ХОМА БЕРЕННИКОВ
Російська народна казка
В одному царстві-государстві жив-був собі мужик Хомка Беренников, такий сильний та міцний, що коли пролетить повз нього горобець та зачепить крилом, так він і з ніг звалиться. Погано йому на білому світі, всі його ображають, от і надумався він: «Піду-но втоплюся з горя!»
Підходить він до болота, побачили його жаби та й поскакали у воду.
«Стривай, — думає собі Хомка, — не буду топитися; і мене люди бояться!»
Повернувся додому, почав на поле збиратися; а конячина в нього така паскудна, на роботі заморена, натер їй хомут шию до крові, насіли на неї ґедзі та мухи — сила-силенна! Хомка підійшов, долонею як ляснув — одним махом сто побивахом! — та й каже:
— Ого, та я й сам богатир! Не хочу орати, хочу воювати!
Сусіди над ним сміються:
— Куди тобі, дурню, воювати; тобі тільки свиней годувати!
Та все одно, назвався Хомка богатирем, узяв тупицю й косар, що ним скіпки скіпають, одягнув старий каптан та високу шапку, сів на свою конячину та й поїхав у чисте поле. У чистому полі вкопав у землю стовп і написав на ньому:
— Їду битися в інші міста — одним махом сто побивахом!
Тільки-но встиг від’їхати від того місця, під’їхали до стовпа два могутніх богатирі, прочитали напис та й кажуть:
— Що за богатир такий? Куди він поїхав? Скоку молодецького не чути, сліду богатирського не видно!
Кинулися за ним по дорозі, Хомка побачив їх та й питає:
— Ви хто такі?
— Мир тобі, чоловіче добрий! Ми сильномогутні богатирі.
— А скільки голів за один раз стинаєте?
Один каже:
— П’ять.
Другий:
— Десять.
— Та які ж ви сильномогутні богатирі? Ви ж просто — тьху! Ось я так богатир — одним махом сто побивахом.
— Прийми нас у товариші до себе, — просять богатирі, — ми тебе за старшого брата матимемо.
— Хіба що, — каже Хомка, — ну то їдьте позаду.
Приєдналися до нього сильномогутні богатирі та й поїхали усі разом на заповідні луки царські. Приїхали, самі полягали відпочивати, а коней пустили шовкову травичку поскубти.
Чи довго, чи ні, швидко казка мовиться, помалу діло робиться, — побачив їх цар.
— Що, — каже, — за нахаби такі на моїх луках гуляють-розважаються? Раніш тут і звір не пробігав, і птаха не пролітала, а тепер ось гості пожалували!
Скоро зібрав він військо велике і віддав наказ очистити свої луки заповідні.
Іде військо велике; побачили могутні богатирі, розказали про те названому старшому братові, а він їм відповідає:
— А йдіть-но, пострічайтеся, а я подивлюся — яка ж ваша хоробрість?
Ось вони посідали на своїх богатирських коней та й пустили їх на військо вороже, полетіли, як соколи на зграю голубів, постинали, потоптали усіх до одного.
«Справи погані отже!» — думає цар та й знову збирає військо велике, майже вдвічі більше, а попереду війська посилає силача-велетня: голова у нього як пивний казан, а лоб, як затула, а сам, як гора!
Сів Хомка на свою конячину, виїхав назустріч і каже тому велетню:
— Ти — сильномогутній богатир, і я — такий же! Не честь, не хвала буде нам, добрим молодцям, коли станемо битися, не привітавшись! Найперше треба один одному вклонитися, а потім уже битися!
— Добре! — відповідає велетень.
Роз’їхалися вони та й стали кланятися. Поки велетень нахилить свою голову, півгодини мине, а ще півгодини потрібно, щоб підвів її.
Хомка малий, та меткий, не захотів чекати, вдарив косарем раз та ще раз, і полетіла голова з плечей.
Військо велике так і розсипалося в різні боки, а Хомка заліз на богатирського коня, і давай їх наздоганяти, конем топтати. Нікуди дітись, підкорився цар: послав кликати до себе сильномогутнього богатиря Хому Беренникова і двох молодших його братів. Пригостив, вшанував на славу, віддав за Хомку дочку свою царівну та ще й півцарства на додачу.
А чи довго, чи ні — швидко казка мовиться, помалу діло робиться — приступив до того царства басурманський король, із силами незліченними, хоче данину — відкуп дуже великий. Не захотів цар платити данину — відкуп великий, спорядив своє військо хоробре, поставив зятя над ним і наказав: щоб усі на Хомку дивилися, що він робитиме, те й вони мають робити.
Зібрався Хомка та й вирушив битися.
От їде він лісом, військо за ним. Він зрубав собі берізку, і солдати зрубали собі кожний по берізці. Дісталися до великої річки — мосту немає, а в обхід — двісті верст; Хомка кинув свою берізку у воду, і солдати покидали свої туди ж, загатили річку та й перейшли на другий бік.
Басурманський король засів у міцному місті. Хомка зупинився перед тим містом, розпалив багаття, роздягнувся, як є, сидить та гріється; вояки побачили, відразу ж назбирали хмизу, нарубали полінця, запалили багаття по всьому чистому полю.
— Попоїсти б треба! — сказав Хомка Беренников, витягнув із торбини паляницю та й став наминати.
Звідки й взявся — прибіг собака, схопив паляницю та й чкурнув! Хомка ухопив гарячу вуглину і, як був голий, — так і побіг за ним; щодуху біжить і щосили кричить:
— Держіть! Хапайте!
Дивлячись на нього і вояки сиділи коло вогню голі, а тут усі позривалися з місця, похапали гарячі головешки і побігли слідом за ним.
Собака то був королівський, кинувся просто до міста та в палац; Хомка за собакою, вояки за Хомкою; усе, що під руку потрапляє, палять, усіх нищать без жалю.
Почалася в місті метушня. Король не знає, що його робити з переляку, став проситися, мир пропонувати. Хомка на те не погоджується; захопив короля у полон і захопив усе його королівство.
Повернувся він з походу — цар зустрів його з великою пошаною: музика заграла, у церквах задзвонили, гармати бахнули, і почався бенкет гучний на увесь білий світ!
І я там був, мед-вино пив, по вусах текло, в рот не попало.
________________
ДЖЕК ХЕННЕФОРД
Англійська народна казка
Жив-був старий солдат. Довго довелося йому воювати — так довго, що він зовсім обносився і не знав, куди б його податися, щоб роздобути грошенят. Піднімався він на верескові пустоші, спускався у долини, поки не дістався нарешті до однієї ферми. Фермер на той час був у від’їзді — поїхав на ярмарок, — а дружина його вдома зосталася. Була вона така дурна, що дурнішої важко і знайти. Щоправда, і сам фермер розумником теж не був, так що й сказати важко, хто з них був дурніший. Ну, та коли ви почуєте всю розповідь, то самі й вирішите.
Так ось, від’їжджаючи, фермер сказав дружині.
—Даю тобі десять фунтів золотом. Дивись же, бережи їх, поки я додому не повернуся!
Коли б не був він таким дурнем, ніколи б не залишив їй ті гроші.
Тільки він щез із виду, жінка й каже собі:
—Вже ж я заховаю ці грошики від злодіїв!
Зав’язала усі десять фунтів у вузлик, пішла до кімнати та й заховала під комином.
«Тут їх ніякий злодій не знайде!» — думає собі.
А в цей час підходить до будинку старий солдат Джек Хеннефорд і стукає у двері.