Я криком звернув на ту появу загальну увагу. І всі єї зараз замітили.
Не скажу, що той феномен мене затрівожив, бо тут слово «трівога» не було-б зовсім влучне. Можна-б сказати, що мене се збентежило трохи. Иньші особи з нашого товариства навіть не старали ся скривати того пригноблюючого страху, який їх переймив. На д-ра Поннонера жаль було глянути. Мр. Ґліддон, якимсь нечуваним способом вчинив ся невидимим. Мр. Сельк Бекінґем*, здаєть ся мені, ледви чи матиме відвагу виперти ся, що рачки заліз аж під стіл.
Все-ж таки, прийшовши до себе після першого остовпіня, ми, розумієть ся, постановили робити дальші експеріменти. Ми взяли ся тепер до великого пальця правої ноги. Надрізали зверхи внішну кістку, os sesamoideum pollicis pedis і дібрали ся до мясня, званого abductor*. Приладивши машину, ми пустили тепер струю на прорізані нерви. Рухом, що незвичайно нагадував рух живого чоловіка, мумія підняла ногу вперед трохи не до живота, а потім, випрямивши член з нечуваною силою, завдала д-рови Поннонерови такий удар, що той джентельмен мов камінь з пращі, вилетів крізь вікно на улицю.
Хто жив, вискочив, щоби забрати тлінні останки жертви. Та, на щастє, всі спостерегли, як він з міною неустрашимого фільозофа біг з неописаним поспіхом на сходи, палений ще більшою жаждою нових експеріментів, які мало ся робити дальше поважно і обережно.
За єго радою ми згодили ся зробити як стій глибокий проріз на кінци носа пациєнта. Доктор, придавивши єго своєю важкою рукою, сполучив єго безпосередно з дротом.
Успіх морально і фізично, образово і буквально був електричний. Передовсім мерлець втворив очи і моргав дуже скоро кілька хвиль, так як моргає Мр. Барнес в пантомімі*. Потім він позіхнув. Дальше підняв ся і сів. Ще дальше погрозив д-рови Поннонерови п’ястком під самим носом. А врешті, звертаючи ся до добродіїв Ґліддона і Бекінґема, відозвав ся найдобірнійшою єгипетщиною так:
«Мушу вам, панове, сказати, що ваше поведенє мене так само дивує, як і вражає. По д-рови Поннонері годі було чого-небудь красшого сподівати ся. Тому бідному, малому, ситому дуракови на щось иньше не спромогти ся. Мені єго жаль і я єму вибачу. Але ви, добродію Ґліддоне і ви Сельк, — ви подорожували по Єгипті і мешкали тамки так довго, що мож було взяти вас за наших краян; ви прожили між нами так довго, що мені видить ся, балакаєте по єгипетськи не гірше, як по свому пишете; ви, кажу, були в моїх очах вірними другами мумій і по вас я справді сподівав ся достойнійшого поведеня з мумією. Що-ж мені думати тепер, коли ви стоїте так супокійно, видячи, як погано тут зі мною обходять ся? Як мені толкувати собі те, що ви позволили Томі, Дікови і Гаріому виймити мене з труни і обдерти з одягу в отсім погано студенім кліматі? І в якім врешті сьвітлі стаєте ви переді мною, позволивши, а навіть помігши тому малому, нужденному гільтаєви, д-рови Понноверови споганити мій ніс?»
Всякий певно подумає, що почувши таку бесіду, та ще від мумії, ми, коли не метнулись на втікача до дверий, то дістали напрасних спазмів, або всі до одного зсунули ся з глуздів. І справді, що кожда з тих трох евентуальностий могла бути придатна для нас з однаковим успіхом. А я даю слово чести, що мені годі було дізнати ся, чому ми ні з одної не скористали. Може причини того належало-б глядати в тім дусі нашого часу, що то і при поступі поступає по правилам суперечностий і, як всі на те годять ся, рішає все пародоксальним і неімовірним способом. Та можливе і те, що лиш природна і невимушена міна мумії позбавила єї слова всякої грози. Все-ж таки, будь що будь, Факт є фактом: ні один з нас не зрадив особлившого страху, ні один з нас не мав охоти признати, що справа скінчила ся надто лихо.
Я сам був пересьвідчений, що все йде як слід і подав ся лиш на бік, поза обсяг пястуків Єгиптянина. Д-р Поннонер встромив руки в кишеві своіх штанів і впялив очи в мумію. Лиш єго лице сильно почервоніло. Мр. Ґліддон гладив вуса і наставив ковнір від сорочки. Мр. Бекінґем понурив голову і ткнув великий палець правої руки в лівий кутик уст.
