БОРИС: Це метеорит.

ФРАНСУАЗА: Ходімо? Вже пізно...

ІВОННА: Чому пізно? Нам же весело! Не треба про щось думати! Мене лякають ці зірки, що падають...

ЕРІК: Так, годі! Спати!.. Всім — спати!

БОРИС: Правда ваша...

Івонна все ще сидить на капоті, Борис тим часом відчиняє дверцята.

ЕРІК: Мамо, він зараз поїде...

Він допомагає Івонні злізти. Вона робить кілька кроків по парковці, стискаючи сумочку.

ІВОННА: Добре відсвяткували...

ЕРІК: Авжеж! Чудово!

ІВОННА: А що мені подарували?

ФРАНСУАЗА: Новий халат. І нову лампу, щоб читати у ліжку.

ІВОННА: О...

ФРАНСУАЗА: Атож! Отой м’якенький симпатичний пеньюар, який ти сама вибрала.

ІВОННА: І правда...

ЕРІК: Що ж, прощавайте... цього разу, мабуть, уже остаточно...

ФРАНСУАЗА: Ми залишаємо вас... У вас усе гаразд?

АНДРЕА: Так, звичайно.

ФРАНСУАЗА: Що ж, тоді...

Вони зникають у ночі — там, звідки з’явились. Удалині знову чути їхній сміх.

Мовчанка.

АНДРЕА: Треба було запитати його, чому Полярна зірка сяє під Великою Ведмедицею...

БОРИС: Бачу, ти потребуєш наукового коментаря...

Пауза.

БОРИС: І що ти загадала?

АНДРЕА: Бажання.

БОРИС: Що ми тепер будемо робити?

АНДРЕА: Не знаю... Гайда на море?

БОРИС: Але ж це не близький світ...

АНДРЕА: От бачиш.

БОРИС: А що ти зробила зі своїм взуттям?

АНДРЕА: Туфлі у сумці... Світ завойовують із наплічником! Усі думають, що військо жене вперед, та насправді ми в’янемо непорушно...