Ціле товариство лиш здвигнуло плечима, а один чи двох з нас вказувало вельми вимовним рухом на чоло. Мр. Сельк Бекінґем, скинувши оком вперед на чоло, а потім на потилицю Оль-е-мі-стек-ео, промовив:
«Людська довговічність ваших часів вкупі зі звичаєм розкладаня людського житя на рати певно десь чимало причинили ся до загального зросту і розвою наук. Тому припускаю, що поражаючу низшість старих Єгиптян на всіх полях науки в порівнаню з новітними народами, а особливо Єнкі* належить приписувати більшій твердости їх голів».
«Признаю ся знову, — відповів чемненько граф, — що мені трохи трудно вас порозуміти. Яку саме галузь науки маєте на мисли?»
Ціле наше товариство стало розповідати хором, довго і широко, про здобутки френольоґії, про чудеса звірячого маґнетизму.
Вислухавши все до кінця, граф оповів нам зараз кілька анекдотів, які виказали наглядно, що прототипи Ґалля і Спурцгайма* цвили і перецвили в Єгипті вже так давно, що про них всі майже забули, а досьвіди Месмера в порівнаню з правдивими чудами тебанських учених, котрі вміли сотворювати вуші* і чимало иньших животин, були по просту марною іграшкою.
Тогді я спитав ґрафа, чи єго земляки вміли обчислювати екліпси. Він осьміхнув ся доволі згірдно і сказав, що вміли. Се мене трохи збентежило. Але я почав задавати єму иньші питаня з обсягу астрономічного знаня. Аж от один з наших — він доси зовсім не відзивав ся — шепнув мені до уха, що за інформациями в тій квестиі заглянути-б мені радше до Птоломея (хто-б він не був), або і до Плютархового твору “de facie lunae”*.
Я запитав ще мумію про палючі шкла і сочки*, в загалі про штучне шкло. Та не вспів ще й завдати питаня, коли мовчаливий товариш торкнув мене нишком в лікоть, просячи, щоб заглянути, пробі, до Діадора з Сициліїі*. Сам граф, замість відповісти, поспитав мене лиш, чи є в нас такі мікроскопи, що при їх помочи можна-б різати єгипетським способом камеї.
Коли я застановляв ся, як би на те відповісти, малий д-р Поннонер скомпромітував ся до чиста.
«Гляньте, — сказав з одушевленєм, — на Bowling-green Fountain* в Новім Йорку! Або, коли того не зможете обняти оком, на Capitol в Уешінґтоні!» — І малий, добродушний доктор став вельми докладно й подрібно описувати части й величину будови. Зазначив, що сам портик був украшений лиш двайцятьма і чотирма колюмнами*, з котрих кожда, числячи пять стіп в прорізі, на десять стіп віддалена була від другої.
Ґраф висказав свій жаль, що він не в силі як раз в сій хвили пригадати собі докладних вимірів одного з більших будинків в Азнак, здвигнутих в померкшій вже минувшости, будинків, які на широкій пустини, в часах єго похорону, на захід від Теб, сьвітили ще руїнами. А таки на згадку про портик пригадав собі один прибудований до меншої палати на однім передмісті званім Карнак*, що складав ся зі сто сорока чотирох колюмн, з котрих кожда мала трийцять сім стіп в обводі і стояла одна від другої в віддаленю двайцяти стіп. Дорога до того портика від Нілю вела двомилевим гостинцем, а по єго боках уставлені були сфінкси, статуї і обеліски по двайцять, шістьдесять і по сто стіп високі.Сама палата, на скілько міг єї собі пригадати, була в однім напрямі дні милі довга і могла мати з сім миль в обводі. Єї стіни були з надвору і в середині суто украшені гієроґліфами. Ґраф не хотів би обставати за тим, що серед єї мурів можна-б побудовати навіть пятьдесять, або й шістьдесять докторових копітолів, але й того не міг би сказати на певне, чи від біди не далось би їх помістити в ній двіста або й триста. Тай та палата в Карнак була ще незначним, малим будинком. Помимо того він, ґраф, не міг би заперечити, що й описаний доктором Bowling-green Fountain оригінальний, гарний і більше величавий. Що не казати-б, чогось подібного не можна-б побачити в Єгипті або де-инде.
Тут я спитав графа, що він думає про наші зелізниці.
