Машини повільно прямували до центральної площі, а водії намагалися не звертати уваги на те, як підбори дряпають дахи.

– Зніми великим планом, – прикрив рукою мікрофон, шепнула журналістка операторові. – А тепер туди, – вона вказала пальцем трохи лівіше і знову заговорила в мікрофон. – Зверніть увагу на подіум, який зараз встановлюють, – продовжила коментувати ведуча. – Саме тут нам представлять картину Алекса Крамера. Більше того, сьогодні ми побачимо і самого Крамера, який вирішив розлучитися зі своєю анонімністю. І як тільки Ніколас умовив його на це? Залишайтеся з нами, вечір обіцяє бути захоплюючим!

Ряд чорних машин припаркувалися біля подіуму, де вже їх чекав натовп глядачів і камер папарацій. Тільки що, в центрі міста, пройшла неймовірної краси подія, і тепер прекрасні юні дівчата у своїх нарядах збираються біля картини. Спалахи фотоапаратів, відблисками освітлювали наряди, що переливалися. Дівчата сьогодні були на висоті. Люди кричали і аплодували, захоплюючись цим чудовим показом. Журналісти збігалися в перші ряди, намагаючись дістати найвдаліший кадр. Телебачення теж не відставало.

Ніколас і Ганна підійшли до сцени, і журналісти тут же кинулися до них з питаннями.

– Скажіть, як довго ви готувалися до такої масштабної події? – Ставила своє питання дівчина, витягнувши в правій руці мікрофон.

– Ваша ідея "Зодіак" – цей власний твір або ж ви запозичили його в когось? – Звучало питання від ще одного мисливця за новинами.

Ніколас світив своїми білосніжними зубами в камери, а Ганна вже починала відчувати незручність. Увага стількох людей була звична для Ловця, але не для неї.

– Так, це моя ідея і мрія з самого дитинства. – Почала відповідати Ганна на одне з багатьох питань, що летіли до неї з всіх боків.

Журналісти не соромилися, обліпив їх навколо, як мухи медовий пиріг. Шум натовпу, звуки затворів камер і спалахи світла сильно заважали говорити і сконцентруватися на одному питанні.

– Ваш наряд, як ви зважилися на нього? – Знову запитували стерв'ятники з диктофонами. – Це дуже сміливий крок, ви так не вважаєте?

– Образ цього наряду я виношувала багато років, поки не з'явився шанс втілити мрію в життя. – Ганні знадобилося трохи часу, щоб розслабитися і тепер вона могла говорити стриманіше, сміливо описуючи деталі і подробиці свого задуму. – Багатьом це може здатися занадто, і я розумію, я довго не могла вирішитися, але все ж таки ризикнула. – Вона обернулася навкруги, вказуючи руками на навколишній багатотисячний натовп. – І як бачите, ризик був виправданий і захоплені мільйони глядачів по всьому світу повністю зі мною погодяться.

– Чи будете ви продовжувати цю діяльність? – Намагалася впхнутися служба новин, що тільки що приспіла.

– Я ще не знаю. – Боязко відповіла Ганна, поправив локон і заклавши його за вухо, при цьому, не припиняючи мило посміхатися. – Світ швидко міняється і потрібно вміти ловити момент, як на серфі. Ти або пропускаєш хвилю, або ловиш. Я дивитимуся за обставинами.

– Які ваші стосунки з Ніколасом?

Ніколас побачив Едварда, батька Ганни і ще трьох чоловіків. Він підійшов до них і встав поруч. Едвард вловив знайомий погляд. Погляд батька, який пішов на все це, щоб врятувати свою доньку. Порушив закон, щоб врятувати дитину. Зараз він стояв прямо перед ним, без краплі жалю або страху. Ніколас захоплювався такими рішучими людьми, але цей чоловік був не таким, і це насторожувало.

– Біжи якщо можеш, але я не дам тобі сховатися. – Прозвучав голос Едварда, Ніколас опустив очі і побачив, як він знову показує гранату. Складно сказати злякався він в той момент чи ні, але тремтіння все одно автоматично пробігло по тілу.

– Тут ти помиляєшся, – відповів Ніколас, насилу переводячи подих, – втекти я не можу.

– Де еліксир?

Ніколас мовчав. Адреналін, що потрапив в кров, змусив серце забитися частіше. Ловець Снів взяв себе в руки, зробивши кілька глибоких вдихів.

