Піп дожидає посту. Став Кирик говіти, став піп його допитувати, де він добув грошики.

— Які ти гріхи маєш?

— Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.

— Ні, я чув, що в тебе є якісь грошики непевні, що ти їх підчепив...

— Ні, батюшко!

— Ну, не признаєшся, іди геть з-перед моїх очей.

Приступає знов до сповіді Кирик, піп і питає знов.

— Так, — каже, — батюшко, знайшов я котельчик.

— Я це знаю, — каже батюшка, — але ті гроші непевні. Принеси їх сюди. Я одслужу молебень, то мені буде часточка, тобі часточка і на церкву часточка.

— Добре, — каже, — нехай і так буде.

Одправив піп вечірню, приходить додому.

— А що? — каже попадя.

— Знаю вже, де Кирик грошей набрав.

І розповів їй усе.

— Почекай, — каже вона — Я так зроблю, що всі гроші будуть твої.

Побігла попадя до шевця і випросила у нього шильце і дратви.

Прибігає додому, зняла з горища волячу шкуру.

Взяла ту шкуру, наділа на попа: передні ноги — на руки, задні ноги — на попові ноги, роги — на голову. Обшила шкурою, зробила з нього чорта.

— Іди тепер до Кирика та постукай у вікно — він ще спить — та й скажи: «Ага! Забрав мої гроші та й не хочеш дати попові на церкву!» Оддай їх зараз, а то увесь дім рознесу і всі душі заберу!» То він тебе злякається і віддасть гроші.

Прийшов піп під вікно та й заторохтів рогами. Кирик подивився, — а місячно, — думає, що диявол.

— Чого тобі, нечиста сило, треба?

— Ага! — говорить піп. — Узяв мої гроші, а душі не віддав? Оддай мені гроші, а то я тобі цей дім рознесу і всі душі заберу!

— Почекай, — каже Кирик, — я тебе боюся. Я тобі оддам гроші через двері...

Подав йому через двері котельчик. Прийшов піп додому. Попадя хотіла взяти той котельчик, а він попові до рук приріс. Стала вона оддирати з попа волову шкуру — стала з попа кров текти. Шкура приросла, і став з попа чорт.

___________________

Російська народна казка

А чи потішити вас казочкою? А казочка ж чудова: є в ній дива дивні, а батрак Шабарша серед хитрунів найперший хитрун!

Пішов Шабарша батракувати, та година настала лиха: ані хліба ніякого, ані овочів не вродилося.

От і думає хазяїн думу глибоку, думу невеселу: як жити не тужити, звідки гроші брати?

— Ех, не сумуй, хазяїне! — говорить йому Шабарша. — Був би день, хліб і гроші будуть!

От і пішов Шабарша до млина. «Може, — думає, — рибки впіймаю; продам — ось і гроші! Еге, а мотузочка ж немає на вудочку... Зажди-но, зараз буде».

Випросив у мірошника жменю клоччя, сів на бережок і заходився мотузочка сукати.

От сукає він мотузочка, аж тут звідки і взявся — скок на берег хлопчик у чорній курточці та червоній шапочці.

— Дядечку! А що ти тут поробляєш? — запитав він.

— А ось мотузочка роблю.

— Для чого?

— Та оце хочу ставок вичищати та вас, чортів, із води тягати.

— Е, ні! Пожди трохи; я піду скажу дідусеві.

Чортеня пірнуло на глибину, а Шабарша знову взявся до роботи. «Постривай, — думає, — от як утну я з вами, капосними, штуку, принесете ви мені і золота, і срібла».

І заходився Шабарша копати яму, викопав і поклав на неї свою шапку з вирізаним верхом.

— Шабаршо, чи чуєш! Дідусь каже, щоб я з тобою сторгувався. Скільки візьмеш, щоб нас із води не тягати?

— Та ось цю шапочку насипте золотом і сріблом, щоб повна була.

Пірнуло чортеня у воду, повернулося.

— Дідусь каже, щоб я з тобою спершу поборовся.

— Ой, та де ж тобі, шмаркачу, зі мною боротися! Ти он з моїм середнім братом Михайлом спробуй впоратися!

— А де ж твій Мишко?

— Аж он, дивись, відпочиває в яру під кущиком.

