ФРАНСУАЗА: Он воно що! Справді?
АНДРЕА: Так. Я ще ніколи не сиділа у гелікоптері...
ФРАНСУАЗА: І коли це буде?
ЕРІК: Колись.
ФРАНСУАЗА: Отже, повезе вас на прогулянку гелікоптером...
АНДРЕА (до Еріка): Сподіваюся, ви не просто так це сказали, бо я дуже довірлива, знаєте...
БОРИС: Андреа, та ти вже в печінках у всіх! Ходімо негайно!
АНДРЕА: І якщо насправді ви не збираєтеся катати мене, то скажіть про це зараз же!
ЕРІК: Ви ніколи не літали на гелікоптері, тому я запропонував влаштувати «хрещення»... Найближчими днями... Але я сам не обов’язково там маю бути...
АНДРЕА: Отже, я не так зрозуміла...
ЕРІК: Це було узагальнення...
АНДРЕА: Я помилилась.
ФРАНСУАЗА: Наполягаю на тому, щоб ви залишили нас негайно!
АНДРЕА: Авжеж... Звичайно... (Підводиться). Шкода. Смілива була пропозиція. Мені сподобалося. Але... клацнули пальцями — і знову по мушлях!
БОРИС: Не варто було їй пити...
ЕРІК: А й справді.
АНДРЕА: О, нарешті! От вона, істина! «Не варто було їй пити...» Та я ледве шампанського пригубила!.. (До Франсуази). Гадаю, ви вже нічого не розкажете своїй подрузі...
ФРАНСУАЗА: Я так не думаю.
АНДРЕА: А шкода... (До Бориса). Годі! Не тягни мене! Чуєш? Не тягни!.. (До Франсуази). Хотіла б я знати, наскільки він принизив мене, щоб переконати вас... (У її сумочці дзеленчить телефон). Усе це так гидко! Такі бридкі розмови... Мене від вас верне... Алло?.. Що? Ніжку втратив?! Навіщо ти поклала його до машинки?! Нічого, золотко, пришиємо ніжку... Постав його сушитися, а я потім пришию... Так, на рушник... Со, не плач... Не плач, бо покладу слухавку!.. Отак. Обіцяю, авжеж... (Надсилає багато поцілунків у телефон). Можна мені викликати звідси таксі?
БОРИС: Я тебе проведу!
АНДРЕА: Ні.
БОРИС: Слухай, наберись розуму...
АНДРЕА: Не чіпай мене!
БОРИС: Андреа, ти хоч розумієш, скільки місця займаєш?
АНДРЕА: Відчепися!
БОРИС: Ти отруюєш атмосферу своїми недобрими жартами й поганим гумором. Хто захотів залишитися? Ти! Хто прагне зіпсувати свято людям, які ні про що тебе не просили? Ти!
ІВОННА: Де моя сумочка?
ЕРІК: Мамо, он вона! Де ще вона має бути? Дістала вже зі своєю сумкою!
Івонна копирсається в сумочці і тріумфально дістає з неї книжечку.
АНДРЕА: Чому ти приносиш мене у жертву?
БОРИС: Бо не хочу пустити своє життя під укіс... Андреа, я не можу зробити тебе щасливою!..
АНДРЕА: Що за дурниця! Звідки у тебе такі ідіотські ідеї?!
Андреа хапає ніж зі столу і замахується на Бориса.
БОРИС (сміється): Боже, та що ти робиш?!
АНДРЕА: Що, у штанці наклав?
БОРИС (обережно відступає від неї, обходячи стіл): Та... трохи є... Андреа, поклади ніж.
ЕРІК: Андреа, негайно покладіть ніж!
БОРИС: Він же не ріже! Ти ж не заколеш мене ножичком для риби!
АНДРЕА: Shut up![3]
БОРИС (зупиняється і розводить руки): Давай. Ріж мене на шматки!
ІВОННА: Оце діло!
ЕРІК (обережно забирає ніж з рук Андреа): Мамо, бачу, ти теж здуріла!
Андреа робить дивний жест, який Борис, підсміюючись, зупиняє руками. Мимоволі Андреа також починає сміятися. Кілька незручних для решти моментів інтимного порозуміння.
Івонна щось пише у книжечку.
ФРАНСУАЗА: Івонно, ти робиш нотатки?
ІВОННА: Записую думки.
ФРАНСУАЗА: Я виснажена... Вже навіть не розумію, про що йде мова...
Допиває шампанське Еріка.
ІВОННА (до Андреа): Я помітила, що ви смієтесь по-різному. Часом шкірите зуби на всю довжину.
АНДРЕА: Це огидно?
ІВОННА: Аж ніяк.
ЕРІК: А може... може, ми нарешті сядемо за вечерю?.. Я вже навіть не наважуюся сказати «спокійно сядемо»... Га, Франсуазо? Франсуазо?
ФРАНСУАЗА: Роби як знаєш.
ЕРІК: Та що з тобою?
ФРАНСУАЗА: Нічого!
Пауза.
АНДРЕА: У відділі матраців «Балтекс» сьогодні вранці пара розляглася просто у залі... Вони тулилися одне до одного в ліжку, ніби збиралися провести там усю ніч... Спершу продавчиня просто стояла і дивилася... Та оскільки чоловік і жінка не рухались, вона присіла на ліжко поруч, сіла дуже прямо, стуливши ноги... Покупці заходили і виходили, в іншому відділі людей було досить багато, але пара не рухалась, а продавчиня знай собі чекала. Здавалося, ніби вона сидить біля мерців.
БОРИС: Ходімо?
АНДРЕА: Я замовлю таксі.
БОРИС: Ми надто далеко. Це буде непросто.
5
Десь на тій самій терасі, що й у сцені 2. Майже ніч. Затишна атмосфера.
Андреа сидить і курить на самоті.
На низькому столику — пляшка шампанського зі сцени 2, вже не у відрі, і наполовину наповнений келих.
Через якусь мить з’являється Франсуаза.
(У першій частині цієї сцени слова їй даються нелегко).
ФРАНСУАЗА: Ви досі тут...
АНДРЕА: Так... Постійно хочу піти — але лишаюсь, лишаюсь, лишаюсь...
ФРАНСУАЗА: А Борис?
АНДРЕА: Він зник. Я попросила адміністратора викликати мені таксі — і Борис випарувався вмить!
Франсуаза запалює цигарку.
Пауза.
ФРАНСУАЗА: Ви не пробували електронні сигарети?
АНДРЕА: Ні.
ФРАНСУАЗА: Я пробувала всі смаки. Східний, енергетичний напій... Що це за звуки?
АНДРЕА: Це жаби... За рестораном ставок.
ФРАНСУАЗА: Ох і волають...
АНДРЕА: І не кажіть.
Пауза.
ФРАНСУАЗА: Мене лякають звуки природи... Віддаю перевагу місту... Хотіла б я жити в Парижі...
АНДРЕА: Або у Римі.
ФРАНСУАЗА: Рим?.. Що ж, чому б ні. (Пауза). Як ви? Все гаразд?
АНДРЕА: Усе просто чудово.
ФРАНСУАЗА: Родом ви звідси?
АНДРЕА: Я із Шалі.
ФРАНСУАЗА: Знаю це містечко.
АНДРЕА: Таке нечасто трапляється.
ФРАНСУАЗА: Мій колишній чоловік працював там у кооперативі...
Пауза.
АНДРЕА: Скільки років Івонні?
ФРАНСУАЗА: Про це не відомо нікому.
АНДРЕА: У мене ноги в крові... «Джиджи Дул». Чотириста дев’яносто євро. Одна п’ята частка моєї зарплатні... Купила вчора спеціально під коротку спідницю — ніби знала, що вечір чекає на нас феєричний!
ФРАНСУАЗА: Невже в Бордо є крамниця «Джиджи Дул»?
АНДРЕА: Є корнер у торговому центрі.
Франсуаза докурює цигарку.
Андреа робить кілька ковтків шампанського — і переливає останні краплини з пляшки у свій келих.
ФРАНСУАЗА (й оком не повівши): Що ж... Мушу повертатися до зали...
АНДРЕА: Вони там без вас не сумують...
ФРАНСУАЗА: Певно, що ні.
АНДРЕА: Знаєте, я справді думаю про Рим. Час від часу підводжусь і вирішую — ось зараз кудись як поїду! Зміню життя, знайду нових друзів у сонячній італійській столиці!..
Тиша.
Андреа намащує стіком укуси комарів.
ФРАНСУАЗА: Можна?
Також водить стіком по шкірі.
АНДРЕА: У потязі, коли повертаюся додому ввечері, у вікна бачу клаптики інтер’єрів будинків, з телевізорами, столами, накритими на вечерю, завжди о тій самій годині... Інтер’єри м’які, повні пилу й тарганів, та водночас — такі милі... Знаєте, чого я хочу? Повторення. Щоб усе завжди відбувалось однаково, в один і той самий час.
ФРАНСУАЗА: У вас не всі вдома.
АНДРЕА: Це вже не новина.
З’являється Івонна.
ІВОННА: А ось і ти, Франсуазо!
ФРАНСУАЗА: Івонно, все гаразд? Що там таке?
ІВОННА: Уяви — я загубилася! Мене залишили в цьому лабіринті саму. Зрештою я отямилась у смітнику.
ФРАНСУАЗА: Але навіщо ти вийшла з-за столу?
ІВОННА: Ерік весь час говорить по телефону... А я не хочу сидіти за столом, де немає з ким погомоніти!
ФРАНСУАЗА: Ходімо. Повернімося.
ІВОННА: Секунду.
Сідає — точніше падає — на канапу.
