БОРИС: Ага! Кажи далі...
ФРАНСУАЗА: Я не розумію, навіщо ти нав’язуєш мені... Міг би вже вшитися звідси...
АНДРЕА: Але залишитися хотіла я...
БОРИС: Я наїхав на Івонну...
ЕРІК: Втеча з місця злочину — дуже погано.
ФРАНСУАЗА: Годі, Еріку! Сил немає на ваші відчайдушні жартики!
ЕРІК: Ти надто драматизуєш.
ФРАНСУАЗА: Я просто прошу трохи розуміння! І все! Це ж не так багато! Розуміння — хоч трохи!
АНДРЕА (пошепки): Борисе, мені треба до вбиральні... (до інших) Даруйте, вийду на хвилинку до вбиральні...
ЕРІК: Знаєте, де це? Праворуч, потім прямо, потім вниз і ліворуч...
БОРИС (ніжно): Провести тебе?
АНДРЕА (так само): Не треба... Вибач...
Андреа йде до вбиральні.
ФРАНСУАЗА: Хто це така?
ЕРІК: Франсуазо...
ФРАНСУАЗА: Що, спитати не можна?!
ІВОННА: Як завжди, робить із себе посміховисько...
ФРАНСУАЗА: Скажи своїй матері, щоб думала, що казати!
ІВОННА: Ніхто мені нічого казати не буде! Звертайся до мене, будь ласка, прямо, Франсуазо, коли маєш що мені сказати! Я не виконую накази! Тим паче власного сина. Моя сумочка не застібається!
ЕРІК: Чому ж, мамо... Дивись, застібається...
Він б’ється над застібкою.
БОРИС: Щойно вона повернеться — ми йдемо.
Пауза.
ФРАНСУАЗА: Не можу не розповісти про це Патриції.
ЕРІК: Та що з тобою сьогодні таке?
ФРАНСУАЗА: Якби Патриція побачила щось подібне стосовно тебе — я б хотіла, щоб вона мені розповіла.
ЕРІК: Побачила що? Що саме ти побачила?
ФРАНСУАЗА: Борисе, ми нічого такого не бачимо? Наберися нарешті мужності нам це сказати!
БОРИС: Франсуазо, роби як знаєш, мені все одно. Між нами — багато світових років... Еріку, до побачення. Дякую за твої поради... Мадам, до побачення...
ІВОННА: До побачення.
БОРИС: Іще раз даруйте за неприємність...
Виходить у тому ж напрямку, що й Андреа.
Пауза.
ФРАНСУАЗА: Я почуваюсь такою самотньою!.. Дуже самотньою...
ЕРІК: Люба...
ФРАНСУАЗА: Коли я попросила допомогти мені — хіба ти мене не почув?!
ЕРІК: Почув.
ФРАНСУАЗА: То чому ж не кинувся, забувши про все, мені на поміч?!
ЕРІК: Бо ти це сказала таким тоном... Тобі варто обирати інший тон, люба...
ФРАНСУАЗА: Яка різниця, яким тоном я це сказала! Коли я прошу про допомогу — допомагай! Незалежно від того, маю я рацію чи ні!
Пауза.
ЕРІК: Мамо, ти ж будеш устриць, правда?
ІВОННА: Твій батько гучно жував, робив щелепами такі звуки... знаєш, його виховували у дуже бідній родині... і якось я мала необережність зробити йому на людях знак... невдоволення, зауваження... А йому здалося, що це помітили всі, він оскаженів... Знаєш, синку, людям не подобається, коли їх принижують публічно...
3
Жіноча вбиральня у ресторані. Бачимо також і частину коридору, який туди веде.
Раковина, дзеркало. І зачинена кабінка. У її дверцята стукає Борис.
БОРИС: Андреа? Андреа?.. З ким ти розмовляєш? Відчини ці кляті двері...
За мить Андреа відчиняє дверцята кабінки.
Вона сидить на унітазі з телефоном у руці. На підлозі стоїть порожній келих.
БОРИС: З ким ти розмовляла?
АНДРЕА: Знаєш, про що я думаю? Коли чотири роки тому я вперше роздягнулася перед тобою, ти зауважив, що станик і трусики надто стягували моє тіло. Ти помітив червоні сліди на моїй шкірі і запитав, навіщо ми, жінки, носимо речі, які нас так мучать? А я відповіла, що просто звикла... Пам’ятаєш?
БОРИС: Дуже добре пам’ятаю.
АНДРЕА: Мені не спадало на думку носити білизну, яка не стягувала б тіло.
БОРИС: Ходімо, нам час. Що це за келих?
АНДРЕА: Це просто келих.
БОРИС: Ти сидиш на унітазі з келихом у руці?
АНДРЕА: Я пила воду.
БОРИС: Воду? З чим?.. Андреа, що ти прийняла?! (Обнюхує келих). Скільки цієї гидоти ти ковтаєш на день?