— Як же мені його викликати?

—Ти підійди та вдар його в бік, він і сам встане.

Пішло чортеня у яр, знайшло ведмедя та як уперіщило його палицею в бік. Як став Михайло дибки, та скрутив чортеня так, що у нього всі кістки затріщали. Ледве вирвався від ведмедя, прибіг до старого водяного.

— Ну, дідусю, — розказує він з переляку, — у Шабарші є середній брат Мишко, як схопилися ми з ним боротися — аж кісточки у мене затріщали! А що було б, коли б сам Шабарша став боротися?

— Гм! Іди, спробуй побігати з Шабаршею наввипередки, хто кого пережене.

І знову хлопчик у червоній шапочці коло Шабарші; переказав те, що старий водяний сазав, а той йому й каже:

—Куди ж тобі зі мною наввипередки бігати! Мій маленький братик Зайчик — і той тебе набагато пережене!

— А де ж твій братик Зайчик?

— Аж ось — у травичку ліг, відпочити захотів. Підійди до нього ближче, торкни за вушко.— він і побіжить з тобою!

Побігло чортеня до Зайчика, торкнуло його за вушко; заєць як помчав, а чортеня було й собі за ним!

— Стій, стій, зайчику, я хоча б з тобою зрівняюся... Ех, побіг!

— Ну, дідусю, — каже водяному, — я кинувся був швиденько бігти. Та де там! І наздогнати навіть не дав, а то ж іще й не сам Шабарша, а менший братик бігав!

— Гм! — пробурчав старий, насупивши брови. — Піди до Шабарші й спробуйте, хто дужче свисне!

— Шабаршо, чи чуєш мене! Дідусь звелів спробувати, хто з нас дужче свисне!

— Ну, свисни ти спочатку.

Свиснуло чортеня, так так, що Шабарша ледве на ногах встояв, а з дерев листя так і посипалося.

— Добре свистиш, — каже Шабарша, — а таки не по-моєму! Як я свисну — ти на ногах не встоїш, і вуха твої не витримають... Лягай носом у землю та затикай вуха пальцями.

От лягло чортеня на землю, затулило вуха; Шабарша узяв дрюка та з усієї сили як вгатить його по шиї, а сам фю-фю-фю!.. — посвистує.

— Ох, дідусю, дідусю! Як же здорово свиснув Шабарша — у мене аж іскри з очей посипалися; ледве-ледве з землі підвівся, а в шиї та в попереку, здається, усі кісточки поламалися!

— Ого! Мабуть, слабеньке ти, бісеня! Піди-но, візьми отам, у комишах, мого залізного дубця, та спробуйте: хто з вас вище підкине?

Узяло чортеня дубця, завдало собі на плече та й пішло до Шабарші.

— Ну, Шабаршо, дідусь звелів востаннє спробувати: хто з нас вище підкине цього дубця?

—Ну, кидай ти спершу, а я подивлюся.

Підкинуло чортеня дубця — високо-високо полетів він, наче цяточка у височині чорніється! Насилу дочекалися, поки на землю упав...

Узяв Шабарша дубця — важкий! Поставив його на кінчик ноги, зіперся долонею і почав уважно так дивитися на небо.

— Що ж ти не кидаєш? Чого чекаєш? — питає чортеня.

— Чекаю, поки он та хмаринка підійде — на неї дубця закину, там сидить мій брат коваль, йому залізо для діла знадобиться.

— Е, ні, Шабаршо! Не кидай дубця на хмарку, а то дідусь розсердиться!

Вихопило чортеня у Шабарші дубця та й пірнуло до дідуся.

Дідусь же як почув від онука, що Шабарша мало не закинув його палицю, перелякався не на жарт і звелів тягати з ковбані гроші та відкупитися.

Чортеня тягало, тягало гроші, багато їх перетягало — а шапка все ще не повна!

— Ну, дідусю, оце так шапочка у Шабарші! Усі гроші в неї перетягав, а вона все ще не повна. Тепер залишилася твоя остання скриня.

— Неси і її скоріше! А мотузку ж він в’є?

— В’є, дідусю!

— Оце то й воно!

Робити нема чого, почало чортеня заповітну дідусеву скриню, став насипати Шабаршову шапочку, сипав, сипав... насилу досипав!