– Кажи, я знаю, ти його знайшов. – Наполегливіше повторив Едвард – Треба її врятувати!

– Не знайшов. Як би ми не бажали жити вічно, людям судилося помирати.

– Це не правда! Говори, або я скажу, що Ніколас Романов, не лише Ловець Снів, але і Алекс Крамер! – Сказав той, майже пошепки наблизившись до Ніколаса і ткнувши його гранатою у бік.

Ніколас, розглянув вибухівку і здогадався, що це муляж та згадав історію Ганни про хуліганів у під'їзді. Він злегка посміхнувся і в цей момент вся напруга спала, неначе тіло повернулося в початкове становище, дав відбій. Хвилювання пішло, а разом з ним і думки стали яснішими.

– Я тебе зрозумів. – Спокійно сказав він Едварду і попрямував до картини. Ніколас зробив кілька кроків по східцях і, пройшовши по сцені, зупинився біля накритої полотном картини, дістав телефон, вмикаючи трансляцію.

– Банда! – Закричав він, привертаючи загальну увагу. – В нас це вийшло! Дякую вам!

Натовп ще голосніше закричав і зааплодував. Впродовж декількох хвилин неможливо було нічого розчути, крім шуму голосів, що зливалися в один. Ловець снів зробив жест рукою, закликаючи заспокоїтися тріумфуючих людей, і через хвилину всі вщухли.

– Я повинен зробити заяву! – Голосно сказав Ніколас і подивився на Едварда, а потім і на саму Ганну, яка вже звільнилася від репортерів.

Всі погляди були приковані до нього. Він теж дивився на свою "Банду". В натовпі з’явилися Лангре і Стажер, які протискувалися ближче, щоб опинитися в перших рядах. Глядачі не дуже хотіли поступатися місцем, але вони були наполегливі і все ж наблизилися до Ніколаса.

Ловець схопив край тканини і одним ривком зірвав її з картини. Полотно оголило себе на публіку і всі ахнули. Здивуванню людей не було меж. Їх погляди прикувалися до малюнка. На картині не було жодного з рептилоїдів. Замість цього на полотні був намальований Ловець Снів, як предмет і як оберіг на білосніжному фоні. Окрім цього, на картині був підпис з двох літер: "А.К".

Тисячі фотоспалахів засліпили Ніколаса, і він прикрив очі долонею. Всі робили фото нової картини. Всі сторіс вже заповнювалися новиною з перших вуст і перші лайки не змусили себе чекати.

Ніколас заговорив, витримав паузу.

– Я вільний художник – Алекс Крамер! – Заявив він.

У відповідь настала могильна тиша. Здавалося, навіть вітер затих і затамував подих разом з глядачами. Більше за всіх був вражений Стажер, який кілька секунд стояв в щонайповнішому ступорі. Лангре міг бачити, як його очі червоніють від гніву, і він несподівано зірвався з місця і, немов залетів на сцену, завдав удару Ніколасу.

Почалася бійка. Ловець, сам того не чекаючи, завдав удару у відповідь нападаючому, чим розсердив його ще сильніше. Навіть якщо сам не хочеш захищатися, інстинкти самі захистять тебе. Він прикрив руками обличчя, але кілька ударів хлопця все ж таки пробили захист. Ніколас відступив назад, але Стажер і не думав закінчувати. Він бив його, як боксерську грушу. Лангре вже біг на допомогу. Він, як вартовий порядку, не міг дозволити своєму напарникові вбити людину, та ще і на очах у тисяч людей. Ніколас намагався триматися на ногах і ухилятися від ударів. Ще один і Ловець відступив назад, не втримав рівноваги і впав. Спробувавши встати на ноги, він побачив, як на підлогу крапає його кров.

– Аби лише ніс був цілий. – Подумав Ніколас і побачив, як в його обличчя летить нога нападаючого.

Лангре встиг вчасно і, схопивши свого напарника за руку, різко зупинив його. Нога пролетіла зовсім поряд, і не зачепила його. Лангре міцно тримав Стажера за руку.

– Заспокойся! – Скомандував Лангре – Зараз не час і не місце.

Він прекрасно розумів, що у Стажера свого роду помста за батька, за те, що Ніколас Романов підписував картини не своїм ім'ям, а Крамера, але дозволити вбити людину він не міг.

– Давно мене так не обробляли, – звівшись на ноги, відбувся жартами Ніколас. – А точніше ніколи.