– До чого це? – Здивовано запитала дівчина, на що Ніколас, протягнув їй свій мобільний.

Він ввімкнув кнопку відтворення відео і відійшов убік на пару кроків, не зводячи з Ганни погляду. Ніколас знав, що вона зараз там побачить. Те, що і він біля півгодини назад. Відео йому прислав кладовищенський сторож, а на ньому деякий Едвард Сміт з Інтерполу, та сама людина, що познайомила його з Ганною, розкопував могилу, де "покоїлася" нога досить відомого сера Альприма і вивуджував звідти колоду карт.

Він був не один – у компанії ще кількох чоловіків зі світловідбиваючими значками на куртках, які нещасний переляканий сторож свого часу прийняв за "містичні кулі".

– Ти пов'язана з ним, – Ніколас кивнув на мобільний, де у цей момент Едвард Сміт, якраз простягав колоду одному зі своїх підручних. – Ви маніпулювали мною і, знаєш, я як і раніше, бажаю тобі щастя, але з цієї хвилини я вмиваю руки. Більше на мене не розраховуй.

Ганна стиснула губи, трохи тремтячою рукою, протягнула Ніколасу його мобільний. І опустила погляд вниз, боячись дивитися йому в очі.

– Я знаю більше, ніж ви думаєте, просто мовчав.

– Ти… – Дівчина судорожно видихнула. – Ти все зрозумів ще раніше?

– Звичайно. Ти сказала, що не впізнаєш чоловіка з Тауреда. В наших снах ми часто бачимо незнайомців, але поняття не маємо про те, що наша свідомість не придумує їх образи. Це обличчя реальних людей, тих, кого ми бачили на протязі життя, але не запам'ятали. А це означає, що якщо ти бачила уві сні своє майбутнє, то і обличчя чоловіка ти теж би бачила. Тобто впізнала би його, – Ніколас гірко усміхнувся. – А ще я впевнений, що в готельному номері ти сама підсунула мені колоду карт, оскільки ви не знали, що з ними робити.

Вам потрібні мої зв'язки, моя Банда, щоб розгадати, що робити з картами. Людина менше за все схожа на себе, коли говорить від свого імені. Дайте їй маску, і вона розповість усю правду. Так от, я дозволив тобі ходити в тій масці, яку ти вибрала для себе сама.

– Знаєш, ти був у моєму списку, заслуговуючих довіри, список цей дуже короткий. – Ганна, нарешті подивилася йому прямо в очі.

– Було і було. Переживу, забуду. Цей світ дуже рано мене розчарував. Я без тебе не помру, житиму, як раніше, – Ніколас слизнув по дівчині байдужим поглядом, хоча в середині все переверталося. Їй він міг брехати скільки завгодно, але, на жаль собі не виходило.

Він розблоковував телефон і через додаток викликав таксі.

– Ти куди? – Ганна зробила крок було вперед, ніби хотіла затримати його, але завмерла на місці.

– Поїду назад в Ріо – де -Ташкенто, – це був його перший жарт, сказаний без посмішки.

Лангре квапливо йшов по коридору до свого кабінету, біля дверей якого, обличчям до стіни, стояв Стажер. Руки його були туго скуті кайданками, ноги широко розставлені, до того ж у нього конфіскували всі потенційно небезпечні предмети, включаючи брючний ремінь. Втім, все могло бути і гірше – Стажерові ще повезло, що його не вклали на підлогу в "позі зірки". Це в прокуратурі могли бути послаблення в вигляді зняття кайданків, дозволу сісти на стілець, походити коридором та інше.

А ось конвой завжди діяв чітко по інструкції, і часто це давало результат. "Маски – шоу" розкололо багатьох злочинців. Через страх, що їх можуть побити, вони сходу зізнавалися в всіх проступках.

Відкривши двері у свій кабінет, Лангре пропустив Стажера уперед. Він розстібнув кайданки своєму колишньому напарникові, поставив перед ним пляшку прохолодної мінералки і підштовхнув електронну цигарку, вилучену в Стажера конвоєм. Лангре вважав, що навіть найнебезпечнішого злочинця можна допитувати шанобливо – без загроз і принижень. Він вірив, що інформація здобута під тортурами, рідко допомагає просунутися в розслідуванні – винні і невинні готові сказати що завгодно, аби припинити муки.

Все так само мовчки, Лангре повісив пальто на гачок, плавно опустився в крісло і почав плескати себе по кишенях у пошуках цигарок. Намацавши в одному з них телефон Стажера, Лангре поклав його на стіл, поряд з попільничкою. Запалили вони майже синхронно.

