІК: Авжеж. Бездоганний.
БОРИС: Що ж, залишаємо вас насолоджуватись вечерею...
АНДРЕА: Здається, ви про все домовилися... (П’є). І який у вас план?
БОРИС (забирає у неї келих з шампанським): Не треба.
АНДРЕА: Ти залишив мене.
БОРИС: Андреа... Ходімо.
ФРАНСУАЗА: А я бачила морських їжаків! Івонно, ти ж любиш морських їжаків!
АНДРЕА: О, я їх просто обожнюю! Вони в’їдливі і ядучі...
ЕРІК: Зараз не сезон морських їжаків.
ІВОННА: А ви в курсі, мадам, що можна будь-що показати, не використовуючи слова? Приміром, я можу показати жестами мир...
ЕРІК: Андреа, гадаю, вам справді вже час іти...
АНДРЕА: Хоч келих допити можна? (Хапає свій келих і п’є). Борисе, не хвилюйся, я цілком твереза... А Ерік обіцяв покатати мене на гелікоптері!