Єгиптянин кілька хвиль дивив ся на него суворо, а врешті з осьміхом сказав: «Чому-ж не відповідаєте Мр. Бекінґем? Чи чули, про що я вас питав, чи ні? Вийміть-же палець з губи!»
На се Мр. Бекінґем стрепенув ся злегка, виймив великий палець правої руки з лівого кутика уст і, мов для відшкодованя, встромив великий палець лівої руки в правий кутик згаданого отвору.
Не могучи діждатись відповіди від Мр. Бекінґема, мумія звернула ся з пересердя до Мр. Ґліддона і простими словами, але рішучим тоном поспитала, що ми собі всі думаємо.
Відповів їй врешті Мр. Ґліддон фонетичною мовою. Коли-б не те, що в американських друкарнях нема гієроґліфічних черенок, я з правдивим вдоволенєм повторив би тут в орігіналі цілу єго знамениту бесіду.
При тій нагоді нехай мені буде вільно замітити, що всі дальші розмови, в яких брала участь мумія, вело ся на староєгипетській мові при помочи — о скілько в ті розмови втручав ся я, чи хто другий з поміж небувалих членів товариства — переводчиків, панів Ґліддона і Бекінґема. Оба ті панове говорили рідною мовою мумії незвичайно гладко і гарно. Все-ж таки годі мені не замітити, що обом бувальцям — певно в наслідок введеня зовсім новітних, а тим самим для чужинця цілком незрозумілих образових висловів — приходило ся від часу послугувати в ціли легшого вираженя деяких понять живою ґестикуляциєю. І так Мр. Ґліддонови годі було раз пояснити Єгиптянинови значінє слова «політика». Він мусів аж нарисувати єму вуглем на стіні малого панка з червоним носом, що, ставши собі на деревляній колоді, розвів обі руки і, подавши ся лівою ногою назад, праву руку з затисненим пястуком витягнув наперед, очи завернув в гору, а роззявленими устами утворив кут пятьдесяти степенів. Так само трудно приходилось Мр. Бекінґемови виразити зовсім новітнє понятє «перука»*, поки він (за намовою д-ра Поннонера), поблідши сильно, не згодив ся зняти з голови свою власну перуку.
Не тяжко догадатись, що бесіда Мр. Ґліддона держала ся головно теми про великий хосен, який приносить наука відкриваня і розвиваня мумій. Покликуючись на ту науку, він оправдував деяку прикрість, яку міг заподіяти єму, себ то тій мумії, що звала ся Оль-е-мі-стек-ео. Він і натякнув на се (справді лиш натякнув), що, вважаючи таку дрібницю вже полагодженою, не бачить перед собою нічого красшого над веденє розпочатих дослідів до кінця. Тут і д-р Поннонер приладив вже свої інструменти.
Останна думка бесідника визвала, бачить ся, в совісти Оль-е-мі-стек-ео якісь скрупули, з яких я не вмів здати собі справи. Він висказав своє вдоволенє з виголошеного оправданя, зліз зі стола і подав всім по черзі руку.
Після тої церемонії ми не гаючи ся взяли ся поправляти шкоду нанесену пациєнтови скальпелем. Зашили ему рану на виску, забандажували ногу і заліпили кінчик носа квадратовим цалем чорного плястра*.
Тепер всі замітили, що графа (такий відав був титул Оль-е-мі-стек-ео) прошибла легка дрож, без сумніву в наслідок зимна. Доктор побіг як стій до своєї ґардероби і через хвилю вернув ся з чорним сурдутом, скроєним у Дженнінґа згідно з найліпшим фасоном, з парою пантальонів в сині крати та шлейками, з рожевою сорочкою á la Gingham, з довгою брокатовою камізелькою, з широкою, ясною загорткою, з палицею з довгим гаком, з капелюхом без крисів, з рукавичками соломяного цьвіту, з моноклем, з непромакаємою краваткою і парою бакенбардів. Різниця між ростом графа і доктора (в пропорциї одного до двох) наробила нам чимало клопоту. Ледви вдало ся нам прибрати в те все Єгиптянина. Але сяк так упоравши ся з ним, ми могли сьміло сказати, що він був одягнений. Мр. Ґліддон подав ему тепер руку і завів его до вигідного фотелю біля вогню, а доктор тимчасом задзвонив і велів принести вина і сиґар.
Розмова зараз стала живійша. Очевидно всі виявили чимале здивуванє по поводу замітного факту, що Оль-е мі-стек-ео оставав ще в живих.
«Здавалось би, — замітив Мр. Бекінґем, — се вже крайна пора, щоб ви були мертві».
