Водій схвально хитнув головою:

– Сідайте, amigos, пора їхати.

Грубий з Інгою рвучко встали. Солунський одним рухом їх зупинив:

– Куди ви? Почекайте хлопця. Тоді й поїдемо, – потім повернув голову до водія і сказав, – Уно моменто, сеньйоре, уно моменто.

Водій знову схвально хитнув головою і заспівав наступний куплет. Його спів одразу підхопила гітара:

…Aqui se queda la clara,

la entrenable transparencia

de tu querida presencia

Comandante Che Guevara…

Грубий зачаровано дивився на співака.

Тут з’явився Антон із задоволеною посмішкою на обличчі. Інга першим помітив появу юнака і запитав його:

– Ти шо такий довольний, ніби тобі міньєт зробили?

Антон подивився на Інгу і спокійно констатував:

– Дурак ти, Інга. Мені сідюк подарили.

– Шо, шо? – почувши слово «подарили», стрепенувся Грубий, – Шо подарили?

– Сідюк – задоволено повторив Антон.

– Ми можемо їхати? – запитав дідо в юнака.

– Так, Офіціантка сказала, що далі нас повезе Мексиканець, – і, помітивши водія, кивнув в його бік: – Отой, напевно.

Всі п’ятеро всілися на одну платформу. Мексиканець, продовжуючи співати, рушив вперед.

Коли всі вмостилися, Грубий присунувся до хлопця:

– Ану-ка покаж подарок. Шо за штука?

Антон дістав з-під футболки округлий сріблястий предмет.

– Подумаєш, плеєр, – скептично зауважив Інга, – такого гавна повно в магазинах.

– Хлопець чесно запрацював собі, най тішиться, – сказав Солунський.

– Гавно – не гавно, – промовив Грубий, розглядаючи ближче плеєр, – А палтаху зєлєні потягне.

– Ви не шарите, пацани, в чому тут прикол, – урочисто і гордо оголосив Антон.

– Ну і в чому ж прикол? – запитав Інга.

– А в тому, що тут, – радісно продовжив юнак, – Тут вся музика що є на світі. І вся нова, як тільки створиться, одразу буде в мене.

– Ти гониш! – не повірив Грубий.

– Можеш не вірити, мені пофіг – байдуже відповів Антон і забрав плеєр з рук коротуна.

Коротуна на мить заціпило:

– За шо, вася!? Помив три весла, і подарували такий апарат! – коротун заскреготав зубами від заздрощів.

– А хто Вам заважав помити посуд? – повчальним тоном зауважив Іван Тимофійович.

– А Вам? – огризнувся у відповідь Грубий.

– Хлопці, – втрутився в розмову вусань, – Лишіть в спокої той подарунок. Буде всім наука на майбутнє. Мене особисто цікавить інше. А куди це ми їдемо?

– Яка різниця? Головне – їдемо. Це ж не пішки йти, – зауважив Інга.

– А дійсно, – задумався Іван Тимофійович, – Побігли, наче голі в лазню, всілися і не спитали, куди їдемо.

– Офіціантка ж сказала… – почав Антон, але його перебив Грубий:

– Офіціантка сказала! Офіціантка сказала! У, дурілка. Втулила тобі сідюк, а ти вже повівся. Отак-от лохів і розводять. Зараз я все порішаю.

Коротун розвернувся до Мексиканця і крикнув:

– Аміго, – і підкріпив своє звернення коротким свистом.

– Di⁵? – відгукнувся водій, перервавши свій спів. Разом з віршами перервалась і супроводжуюча їх гітарна музика.

– Скажи-но, аміго, куди це ми пнемо? – запитав Грубий.

– Куди ви їдете, я не знаю, – дзвінко відповів Мексиканець, наголошуючи на слові «ви».

– Хаа-раа-шо, поставим вапрос по-другому. А куди ти їдеш, аміго? – запитав Грубий, наголошуючи на слові «ти».

– Я? Я їду в Мексику.

– Панятно. Вапросов больше нє імєю, – Грубий повернувся до інших і повторив їм те, що вони й так чули:

– Він їде в Мексику, а куди їдемо ми, він не знає.

