У подруг свої справи.

Сидіти дома і готуватись до екзаменів нема бажання. Василько хворіє. Останній місяць більше часу провела в Чорнополі, гарячково намагаючись чимось допомогти чоловіку. Але що вона може, коли безсилий навіть батько?

Оленка жодного разу не зателефонувала. Ось так.

Її постійно охороняють хлопці Калача. Посміхаються, підморгують, але ніколи не наближуються більш як на два метри. Враження, що тебе переслідують.

В Інни теж проблеми — родичі Османа відмовилися розблокувати рахунки. Взяла кредит у банку, але, схоже, розрахуватися буде складно. Провела скорочення на роботі.

Оленка перебуває під дамокловим мечем і потай шукає нову роботу. Але без протекції і прописки кудись впхатися трудно. Дурна баба — гонору багато, а мізків катма! Може, біда навчить? Може, нарешті Роман її кине?

Раптом дзвінок. Князь.

— Іринко, ми в Києві, заїдемо до тебе?

— З ким ти?

— Юрко і Кіря. Голодні, приготуй щось.

Тепер Князь усьому хазяїн. Навіть голос став як у начальника, погляд теж… Хоча залишився добряком. Тетяні з ним пощастило… Хоч би Андрія до їхнього весілля випустили, бо доведеться сидіти за столом, як удові.

Зателефонувала Інна:

— На роботі запарка, екзамени буду купувати, інакше не здам!.. Тиждень тому звільнила Лєну.

— Де вона тепер?

— Зняла квартиру на Борщагівці…

— Вона не пробила тему з німцем?

— Протрахала з Ромасиком! Тільки й знала — на роботу, а з роботи — у ліжко. Німець чекав тиждень і пішов до іншої агенції.

— Зараз мають приїхати Князь з Ангелом. Хочеш їх побачити? Може, Ольга приєднається, розвіємося, бо мені наука не йде…

Через годину завітали гості з Чорнополя, принесли шинки, ковбаси, шоколад, коньяк, фрукти. Князь розцілував Ірину, Ангел лише обняв, а Валентин скромно потиснув руку.

— Це для мене? — дивувалася Ірина. — Я й за місяць не з'їм.

— Запроси гостей, — порадив Князь, — спробують справжньої їжі, а не кацапське лайно, яким тут годують у ресторанах. Минулого разу заїхали в круту кнайпу. В меню — щі, пільмєні, ґавядіна па-строганавскі, картофєль атварной. Замовили «пєрвоє, второє і бутилку водкі», — кривлявся московською говіркою, — поїли, як радіо послухали, заплатили сто доларів і пішли голодні.

— Тут у ресторанах непогана кухня, — здивувалася Ірина.

— Колись тебе заведу, — пообіцяв. — Зараз заїде Калач, ми трішки поговоримо, гаразд?

— Я запросила подруг, гадала, увечері підемо на дискотеку…

— Підемо, — підморгнув до Ірини.

Ангел вийшов з ванної, пішов Валентин. Князь розбирав свої речі у вітальні.

— Що з Андрієм? — запитала з надією.

— На місці, — зітхнув Жора. — У вашій хаті знайшли крадене…

— Як!?

— Якось нам повернули борг у сто тисяч товаром, — пояснив. — Наш ювелір оцінив його у сто п'ятдесят. Збиралися переправити до Австрії, але руки не доходили…

Ірина опустилася на диван:

— Що буде тепер?

— Хтось візьме ті крадіжки на себе, не хвилюйся.

— Не чую впевненості в голосі, — зітхнула.

— Є ще одна інстанція — суд, — озвався Князь. — Не хотілося б до нього доводити, але там є можливості для маневру. Тим паче, Швець тепер «наш»… Вчора подарували квитанцію про анулювання дії його кредитної картки на чотириста п'ятдесят тисяч.

— І що він?

— Що може сказати людина, — посміхнувся Князь, — втративши такі гроші? Обізвав Ангела шантажистом, сказав, що викличе до нього міліцію. Юрко порадив це зробити якнайшвидше: УБЕЗ зацікавиться його будинком у Чехії, рахунком в Остерайхбанку і таким іншим. Потім узявся за голову і ввечері зізнався, що зрадив нас, як Юда. Але просив живота, обіцяв сприяти звільненню Анджея, тільки б ми повернули гроші.

