Але проблема, якій він уже давно навчився давати раду, почасти придушуючи свої думки та зовні погоджуючись із батьком, а почасти вдаючись до тонких маневрів, – проблема батька, збереження синівської любові, попри необхідність спілкуватися з твердим і непримиренним батьком, – не належала до тих проблем, з якими вона мала справу впродовж десятиліть. Джеррі, той просто затикав батька; Дон ледве не дуріла від нього; Сильвія Левов терпіла його стоїчно, але дратувалася і мала тільки один спосіб дієвого захисту – холодну закритість і віддаленість, яка рік за роком знищувала її саму. Проте Марсія поставилася до нього, як до тупака (яким він і був), котрий досі вірив, ніби заборони в змозі поміняти гріхи сьогодення на гріхи учорашнього дня.

– Лу, а що б ви пропонували? Стати офіціанткою в барі?

– А чом би й ні? Нормальна робота.

– Не зовсім так. Її навряд чи вибрав би хтось із присутніх тут.

– Он як? – сказав Лу. – Їм більше до вподоби те, що вона робить зараз?

– Не знаю, – відказала Марсія. – Пропоную опитування. Що б ви обрали – кар’єру офіціантки чи порнозірки? – спитала вона в Шейли.

Але Шейла не мала жодного бажання брати участь у двозначних іграх, що затівала Марсія, і, дивлячись мовби крізь неї та вглиб себе, вона так і сказала. Швед пригадав, що коли Шейла вперше познайомилася тут, в Олд-Римроку, з парою Уманофф і він запитав її: «Як може Баррі кохати цю особу?», вона не відповіла в манері Дон «як той, хто постійно чудить, але в кого не завжди стоїть», а сказала: «В кінці званої вечері майже завжди хтось задається цим питанням стосовно іншого, а інколи всі дивуються з приводу всіх». – «А ти?» – спитав він. «А я постійно думаю про це, дивлячись на будь-яку пару».

Мудра жінка. І все ж ця мудра жінка зважилася дати притулок убивці.

– А що скаже Дон? – запитала Марсія. – Офіціантка, що розносить коктейлі, чи порнодіва?

– Тобі вирішувати, Марсіє, – всміхаючись, як ґречна дівчинка з католицької школи, яка тішить черниць тим, що ніколи не спирається на спинку стільчика, сказала Дон.

– Що це за розмова? – запитав Лу Левов.

– Проста застільна бесіда, – відповіла Сильвія Левов.

– А ти чого так розм’якла?

– Я не розм’якла, Лу, я просто слухаю.

– Отже, Марсіє, голосування не відбулося, – почав Білл Оркатт. – А що б обрали ви, якби вас раптом поставили перед вибором?

Вона заливисто розсміялась у відповідь на глузування, що майнуло в його тоні.

– О, товсті жінки частенько трапляються в порнофільмах. І до речі, в чоловічих фантазіях теж. І викликають у людей не тільки сміхову розрядку. Ви, панове, надто суворі до Лінди. Чому якщо красуня знімає плаття в Атлантік-Сіті, то це відбувається заради премії та перетворює її в американську богиню, а якщо вона зніме плаття та майне в сцені сексу, то все задля брудних грошей і вона – проститутка? Чому так? Чому? Так, насправді, ніхто не знає відповіді. Та, чесне слово, люди, мені подобається оте слово «премія». Дівчину зняли на розі та привели в готель. І скільки ти заробляєш, цікавиться чоловік. Розумієш, відповідає вона, якщо сказати навпростець, то моя премія – триста доларів, якщо зовсім прямо – п’ятсот, а якщо зовсім-зовсім прямо…

– Марсіє, – промовила тихенько Дон, – не марнуй часу, сьогодні ти мене не розізлиш.

– Та ну?

– Сьогодні – ні.

Середину столу займала гарна композиція з квітів.

– Це з саду Дон, – гордо повідомив усім Лу Левов, коли вони ще тільки розсідалися.

