БОРИС: Що це за театр? Ти вирішила когось спокусити?
АНДРЕА: Віддай мою сумку!
БОРИС: Ми йдемо.
АНДРЕА: Та ти вже сто разів за вечір це повторив!
БОРИС: Андреа, я везу тебе до тебе додому!
АНДРЕА: О, диви, загарчав...
БОРИС: Ми псуємо людям вечірку!
АНДРЕА: Не вплутуй мене в це.
ЕРІК: Годі з мене цього цирку!
БОРИС: Це що, ваш будинок? Ідіть за свій столик! Не ресторан, а похоронне бюро...
ФРАНСУАЗА: Похоронне бюро? Так, справді.
ЕРІК: Ти сама його обрала!
ФРАНСУАЗА: По Інтернету. Івонні кортіло молюсків.
АНДРЕА: Патриція обожнює це місце.
БОРИС: Авжеж, обожнює! І наполегливо його радила!
ЕРІК: Мамо, заради Бога, ми будемо святкувати чи ні?!
ІВОННА: Я хочу святкувати радісно.
ФРАНСУАЗА: Це буде непросто.
ЕРІК: Хочеш, запитаю, чи можуть вони зробити шоколадне праліне замість грушевого?
ІВОННА: Хто?
ЕРІК: Як — хто?! Таж працівники ресторану!
ІВОННА: Вони дуже милі люди.
ЕРІК: Мамо, що мені робити?.. Замовляти шоколадне праліне?
АНДРЕА: Ви її тільки заплутуєте. Дайте їй передихнути.
ЕРІК: А ви заткайте свою пельку!
БОРИС: Друже, час тобі заспокоїтися...
ЕРІК: Мамо, тобі замовляти шоколадне праліне?!
ФРАНСУАЗА: Еріку, годі!
ЕРІК: Не вдавай із себе жертву, відповідай! Промугикай вже щось!
АНДРЕА: Не смійте з нею так розмовляти!..
ЕРІК: Та йдіть ви всі!..
Пауза.
Офіціант заносить карафу з водою і пляшку шампанського у новому відерці. Він відкорковує її і наповнює келихи.
Андреа дає Івонні склянку води і заохочує випити.
ЕРІК (знеможено): Я лізу зі шкіри, щоб полегшити їм життя, рву себе на частини, щоб підтримати ілюзію сімейного затишку... Витрачаю життя на їхній добробут... І що? Хоч би натяк на вдячність! О, ні! Тільки скарги, скигління, невдоволені мармизи!.. Звідки цей скрекіт?
АНДРЕА: За рестораном є водойма.
ЕРІК: Ви що, вже всю територію дослідили?
АНДРЕА: Авжеж.
ЕРІК: Певно, треба таки бути впертим егоїстом або фаталістом... Нехай кожен сам собі дає раду і сам веслує своїм човном... Я вже навіть їсти не хочу...
АНДРЕА: А я хочу! І їсти, і пити!
ЕРІК: То пригощайтесь молюсками, якщо є бажання! Тацю я оплатив...
ФРАНСУАЗА: Івонно, як ви?.. Івонно?
ІВОННА: Усе гаразд...
БОРИС: Задихаюся... Мене нудить...
АНДРЕА: Дати тобі «Седаміл»?
БОРИС: Я цю гидоту не приймаю...
АНДРЕА (до Франсуази): У мене закінчились цигарки, у вас часом не знайдеться «Лакі» для мене?
ФРАНСУАЗА: На жаль, теж уже не маю...
БОРИС: Вона вже достатньо викурила... Бачу, ви тепер подружки?
АНДРЕА: Може, вони нас виручать? (Робить кілька кроків у бік зали ресторану). Певно, мене виженуть із голими ногами?.. (Борис перехоплює її). Ай!.. Ти ж боляче мені робиш!.. Відпусти!..
БОРИС (тримає її): Ми тут назавжди застрягли?
АНДРЕА: Борисе, ти мені набрид, краще йди...
БОРИС: Не кажи слів, про які пошкодуєш. Сьогодні я здатен на будь-що...
АНДРЕА (регоче): Ого!
БОРИС: Мене приперли до стінки. Я вскочив по самі вуха.
АНДРЕА: Знову ти за своє! Ти хоч розумієш, як мало у тебе шансів пробити когось на сльози такими фразами? Вскочив? То сиди мовчки!
ЕРІК: Що, знову веранди?!
БОРИС: Я приречений на ліквідацію.
ЕРІК: Та не приречені ви!
БОРИС: Замовкніть! Чому ви так вирішили? Ви ж нічого не знаєте!..
ЕРІК: Тепер ми на «ви»?
БОРИС: Віщаєте, мов священник із катедри, не знаючи анінайменшої деталі...
ЕРІК (вказуючи на Франсуазу): Я суджу з того, що мені розповіли.