АНДРЕА: Нічого ти не знаєш... Час від часу мені кортить буди дуже багатою і дуже потворною. Тоді я могла б весь час їсти не зупиняючись, пила б досхочу свій улюблений джин, жила б у Гонолулу, словом, жила б на повну!
БОРИС: З ким ти говорила?
АНДРЕА: З моїм новим коханцем.
БОРИС: Ледве стримуюсь, аби не дати тобі мордаса!
АНДРЕА (запалює цигарку): А Ерік милий. Принаймні мені він сподобався.
БОРИС: Певно, також годиться для тебе? А не застарий?.. Тут не можна палити.
АНДРЕА: Хто мене зупинить?.. Це ж не літак.
БОРИС: Ходімо... Ми не можемо сидіти тут вічно.
АНДРЕА: Слухай, ти ж мало не розчавив його маму!
БОРИС Так...
Вони вибухають реготом.
АНДРЕА: Коли я побачила її на асфальті, то на мить вирішила, що вона мертва.
БОРИС: Я теж.
Пауза.
АНДРЕА: Я рада, що він тебе хоч трохи заспокоїв.
БОРИС: Та що він знає... Дає мені уроки бухгалтерії... Ніхто не в змозі дати мені пораду... (Дивиться на себе у дзеркалі). Ну й пика у мене! Тільки поглянь на ці мішки під очима, на зморшки... Можна подумати, що це Елай Воллак на схилі літ...
АНДРЕА: Це хто?
БОРИС: Ти що, не знаєш, хто такий Елай Воллак? Це той тип, що танцює з Мерилін Монро у фільмі «Неприкаяні». Тоді такі пики вважали за норму.
АНДРЕА: Для мене ти навіть привабливіший, ніж чотири роки тому.
БОРИС: Схибнута ти...
АНДРЕА: Не буду сперечатися.
БОРИС: Тобі лікуватися треба.
АНДРЕА: Ненавиджу тебе...
Вони обіймаються просто в кабінці.
АНДРЕА: Чому ти звідти пішов?
БОРИС: Трохи позбиткувалися з тебе — і я вирішив піти.
Вони обіймаються ще міцніше, роздягають одне одного, сповзають з унітаза на підлогу...
АНДРЕА: Мій бідолашний невдаха...
БОРИС: Вона все розкаже Патриції...
АНДРЕА: Справді, вдалий вибір ресторану...
БОРИС: Закрий свого рота...
Заходить Івонна, вона трохи похитується, сумочку міцно тримає в руках, притуливши до грудей.
Дверцята кабінки широко прочинені.
Івонна бачить пару, що кохається на підлозі, раніше, ніж вони помічають її.
Коли ж Андреа і Борис її нарешті бачать, вони підводяться і квапливо поправляють одяг.
Загальне сум’яття.
Андреа приводить до ладу кабінку і ввічливо пропускає Івонну.
Івонна, похитуючись, заходить до кабінки — і відразу виходить.
ІВОННА: Хотіла вас запитати... Знаю, що момент не... Та все ж... Просто для відома... Можна поєднувати «Пронтал» з «Екс-Траланом»?
АНДРЕА: Ви приймаєте «Пронтал», щоб заснути?
ІВОННА: Так, перед сном. Ідеальне снодійне.
АНДРЕА: Між ними немає нічого спільного.
ІВОННА: Тобто можна приймати одночасно?
АНДРЕА: Теоретично — так.
ІВОННА: Дякую! І даруйте, що завадила вам...
Старенька, похитуючись і міцно тримаючи сумочку, повертається до кабінки.
ІВОННА: Мені паморочиться... Певно, через машину... Або я просто випила надто багато...
Вона зачиняє дверцята.
Андреа і Борис залишаються на місці, не наважуючись вийти.
БОРИС: Ми вас почекаємо...
ІВОННА: О, ні, не варто, мені незручно затримувати вас!..
БОРИС: Почекаємо за дверима.
Вони виходять у коридор.
За мить з’являється Ерік.
ЕРІК: О, ви ще тут!.. Мою матір не бачили?
АНДРЕА: Вона у вбиральні... Їй трохи паморочилося... Тож ми вирішили почекати, поки вона вийде.
Ерік трохи стоїть перед дверима, потім стукає.
ЕРІК: Мамо?.. Мамо, з тобою все гаразд?
ІВОННА: Ні...
ЕРІК: Що сталося?!
АНДРЕА: Івонно, що з вами?
ІВОННА: Книжечка у воду впала...
АНДРЕА: Можете нам відчинити?
ІВОННА: Моя книжечка у страусовій шкірі...
ЕРІК: Мамо, відчиняй!
Івонна відчиняє. І миттю нахиляється над унітазом. Інші нахиляються теж.