– Можеш подзвонити своїй дівчині, якщо хочеш.

– Я знаю про своє право на телефонний дзвінок, – кивнув Стажер. – Проте в вас на мене нічого немає.

– Слідчий надасть тобі адвоката. Ти і сам знаеш, що допит без захисника відбутися не може. Швидше за все, адвокат схилятиме тебе до визнання провини, – Лангре випустив в стелю клуб густого диму. – Його послуги оплачуються Слідчим комітетом, так що, і танцювати він буде під їх дудку. "Підозрюваний має право давати пояснення і свідчення з приводу його підозри, або відмовитися від дачі пояснень і свідчень". Пам'ятаєш про це?

– Лангре питально подивився на Стажера, на що той тільки гмикнув, потім кивнув.

Лангре важко зітхнув, похитав головою і ввімкнув старенький телевізор, щоб хоч якось розбавити обстановку.

– "Затриманий підозрюваний художник, що писав картини рептилоїдів", – на цих словах ведучого, Лангре додав гучність. – "Відносно французького поліцейського розпочато розслідування за підозрою до доведення до самогубства або до замаху на самогубство, шляхом загроз записками і страшними картинами. Міністр збройних сил Франції підтвердив, що прокуратура почала розслідування, але не повідомляє інших подробиць. Поліцейський був затриманий в Парижі і знаходиться під слідством.

Як повідомляє французька радіостанція "Europe 1", в поліцейського були родинні зв'язки в Росії, і він вільно говорить російською.

В цей момент задзвонив телефон Лангре, Стажер встиг помітити ім'я того, хто дзвонить – "дорога" і з розумінням посміхнувся.

– Слухаю, – комісар нахмурив брови.

– Ну що, мій друг, все так, двадцять дев'ять "старих справ", га? – Запитали на тому кінці.

– Виходить, що так, – гмикнув Лангре.

– Мені теж шкода, що ти не дотяг до тридцятки, як хотів. Але, сам бачиш, справа з картинами дуже заплутана, а у тебе часу немає.

– Так – так, – покивав комісар. – Раз вже мені саме начальство дзвонить, хотів дещо уточнити щодо художника. Саме, – погодився Лангре з питанням, що прозвучало. – Ага, ще рано. Добре. Відбій.

Почувши усю розмову Стажер, майже відразу здогадався, що "дорога" зовсім не дружина комісара, а хтось із товаришів по службі. З його коротких: "ще рано", "треба час" він також зрозумів, що Лангре просто тягне заради нього час. Стажер уважно подивився в очі комісара. Невже вірить? Правда хоче допомогти? Чи продовжує вести якусь свою гру?

Ніби прочитавши його думки, Лангре сказав:

– Моєю метою було встановити з тобою контакт, щоб ти відчув, що до тебе відносяться серйозно, твої права – не лише підозрюваного, але й права звичайної людини – поважають. Відповідно до мого методу, я розпочав з того, що надав тобі право висловитися і пояснити свою позицію.

Лангре дійсно поводився професійно і стримано, як наказано в статуті.

– Двадцять дев'ять "старих справ"? – Трохи помовчавши, запитав Стажер, ясно давши зрозуміти, що доки не хоче говорити про себе.

– Так, – кивнув Лангре, – саме стільки злочинів я розкрив. Для розслідування серйозних справ, які колись зайшли в безвихідь, у нас, на Монмартрі, створена спеціальна слідча група, яка так і називається: "Старі справи". Її співробітники знову і знову досліджують речові докази, вивчають тисячі сторінок слідчих справ, шукають щонайменші зачіпки, обірвані сліди, нестикування в свідченнях свідків. В нас на постійній підставі діє аналітична група по розслідуванню злочинів, здійснених у минулі роки.

Незважаючи на неочевидний характер злочинів, які не вдавалося розкрити багато років, слідчі ведуть скрупульозну роботу по збору доказів. В архівах правоохоронних органів сьогодні знаходяться сотні кримінальних справ, доки не доведених до логічного кінця. По одних не встановлені винні, фігуранти, а в інших вони сховалися від правосуддя, – Лангре незадоволено цокнув язиком. – Спеціально підібрані для таких справ групи планомірно вивчають кримінальні справи, перевіряють старі і нові версії. І роблять усе можливе, щоб зловити злочинця, адже, як всім відомо, людина, що скоїла серйозний злочин одного разу, здатна зробити це знову.