– Значить, ми в Мексику не їдемо. А жаль, – зробив висновок Інга.

– Ну, тоді їдемо, поки їдеться, а там буде видно, – завершив розмову Іван Тимофійович.

І всі замовкли. Кожен думав про щось своє. Тільки спів мексиканця розливався довкола під супровід гітари:

…Vienes quemando la brisa

con soles de primavera

para plantar la bandera

con la luz de tu sonrisa…

Електромобіль жваво виїхав на чергове узвишшя і зупинився. Пісня стихла.

– Все, amigos, fin⁶ del camino , приїхали. Далі нам не по дорозі, – оголосив водій.

Мандрівники вилізли з платформи і побачили перед собою роздоріжжя. Тут починалися одразу дві дороги: одна направо, друга – наліво. Широкі дороги, дбайливо посипані гравієм, а по боках вздовж всього напрямку оздоблені камінням. Рівно посередині між шляхами стояв смугастий стовп із прибитими на самому його вершечку дощечками у вигляді стрілок: на одній напис: «MEXICO», а на іншій – «НАПРАВО».

Грубий підійшов до водія і хитро запитав:

– Ми, напевно, маємо якось віддячити за Вашу доброту?

Мексиканець вкотре схвально хитнув головою.

– Може, тобі помити щось? – Грубий різко перейшов з офіційного тону на улесливо-фамільярний.

Інга, почувши це запитання, тихо захихотів і пошепки, так, щоб не почув коротун, прокоментував його слова:

– Яйця йому помий.

Мексиканець заперечно похитав головою і відмовився від пропозиції:

– Песо давай.

– Звідки в нас песо, аміго? Ти гониш! – здивовано відповів Грубий.

– А що є? – продовжив розмову водій.

– Бакси є, – понуро повідомив коротун.

– Давай сто, – Мексиканець простягнув руку.

– Ти чьо? Нам казали, що гроші тут не канають, – спробував викрутитися коротун.

– То там, – Мексиканець рукою вказав у напрямку, звідки вони приїхали, – А тут, – Мексиканець рукою вказав на смугастий стовп, – канають. Давай бабоси.

Грубий почухав потилицю, неохоче дістав з кишені сто умовних одиниць і віддав водію. Той взяв гроші і додав:

– А дякую?

– Muchas gracias, – невесело вимовив Грубий.

– Hasta la vista, amigos, – весело попрощався мексиканець і поїхав у напрямку «MEXICO», співаючу нову пісню під акомпанемент душевної гітари:

Su presencia Comandante⁷

está viva, está lozana,

en la vida cotidiana,

en el trabajo gigante.

Aquí se mantiene erguida

la conciencia firme y clara

Comandante Che Guevara

del ejemplo de su vida.

Comandante, Comandante,

Comandante Che Guevara.

Aquí seguimos queriendo

la aurora profunda y clara

de su presencia gigante…

Антон подивився йому вслід і сказав сам до себе:

– Отак-от лохів і розводять.

Коротун не промовив жодного слова.

– Що ж, коли нам не в Мексику, значить, нам направо, – вирішив за всіх Солунський, – Пішли, хлопці, тут ми нічого не вистоїмо.

І всі п’ятеро рушили вслід за Солунським.

Інга поглянув на свою течку, покрутив її в руках та виразив своє ставлення до неї спочатку словами «Як ти мені осточортіла», а потім і діями – молодий чоловік розмахнувся та щосили жбурнув течку в куди-небудь. Течка закрутилася, стрімко злетіла вгору, описала дугу і зникла з поля зору мандрівників.

– Харашо пашла, – оцінив політ Грубий.

Та не минуло й хвилини після фрази коротуна, як течка впала зверху просто на голову свого господаря, після чого з глухим ударом успішно приземлилася. Інга від раптового повернення своєї течки аж злякався:

– Ой! – і здивувався, – Шо за містіка?

Всі зупинилися, а Солунський обернувся до своїх супутників:

– Що там знову стряслося?

Грубий поплескав Інгу по плечу: