ФРАНСУАЗА: Івонно!
ІВОННА: Секундочку, Франсуазо! Він же розмовляє по телефону!.. Тому краще побути тут, на повітрі.
ФРАНСУАЗА: Відчуваю, що цей вечір мене вб’є.
Тиша. Чути жаб.
Андреа знімає туфлі.
ІВОННА: Обожнюю високі підбори! Тепер їх роблять такими високими! Знаєте, я була дівчиною пін-ап[4]. Але у стилі Старого Режиму. Якось я побачила портрет герцогині де Лонґвіль, чули про таку?.. Так от, я скопіювала її сукню для костюмованого балу, потім обрізала її над колінами — і носила зі шпильками на коктейлі! Та наступає мить, коли ти вже не можеш одягнути шпильку. Тіло відмовляється... Тому, люба моя, користуйтеся своїми прегарними ніжками, поки можете. Поки тіло не висуне вам свої сумні вимоги... Відколи у мене артроз, я не можу самостійно обрізати нігті на ногах. Доводиться ходити на педикюр за сорок п’ять євро — а це вдвічі дорожче за прийом першокласного лікаря! Звісно, я розумію, що вона має платити оренду, і все ж! Те саме я плачу перукарці — але там хоча б використовують електрику для сушіння волосся... Моя подруга Соланж Ескудеро вже майже не виходить. Я вирішила навідати її, то вона зустріла мене у сяєві своїх сивих літ — у сукні з блискучим принтом і намистом зі штучних перлів на чотири нитки! Думаю, бідолашна Соланж дуже цінує можливість іще себе прикрашати... Вона робить орігамі, розводить орхідеї, має у помешканні ялинки — тримає їх на столику для бриджу... А колись була заміжня за тореадором!
Пауза.
АНДРЕА: Я голодна.
ІВОННА: Слухайте, пані...
АНДРЕА: Мене звати Андреа.
ІВОННА: Андреа, атож. У мене люмбаго... вже не пам’ятаю... словом, давно...
АНДРЕА: Авжеж.
ІВОННА: Дуже болісне люмбаго... Мені прописали «Екс-Тралан».
АНДРЕА: Так.
ІВОННА: Над ранок приймаю одну маленьку піґулочку...
АНДРЕА: Ви вже мені це казали.
ІВОННА: Справді?.. А ці бевзі кажуть, що не варто приймати!
АНДРЕА: Одну піґулку можна.
ІВОННА: Одну! Тільки одну!.. А ще я б хотіла знати — підкажіть, будь ласка, — чи можна поєднувати «Пронтал», який я приймаю, аби не сидіти всю ніч з виряченими очима, з моїм «Екс-Траланом»?
АНДРЕА: Я вам уже казала, що можна.
ІВОННА: Справді? Коли?
АНДРЕА: У вбиральні... Слухайте, можете приймати і те, й те. Один препарат уранці, другий увечері. За умови, що не будете збільшувати дози.
ІВОННА: О, яке полегшення! Дякую!
Пауза.
Івонна виймає з сумочки книжечку і щось записує.
ІВОННА: У вбиральні, кажете?..
ФРАНСУАЗА: Івонно, гадаю, нам час іти...
ІВОННА: Соланж також була дівчиною пін-ап. Я випрямляла їй кучері залізком. Її мати працювала на фабриці рукавичок... Тоді тільки з’явилися перші м’які станики... Соланж потайки приміряла їх...
ФРАНСУАЗА: То що, ходімо?
ІВОННА: Повечеряєте з нами?
ФРАНСУАЗА: Ні, Івонно! Ні, вона не буде з нами вечеряти! Чуєте? Не буде!
ІВОННА: Не верещи, Франсуазо!
ФРАНСУАЗА: Ти ж добре знаєш, що її не запрошено на вечерю! Навіщо ти пропонуєш?! (Івонна затуляє вуха руками. Франсуаза різко відриває її руки від вух). Навіщо ти пропонуєш?!
ІВОННА: Ти мені робиш боляче...
ФРАНСУАЗА: От тільки не треба вдавати з себе нещасну перелякану стару!
ІВОННА: Плювати я хотіла на ваші пересвари! Це мій день народження — можу його святкувати, з ким хочу!
ФРАНСУАЗА: То ми його до смерті святкувати будемо?
ІВОННА: Не до тебе кажучи, але... Ти свій день народження не любиш. Не любиш Різдво, не любиш неділі — не любиш нічого!
ФРАНСУАЗА: Аякже, нічого я не люблю!
ІВОННА: А де ваш друг?
АНДРЕА: Ет!.. Чорт його зна!
ІВОННА: Мені він видався надто запальним.
АНДРЕА: Ви робите йому багато честі, мадам.
Пауза.
ІВОННА (до Андреа): У мадемуазель де Лонґвіль віяла не було, а я собі змайструвала... Це що, жаби кумкають?
ФРАНСУАЗА: Так, жаби кумкають!
ІВОННА: Тут є болото?
ФРАНСУАЗА: Є болото!
ІВОННА: О, це чудово! (До Андреа). Буває, в мене шумить у вухах... Мій названий батько зазвичай затуляв жабам пельки своїм карабіном... Франсуазо, доню, ти сердишся?
ФРАНСУАЗА: Ні.
