— О, великий, ось оцього гусака накажіть впіймати і зарізати: у нього в шлунку перстень.

І от гусака того хапають, ріжуть, із шлунка його випадає перстень, і всі завмирають від подиву.

А потім султан, гуляючи садом, піймав коника-стрибунця.

— Ну, ходжа, що у мене в руці? Відгадай-но! — питає він, а в ходжі від переляку перехопило подих.

—О, найсвітліший, вам брехати не можна, — відповідає він, почервонівши і зіщулившись, і, збираючись зізнатися в усьому, стиха проказує: — Ех, коник, раз стрибнеш, два стрибнеш — втретє попадешся!

Султан відкриває долоню, і там — коник-стрибунець. Усі почали аплодувати, а ходжа сам собі здивувався. «Коли аллах допомагає, то вже в усьому!»

Султанові все це дуже сподобалося.

— І буває ж стільки мудрості в одній голові! — говорить він, призначає ходжу придворним звіздарем, жалує йому різні подарунки, а дружина його нарешті досягає того, про що мріяла.

___________________

Українська народна казка

Жив собі бідний чоловік, та було в нього багато дітей. Поки діти були малі, й журу мав малу. Та коли діти підросли, стали багато їсти — чоловік впав у тяжку біду. Ніяк не міг для всіх хліба заробити. А тут кожного ще й одягнути треба.

Подався бідний у світ шукати такого заробітку, щоб можна було-прогодувати дітей. Ходив, ходив, але роботи такої ніде не знаходив.

«Ех, — думає собі чоловік, — хоч би в чорта знайшлася робота — й до нього б найнявся!»

Тільки подумав — назустріч іде високий, вусатий чолов’яга. А то був не чоловік, а сам чорт.

— Куди йдеш, чоловіче? — питає.

— Шукаю заробітку, бо дуже бідую з сім’єю.

— Я тобі роботу дам, — каже чорт. — Та спершу нам треба вогонь розвести, щоб зварити їжу. Іди до лісу і принеси дуба, та найбільшого.

Відчув чоловік, що тут щось негаразд, та все ж до лісу пішов. Хотів втекти, та подумав, що чорт все одно його знайде.

Став на краю лісу, пробує вирвати дерево — та де там! Воно й не ворухнуло гіллям. Почав чоловік кору з дерева обдирати. Обдирав, обдирав, а потім узяв мотузяку й почав нею обв’язувати дерева. Прийшов у цей час чорт і питає:

— Що ти робиш?

— Хочу весь ліс для вогню принести. Не буду ж я тобі по деревинці носити.

Налякався чорт, вирвав сам дерево, узяв на плече й пішов. Почвалав за ним і чоловік.

Наварили їсти, поїли й каже чорт чоловікові:

— А тепер давай з тобою битися. Виламай собі палицю, а я виламаю собі.

Виламав бідняк в кущах жердину, чорт вирвав із землі дерево, розмахує ним у повітрі, наче розгін набирає.

— Я не хочу битися на полі. Хочу битися в хаті! — каже чоловік.

Чорт нічого не міг проти цього сказати. Згодився. Але зайти до хати з деревиною чорт не може — деревина не вміщається. Тим часом бідняк давай періщити його жердиною. Пищить, верещить чорт, просить пощадити. Пошкодував його чоловік, відпустив.

На другий день послав чорт чоловіка по воду. Та дав таке відро, що той ледве порожнє доніс до криниці. Думав бідняк, думав, що йому робити, й почав обкопувати криницю. Бачить чорт, що чоловік забарився, й подався його розшукувати. Прийшов і бачить — чоловік обкопує криницю.

— Що це ти робиш? — здивувався чорт.

— Ти видиш, що криницю обкопую! Що мені ходити весь час з цим відерцем по воду, коли я можу цілу криницю на місце принести!

Налякався чорт, узяв сам відро, черпнув води й поніс. За ним пішов і чоловік.

Ліг чоловік увечері спати й чує — чорти раду радять. Каже старший чорт, до якого чоловік найнявся на роботу, що тепер його ніяк не позбутися. Треба його забити.

Домовилися чорти, що опівночі, коли чоловік буде міцно спати, заб’ють його.

Коли чорти й собі полягали, бідняк встав, поклав замість себе поліняку й заховався. Опівночі чорти встали, взяли кожен по дрюку, й почали дубасити поліняку. Били, били, нарешті подумали, що чоловік уже мертвий, кинули дрюки й знову полягали спати. Чоловік відкинув поліняку набік і знову ліг на своє місце.

Вранці чоловік встає, а чорти ні живі ні мертві, так налякалися. Дивляться, а на чоловікові ні садна, ні синяка.

— Що тобі снилося? — питають чорти чоловіка.

— Снилося, наче мене хтось гладить.

У переполосі питає чорт чоловіка, чи не хоче він уже додому йти.

— Хочу! — відповідає бідняк.

— А що ми тобі винні?

— Ви мені повинні дати мішок грошей. Та такий, який тільки мій ґазда може понести.

Насипали чорти мішок золота, кинув його собі старший чорт на плечі й мчить, щоб чим скоріше позбутися чоловіка. Бідняк ледве встигає за чортом.

Став чорт перед хатою бідното й чує лемент дітвори.

— А то що діється в твоїй хаті? — питає чорт чоловіка.

—То мої діти хочуть шкуру з тебе здерти.

Налякався чорт, кинув мішок і — давай тікати. Приволік бідняк з дітворою мішок до хати. Й нині живуть на ті гроші.

__________________

Українська народна казка

Жив Кирик-мужичок. Сталася Кирикові велика причина: умерла саме в жнива дитина. Тепер бідний Кирик ходить, шукає, нема кому ямки копати, нема кому труну робити, ніхто не хоче — ніколи. Пішов Кирик до попа.

— Прийшов до вашої милості, щоб ішли дитя хоронити.

— А є у тебе, Кирику, карбованець?

— Нема, — каже.

Не хоче піп дитину ховати. Іде додому Кирик, плаче — ніхто його не слухає. Пішов він сам яму копати. Копає Кирик яму, дивиться — йде дідок.

— Здоров будь, Кирику! Що то ти тут робиш?

— Сталася мені велика причина: умерла у жнива дитина, ніхто не хоче яму копати, то сам копаю.

—Підожди, Кирику, не копай, іди зі мною.

Прийшли вони на долинку.

— Викопай тут, Кирику, ямку на дитинку.

Став копати Кирик ямку на дитину, викопав із срібними карбованцями котельчик. Кирик зрадів, прийшов додому, взяв коня і поїхав у город; купив куль муки пшеничної, пшона, сала. Вертається, коли у нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копати (дізнались, що у Кирика гроші є). Прийшов Кирик до попа, вийняв грошей сорок карбованців.

— Прошу, батюшко, дитину ховати з собором.

— Гаразд, Кирику, іди додому, я зараз буду.

Не дійшов Кирик додому, як уже йде дванадцять попів з дванадцяти церков. І цей піп з попадею йде. Почали дитину з собором ховати, як купецького сина.

Поховали, сіли трапезувати. Піп хоче спитати в Кирика, де то він грошей дістав. А попадя і каже попу:

— Не допитуйся тепер, бо будеш із хати сторч махати. Діждеш посту. Кирик ніде не дінеться. Стане він говіти, спитаєш його на духу, де він гроші взяв. Не признається — не станеш його сповідати.