БОРИС: Годі. Облиште... Я заклав будинок. Єдине, що в мене є. Аби гарантувати повернення інвестицій. Моя дружина про це не знає. Мене примусять поповнити пасив, бо визнають винним. Якщо я подам звітність, мене позбавлять і будинку, і компанії. В мене не буде нічого. Процедура триватиме роками, а боргів стане до кінця життя...
ЕРІК: Якщо ви покажете мені свою документацію, я зможу...
БОРИС: Немає там на що дивитися. Я банкрут. Крапка.
ЕРІК: Хоча б договір про заставу...
ФРАНСУАЗА: Дай йому спокій.
ЕРІК: Але ж це він знову махає в нас перед носами своєю справою!
ІВОННА: Банкрут?
АНДРЕА: Здається.
ЕРІК (до Франсуази): Мені цього не казали...
ІВОННА: На мене накинувся фальшивий каліка! Ром. А я тримала в руках м’яку сумочку! Абсолютно безглузда модель...
БОРИС: Дай мені «Седаміл».
ІВОННА: Коли я її розстібала, все вивалювалось...
ЕРІК: Це ліки для чого?
АНДРЕА: Запаморочення, параноїдальні стани, депресія...
ЕРІК: Те, що треба.
Андреа роздає піґулки.
Пауза. Всі неначе кам’яніють. Кумкають жаби.
ІВОННА: Що бісить мене у смерті, так це те, що люди і далі живуть так, ніби нічого не сталося. Коли я помру, ви будете спокійно пліткувати, як і раніше.
ЕРІК: Та ну...
ІВОННА: Або влаштуєте драму. Особисто мене драми не турбують. Навпаки — це як розвага.
ЕРІК: Мамо...
ІВОННА: Охоронець у нашому будинку — такий милий португалець — одного дня вирішив прибратись у своїй комірчині. Вичистив усе. А за два тижні помер.
ФРАНСУАЗА: Може, змінимо тему?
ІВОННА: Доню, Франсуазо, я тебе дуже люблю.
ФРАНСУАЗА: Івонно, я вас також... Тепер час для розваг!
АНДРЕА: Авжеж, розваги!.. Справді, що нам заважає розважатися?.. Зараз літо, вдягнені ми по-літньому... А у вас голос дивно змінився — треба ж, щоб він лунав весело, радісно!.. Ми на природі, ми молоді... У Межані, де нидіє моя мати, людям не дозволяють навіть вікно відчинити — дозволу треба просити навіть про ковток повітря... (До Бориса). Перш ніж кидатись до Ґаронни — якщо вже ти так вирішив, любий, — то міг би вже у свій останній вечір піти ва-банк, як справжній гравець! А мені бракує цигарки...
Загальне зніяковіння.
ФРАНСУАЗА: Ходімо, повертаємося до столу.
ЕРІК: Мамо, ходімо!
Франсуаза і Ерік допомагають Івонні вибратися з канапи і тягнуть її у бік зали ресторану.
ФРАНСУАЗА: Борисе... Ви повинні боротися... Ще нічого не визначено... І... не думайте про Ґаронну... (До Андреа). Прощавайте.
ЕРІК: Краще б нам познайомитися за інших обставин... Що ж, успіхів! Франсуаза має рацію — ніколи не знаєш, яке рішення дійсно правильне... Пляшку залишаємо вам!
ІВОННА: Куди ми йдемо?
ЕРІК: Вечеряти, мамо. Попрощайся з ними...
ІВОННА: До побачення...
БОРИС: До побачення, мадам.
АНДРЕА: Прощавайте, Івонно...
ЕРІК: Будьте обережні на дорозі!
Вони вже майже виходять, аж раптом Івонна обертається.
ІВОННА: А у мене сьогодні день народження!
АНДРЕА: Точно...
Вони виходять.
Андреа і Борис залишаються самі.
БОРИС: Треба сказати, ти їх заохотила...
Андреа, опустивши плечі, ніби вся стискається. За якусь мить вона виймає свій телефон і набирає номер.
АНДРЕА: Малюська моя... Моя Со... Звичайно... Аякже!.. Чудова ідея!.. Висох уже?.. Ти їла пюре з цвітної капусти?.. Смачно? От бачиш! А ти не вірила мамі. З твердим сиром і бешамелем — іще смачніше!.. Де я? Не знаю... Але скоро повернуся!.. Тепер спатки... Що робить Віолетта? Скажи їй, хай іде в ліжко... Гаразд... (Посилає поцілунки у телефон).
Борис крутить в руках книжечку Івонни, забуту на канапі.
БОРИС: Вона двічі написала твоє ім’я: Андреа... ще раз Андреа...
АНДРЕА: Слід їй її повернути.
БОРИС: «Любий сон... так регоче... ”Пронтал” і ”Екс...” хтозна-що, я забула: можна...» (Гортає сторінки книжечки).
АНДРЕА: Припини! Закрий книжечку!
БОРИС: «Жовтий чохол для поїздок... фісташки (знак питання)... де я (знак питання)...»
АНДРЕА: Годі!.. (намагається вирвати книжечку з його рук).
БОРИС: «Червоний поцілунок... вочевидь, я ніде...»