ІВОННА: Я не люблю, коли ти сердишся.
ФРАНСУАЗА: Я не серджуся.
АНДРЕА: Дали б мені волю — я б усе врегулювала карабіном! (Намагається взути свої туфлі). Все, не лізе... Не можу взути... Знущання, а не взуття! (Люто відштовхує їх ногами).
Івонна сміється.
Пауза.
АНДРЕА: Який у вас розмір?
ФРАНСУАЗА: Тридцять сьомий.
З’являється Ерік.
ЕРІК: Франсуазо, я вимагаю пояснень. Поясніть, що ви з ледве живою мамою тут робите — тим часом я сам, віч-на-віч з молюсками?
ФРАНСУАЗА: Ти говорив по телефону.
ЕРІК: Дві хвилини! Лише дві хвилини з бідолашним Серже Де Ґро, якого щойно звільнили з «Юніфре»... І ви тут? Ви досі тут?
АНДРЕА: Мені тут подобається.
Андреа робить ковток і простягає келих Франсуазі — та допиває.
ЕРІК: Мамо, ти вже не хочеш їсти?!
ІВОННА: Їсти, їсти! Ви тільки про це і говорите! Гадаєш, мені більше немає чого робити?
ЕРІК: Але ж тобі хотілося устриць?
ФРАНСУАЗА: Дай їй спокій.
ЕРІК: Франсуазо, я не розумію, що відбувається.
ФРАНСУАЗА: А тут немає чого розуміти. Усе пішло на пси. Вечір зіпсований, у мене зіпсований настрій, твоя мати збита з пантелику, тож можеш навіть не намагатися тримати температуру на рівні кімнатної...
ЕРІК: Але що мені робити з цілою тацею морепродуктів?!
ФРАНСУАЗА: Та плювати ми хотіли і на тацю, і на морепродукти!
АНДРЕА: А морські їжаки там є?
ЕРІК: Далися вам ті їжаки! Зараз же не сезон... (До Андреа). Ваш приятель чкурнув світ за очі? Мудра людина.
ФРАНСУАЗА: Борис — чоловік Патриції.
ЕРІК: Здається, це тебе вже не зупиняє.
ФРАНСУАЗА: Хіба ти не збирався принести нам нову холодненьку пляшку?
АНДРЕА: Чудова ідея!
ЕРІК (помічає, що Івонна куняє, похилившись на канапу): Що вона робить?! Мамо!.. Ненавиджу, коли вона ось так пускається берега!
ФРАНСУАЗА: Я пішла.
Вона зникає у напрямку ресторану.
Андреа трохи піднімає Івонну, допомагаючи їй стати на ноги.
АНДРЕА: Івонно, ви маєте бути з нами і святкувати свій день народження.
ІВОННА: А й справді — мій день народження!
АНДРЕА: Вам не парко у цій кофтині?
ІВОННА: Моя сумочка... Парко, так.
ЕРІК: То зніми її!
АНДРЕА: Можна розстібнути... отак...
Розстібає камізельку Івонни.
ІВОННА: Та дайте вже мені нарешті спокій! Ви мене всі дістали!
ЕРІК (до Франсуази, що повернулася): Я замовив на десерт грушеве праліне. Скасувати?
ФРАНСУАЗА: Подивимось! І чого ти так переймаєшся їдлом!..
ІВОННА: А чому грушеве?!
ЕРІК: Бо це їхня фірмова страва.
ІВОННА: Я люблю праліне з шоколадом.
ФРАНСУАЗА: Ти ж знаєш, як вона любить шоколад...
ЕРІК: Але фірмова страва — це груша!.. Мамо, ти взагалі хочеш десерт?!
ІВОННА: Еріку, у мене від тебе вуха в’януть!
Раптом з’являється Борис.
АНДРЕА: А хто тут у нас!
БОРИС: На паркінґу чекало таксі...
АНДРЕА: Певно, моє.
БОРИС: Я його відіслав.
АНДРЕА: Відіслав?!
БОРИС: А у вас тут що, збори? З ресторану прогнали?
АНДРЕА: Борисе, ти справді відіслав моє таксі?!
БОРИС: Заплатив за лічильником і дав на чай.
АНДРЕА: Мені терміново потрібне заспокійливе... (Риється в сумочці і виймає пакетик). А що ти робив на паркінґу?
БОРИС: Міркував... Тепер ти можеш іти, ми їм набридли — хіба не бачиш? Збирайся...
Бере її за руку і водночас намагається зібрати її речі.
АНДРЕА (раптом стає податливою, млявою і кволою): Хлопчику мій, то ти міркував, згорбившись у своїй машинці...
БОРИС: А де твої туфлі?
АНДРЕА: Уявляєш, я коли зрозуміла, що ти пішов, то навіть зажурилася на хвилинку... Ти залишив мене саму... і відразу після приниження журбою... і журби приниження... словом, матрьошка із різних видів журби... ти ж добре знаєш, що кажеш завжди не те, що хочеш сказати... Словом, облиш мої туфлі — у мене ноги стали втричі більшого розміру... Нарешті я розумію, чому Патриція так радила це місце... Чому ти відіслав моє таксі?.. Ти забув, що не можеш зробити мене щасливою?.. Хіба це ваша — чоловіча — роль робити нас, жінок, щасливими?..