«Нічого, — сказав, — надзвичайного. Доволі повільні, досить недотепні і не мудро побудовані. Очевидно годі рівнати їх з широкими, рівними, простими, зелізом вимощеними гостинцями, якими Єгиптяни перевозили з місця на місце цілі храми, цілі обеліски з одного кусня, по сто пятьдесять стіп довгі».
Я заговорив про ґіґантичні сили нашої механіки.
Признав, що тут ми знаємо дещо, але спитав, як порадив би я собі, коли-б прийшло ся піднести в гору верхню платву* хочби такої малоїі палати як в Карнак.
Мовби недочувши того питаня, я спитав єго дальше, чи знає він що про артезійські студні*. Він насупив лиш брови, а Мр. Ґліддон моргнув на мене гнівно і сказав пошепки, що інжінєри, заняті вер-ченєм керниць в великій оазі, знайшли вже останними часами одну таку керницю.
Я згадав про нашу сталь. Чужинець, задерши в гору ніс, поспитав мене, чи нашою сталею вспіли-б ми робити такі виразисті рисунки на обелісках, які все були виконувані мідними вістрями.
Се збило нас так з пантелику, що нам оставало ся хиба звернути атак в сторону метафзики. Ми веліли подати собі примірник твору під заголовком Dial і прочитали з него одну чи дві глави про справу не дуже то ще ясну, та охрещену Бостонцями «великим рухом» чи «поступом».
Ґраф сказав лиш, що великі рухи були й за єго часів чимось дуже звичайним, а поступ, і тогді навіть дуже шкідливий, не поступав ніколи.
Тогді згадали ми про красу і значінє демокрациї. Та ледви встигли пояснити, які добрі сторони мали для нас загальнє голосованє і управа без короля.
Він слухав з очевидним заінтересованєм і, бачилось, знаменито бавив ся. Скоро ми скінчили, сказав, що в давну давнину стало ся було щось зовсім подібне. Тринайцять єгипетських провінций рішили ся нараз стати вільними і дати тим робом сьвітлий примір решті людського роду.
Вони скликали своїх мудрців і спорудили наймудрійшу конституцию, яку лиш можна було придумати. Поки що вело ся їм надзвичайно добре. Лиш їх наліг самохвальства був чудний. А таки й вони, получивши ся врешті з пятнайцятьма чи двайцятма иньшими провінциями, довели в себе до нечуваного в сьвіті деспотизму*.
Я спитав про імя нахабного тирана.
О скілько ґраф міг собі пригадати, тираном була сама чернь.
Не знаючи, що дальше казати, я став отверто жалувати, що Єгиптяни не знали пари.
Ґраф глянув па мене здивуваний, але не сказав нічого. Тілько мовчазний добродій штовхнув мене сильно ліктем в бік, сказав, що на разі буде вже з мене, — і спитав, чи справді я вже в своїм божевільстві не знаю, що новітна парова машина походить, як то виказав Саламон де Кауз. своїм помислом від Гірона*.
Нам грозило сильне небезпеченство пораженя. Та щастє хотіло, що наш д-р Поннонер, отямившись, прийшов нам на поміч і спитав, чи Єгиптяни справді мали б відвагу мірити ся з нами в помислах найрізнороднійших подрбиць одягу.
Ґраф глянув на пендент від пантальонів*, а потім, взявши в руки конець поли від сурдута, держав єго перед очима кілька хвиль. Коли-ж єго пустив, губа єго отворила ся від уха до уха. Та чи відповів він що-не-будь, того вже собі не пригадую.
В нас вступила відвага. Доктор, приступивши до мумії з великою гідностю, просив єї відповісти щиро, під словом джентльменської чести, чи Єгиптяни знали ся коли-не-будь на штуці споруджованя пастильок Поннонера або піґулок Брендріса*.
Ми ждали відповіди з чималим занепоковнєм, але — даром. Відповіди не було. Єгиптянин спаленів і понурив голову. Ніколи не було більшого триюмфу, більшого упокореня й сорому. Мені справді прикро було дивитись на упокорене нещасної мумії Я взяв капелюх, вклонив ся низько і попращав ся з нею.
Коли я опинив ся дома, показало ся, що була четверта година. Я вмить поклав ся спати. О семій вже був на ногах і списував отсі записки на пожиток сімї і всіх людий. Першого мені не діждати ся, бо моя жінка сердита вередливиця. По правді, мені остогидло житє, остогидло в загалі ціле наше столітє. На мою думку, все тепер пішло в переверти. Тому, скоро лиш підголю ся і випю чарку кави, йду до д-ра Поннонера, щоби забальсамував мене на кілька соток літ.