Навколо стояли пласкі таці з грубо нарізаними, заправленими олією та оцтом помідорами, що йшли гарніром до біфштекса і лежали в кільці тонких скибочок щойно принесеної з грядок рожевої цибулі. А поряд із ними стояли два дерев’яних цеберка – два старовинних дерев’яних цеберка для корму, які вони знайшли в торговця всяким мотлохом у Клінтоні та купили по баксові за штуку, – кожне цеберко було встелене всередині червоною банданою та вщерть наповнене кукурудзяними зернами, які допомагав лущити Оркатт. У плетених кошиках з обох боків столу затишно вмостилися свіжі французькі батони – розігріті в духовці багети, які не так давно почали продавати в Мак-Ферсонів і які напрочуд приємно ламати руками. Тут же добре міцне бургундське, півдюжини пляшок найкращого помару зі Шведових запасів, чотири вже відкриті – всі ці пляшки він одклав п’ять років тому, щоб відкоркувати їх у 1973 році, заклав цей помар у підвал, як нагадували записи, рівно за місяць до того, коли Меррі вбила лікаря Конлона. На самому початку вечора він знайшов власноручний напис «1.3.68», зроблений у перекидному блокноті, куди він зазвичай занотовував усе, що стосувалося нових придбань… «1.3.68», – написав він своєю рукою, ще не знаючи, що 2.3.68 його дочка скоїть вчинок, який обурить всю Америку, крім хіба що професорки Марсії Уманофф.

Дівчата, котрі прислуговували за столом, щокілька хвилин виходили з кухні та мовчки обходили стіл, пропонуючи на олов’яних тацях приготовлене для них м’ясо, майстерно розрізане на шматки, що сочилися кров’ю. Набір ножів для розрізання м’яса Швед купив у магазині Гоффрітца – з найкращої німецької нержавіючої сталі. Він спеціально їздив по нього та пристосування для заточки в Нью-Йорк – перед їхнім найпершим в Олд-Римрокському домі святкуванням Дня подяки. Тоді він надавав величезної ваги таким речам. Любив точити лезо, поки воно не ставало гострим, як бритва. Любив звук точильного верстата. Солідність добротного домашнього реманенту. Хотів, щоб сім’я мала все найкраще. Хотів, щоб сім’я мала все.

– І все-таки, – сказав Лу Левов, – чи може хтось відповісти на моє питання про вплив усього цього на дітей? Ви дуже відхилилися від теми. Чи не забагато трагедій переживають зараз наші діти? Порнографія. Наркотики. Насильство.

– Розлучення, – вставила, допомагаючи, Марсія.

– Професорко, не провокуйте мене на розмову про розлучення. Ви розумієте французьку?

– Якщо треба, – посміюючись, відказала вона, – зрозумію.

– Так от, я маю сина, котрий живе у Флориді, брат Сеймура. І, як з’ясувалося, його spécialité – розлучення. Я вважав, що його spécialité – кардіохірургія. Аж ні, з’ясувалося, що розлучення. Я гадав, що послав його на медичний факультет, що чеки, які я оплачую, приходять звідти. Проте з’ясувалося, що я послав його на факультет розлучень. Він – дипломований фахівець із розлучень. Чи є щось жахливіше для дитини, ніж нависла над нею тінь розлучення? Навряд чи. Та коли це закінчиться? Де межа? Ви не росли в такому світі. І я не ріс. Ми росли в той час, коли все довкіл було інше, коли почуття добросусідства, дому, сім’ї, батьків, роботи… словом, усе було інше. Зміни, що сталися, лежать за межами розуміння. Інколи здається, що світ після 1945 року змінився набагато більше, ніж за всю попередню історію. Просто не розумію, як жити, коли стільки всього минулося. Ніякої турботи про людину, як ми бачимо з цього страшного фільму, ніякої турботи про місце, де живуть люди, як це бачимо в Ньюарку. Як це сталося? Зовсім не конче шанувати свою родину, зовсім не конче шанувати свою країну, зовсім не конче шанувати місце, де живеш, але ж потрібно пам’ятати, що вони є, потрібно розуміти, що ти – їхня частина. Бо якщо цього не розумієш, ти залишаєшся сам-один, і тебе залишається тільки жаліти. І я справді жалію. Я правильно говорю, містере Оркатт, чи ні?

– Коли запитуєте, де межа? – уточнив Оркатт.

– Загалом, так, – сказав Лу Левов, котрий, як Швед уже не вперше зауважував, говорив про насильство та дітей, зовсім не усвідомлюючи того, що цей сюжет безпосередньо стосується життя його сім’ї. Меррі використали для чиїхось мерзенних цілей – і всім їм було конче зубами триматися за цю версію. Він пильно відстежував кожне слово і вчинок, щоб переконатися, що ніхто ні на мить не засумнівався в цьому тлумаченні подій. Уся сім’я повинна твердо вірити в абсолютну невинуватість Меррі – принаймні поки він живий.

Серед багатьох речей, не доступних для осмислення замурованому у свій ящик Шведу, було й те, що сталося б із батьком, якби він дізнався, що всіх смертей було чотири.