Вранці раненько повернувся з дому собака та й каже тому, який в лісі ночував:

— Здор-ров був, брате!

— І ти здоров був!

— Чи добре у вас ніч минула?

— Та нічого, хвалити Бога! А тобі, брате, як вдома відпочивалось?

— Та погано! Прибіг я додому, а хазяйка і каже: «Оце чорт приніс без хазяїна!» — та й кинула мені підгорілу скоринку хліба. Я понюхав, понюхав, а їсти не захотів, так вона вхопила кочергу і давай мене пригощати! Усі ребра полічила! А вночі, брате, приходили до нас у двір крадії, хотіли до стодоли дістатися, то я такий гавкіт зчинив, так на них кинувся, що куди вже їм було про чуже добро думати, ледве вони втекли. Отак всю ніч і морочився!

Чує мисливець, що один собака іншому розказує, і тримає це собі в пам’яті, думає: «Постривай, дружинонько! Прийду додому — вже я тобі всиплю жару!»

От прийшов до хати:

— Здорова була, хазяйко!

— Здоров був, хазяїне!

— А чи прибігав учора додому собака?

— Та прибігав.

— Чи нагодувала ти його?

— Нагодувала, голубчику! Дала йому цілий глечик молока з хлібом.

— Брешеш, стара відьмо! Дала ти йому підгорілу скоринку і кочергою прибила.

Дружина зізналася і причепилася до чоловіка, скажи та й розкажи, як ти про все дізнався.

— Не можу, — відповідає чоловік, — не веліли розказувати.

— Скажи, дорогенький!

— От їй-Богу, не можу!

— Скажи, голубчику!

— Якщо скажу, то смертю помру.

— Та нічого, ти тільки скажи, дружочок!

Що тут з бабою поробиш? Хоч помирай, а їй розкажи!

—Ну, давай мені білу сорочку, — говорить чоловік.

Одягнув білу сорочку, ліг у червоному кутку під іконами, зовсім помирати зібрався і хоче вже розповідати дружині всю правду істинну. На той час вскочило в хату курей кілька, а за ними — півень, і почав шпетити то одну, то другу, а сам примовляє:

— Ось я з вами розправлюся! Я не такий дурний, як наш хазяїн, він і з одною жінкою ради не дасть! У мене ж вас — тридцять душ, а мо’ й більше, та все одно — захочу — до всіх доберуся!

Як почув таку розмову мисливець, не захотів лишатися в дурнях, скочив з лави і давай вчити дружину батогом. Враз сумирною стала: не годиться чіплятися до чоловіка та розпитувати!

__________________

Російська народна казка

Жив-був старий та стара; одного разу пішов старий по дрова. Знайшов старе дерево, замахнувся сокирою та й хотів рубати. Раптом промовляє до нього дерево:

— Не рубай мене, чоловіче добрий, що тобі треба, все зроблю!

—Ну то зроби так, щоб я багатим був!

Повернувся старий додому — хата нова, а в хаті всього є, що грошей, що хліба — на-десятки років вистачить, а що вже корів, коней, овець — за три дні не перелічити!

— Ой, та звідки ж усе це, старий? — питається стара

— Та ось, жінко, я таке дерево знайшов, що забажаєш, те й зробить.

— Хоч і живемо в багатстві, та що в ньому, коли люди нас не шанують! — вона йому у відповідь. — Захоче бурмістр, то й тебе, і мене на роботу пожене; а прискіпається до чого, то й поб’є! Іди до того дерева, проси, щоб ти бурмістром був!

Узяв старий сокиру, пішов до дерева і знову намірився під самісінький корінь його рубати.

— Чого тобі треба? — питає дерево.

— Зроби, щоби я бурмістром був!

— Добре, іди собі з Богом!

Повернувся додому, а його вже давно солдати дожидають:

— Ти де це, старий чорт, вештаєшся? — закричали. — Показуй швидше нам квартиру, та щоб хороша була! Та швиденько, ну!

А самі тесаками його по спині та й ще раз. Побачила стара, що й бурмістрові не завжди честь, і каже старому:

—Що в тому за честь — бути дружиною бурмістровою! Ось і солдати тебе побили, а про пана і казати нічого: що заманеться, те й зробить. Піди-но до дерева та проси, щоб зробило тебе паном, а мене — панією!

Узяв старий сокиру, пішов до дерева, хоче знов рубати, дерево питає:

— Чого тобі треба, старий?

— Зроби мене паном, а стару — панією.

— Добре, іди собі з Богом!

От живе стара панією, але ж закортіло їй ще більшого, та й каже старому:

— Ну й що з того, що я — пані! От коли б ти був полковником, а я — полковницею, то інша річ, усі б нам заздрили.

Та й жене старого знову до дерева; узяв він сокиру, прийшов і збирається рубати. Питає дерево:

— Чого тобі?

— Зроби мене полковником, а стару — полковницею!

— Добре, іди з Богом!

Повернувся старий додому, а його полковником пожалували.

От минуло скільки там часу, каже стара:

— Чи таке вже й велике діло — полковник! Генерал схоче, під арешт посадить. Іди до дерева, проси, щоб зробило тебе генералом!

Пішов старий до дерева, хоче сокирою рубати.

— Чого тобі треба? — питає дерево.

— Зроби мене генералом, а стару — генеральшею.

— Добре, іди з Богом!

Повернувся старий додому, а йому вже чин генерала дали.

Через деякий час набридло старій бути генеральшею, говорить вона старому:

— Чи й не штука — генерал! Цар захоче, у Сибір зашле. Іди до дерева, проси, щоб зробило тебе царем, а мене — царицею.

Прийшов старий до дерева, хоче сокирою рубати.

— Чого тобі треба? — питає дерево.

—Зроби мене царем, а стару — царицею.

— Добре, іди з Богом!

Повернувся старий додому, а по нього вже посли приїхали:

—Цар, мовляв, помер, тебе на його місце обрали.

Недовго довелося старому зі старою царювати — здалося старій, що мало бути царицею, покликала старого і каже йому:

— Що то — цар! Бог захоче — смерть нашле, та й заховають тебе в сиру землю. Іди-но ти до дерева і проси, щоб зробило нас богами.

Пішов старий до дерева. Як почуло воно цю безглузду балачку, зашуміло листям і у відповідь старому промовило:

— Будь же ти ведмедем, а жінка твоя — ведмедицею!

Тієї ж миті старий став ведмедем, а стара — ведмедицею, та й побігли до лісу.

____________________

Польська народна казка

Жив-був колись не цар-царевич, не король-королевич, не чарівник і не знахар, а просто орач, простий мужичок, на прізвисько Бурячок. А кмітливістю своєю перевершував Бурячок усіх царів, скільки їх є на світі, перехитрити міг би хоч якого мудреця.

Дійшла звістка про хитрого Бурячка до одного пана. Вирішив той пан перехитрити Бурячка.

— Куди йому, — каже, — простому мужику, зі мною змагатися! Відомо, моїх порад сам король дослухається!

Звелів пан своїм слугам поїхати за Бурячком і привезти його в замок. Поїхали слуги і надвечір повернулися з мужичком-Бурячком. Не відкладаючи на потім вирішив пан зразу ж йому загадати загадку.