— Давно не бачив такого блазнювання, — зізнався Ангел. — Ніколи не гадав, що людина при посаді може бути такою нікчемною. Я запропонував повернути гроші в бюджет України, але Швець просив цього не робити. Мовляв, розкрадуть негідники-можновладці. Домовилися, що буде відпрацьовувати. Кожна послуга оплачуватиметься окремо. Починаємо зі звільнення Андрія — п'ятдесят тисяч…

Надійшов Калач і — традиційно — приніс сома. Князь порізав на шматки, Ірина поставила смажити. Випивати гості відмовилися, мали серйозні справи. Коли прийшли подруги, заклопотані пики чоловіків проясніли. За великим столом запанували гомін та веселощі. Квартира сповнилася життям, і місто за вікном перестало здаватися чужим…

Невдовзі хлопці пішли на зустріч.

— Тільки дочекайтеся нас, — попросив Князь дівчат.

… У кімнаті відпочинку в сауні за столом з раками та кухлями холодного пива зібралися компаньйони. Гості з Чорнополя та кияни: Шарик (Шаров Анатолій) — схожий на чеченського ваххабіта, довгий, як жердка, з несподівано округлим черевцем, лисий, з густою чорною бородою; Карась (Карасюк Дмитро) — вилицюватий, вайлуватий, з формами колишнього борця, що запливли жиром; відомий депутат і бізнесмен Леонід Гаркавий.

Говорити про справи не хочеться. Контрастні душі, льодяна вода не освіжили. Проте пиво робить свою справу — в голові прояснюється, після першого кухля дружно затріщали панцирі раків. Хтось запалив. Хтось кидає фразу:

— Давно так не відпочивав, наче скинув сто років…

— Я послі сауны всегда жрать хочу, — зітхнув Карась.

— Ты всегда хочешь, — вкинув слово Шарик.

— Еще бы соточку пропустить, — закректав Гаркавий.

— Немає проблем, — Калач дістав пляшку горілки. — І закуска є.

— За что я тебя уважаю, — посміхнувся Шарик, — ты настоящий хозяин.

Гаркавий обдивився пляшку.

— Из твоего цеха? — запитав.

— Так, можна на виставку, горілка заробила б не менше п'яти медалей. Робив за рецептом діда. Вона у продаж не йде.

Чоловіки випили по чарці, оцінили м'який медовий смак.

— Є пропозиція, — сказав Князь, — піти на легалізацію виробництва, — глянув на Гаркавого. — Тільки Андрій за ґратами, доведеться вирішувати без нього.

— Главное не жалеть денег, и скоро Андрей будет с нами! — запевнив Шарик.

— У Чорнополі кожна людина на виду. В одному кінці перднув, в іншому смердить, — сказав Князь. — Але з Божою поміччю…

— Проблемы есть с реализацией водки? — запитав Валентин.

— Партію бовтанки довелося подарувати ментам, щоб показали, як борються проти фальшувальників, — посміхнувся Калач.

— Були разборки с уродами Слепого, — сказав Карась, — мы и не знали, что падлы работают на наших базарах. Уже виперли їх.

— Как у тя с людьми? — повернув Валентин на своє. — Хватает?

— Людей завжди не вистачає, — відповів Калач. — Супровід машин з товаром, інкасаторів, охорона торгових точок… А ще має бути мобільний резерв. Не городиною торгуємо.

— У нас тоже з людьми тугенько, — зізнався Карась, — Слепой подтягивает к себе босоту, ведет переговори с братвой, но с ним никто не хочет работать… Поки що.

— Недавно Швець зустрічався з уродами, — повідомив Князь, — Панікують. З ними був начальник охорони банку «Всесвіт».

— Знаю этого мента, — реготнув Шарик, — когда его уволили, пошел директором рынка Слепого, а через год — начальником охраны банка… Тот банк под патронатом американского жида… Макса Красовски. У него здесь еще какая-то инвестиционная компания, крутят аферы. Эти валенки с фонда Укрмайна за тысячу долларов взятки дают им разрешение на инвестиционную деятельность, — продовжив думку Шарик, — а они инвестируют бильярдные столы, игральные автоматы… И получают право заниматься инвестиционной деятельностью… Я пытался вклиниться в этот бизнес, но в нем задействованы зубры — от дядюшки Ди-Ди до Аврама Борисувича, — под крышей ФСБ, от Кирцуна до Левчука…

— Тепер до наступного питання, — посміхнувся Карась і голосно відригнув. — Чечня. На совете старейшин в Грозном подведены итоги войны. Кровь русских и чеченских вояків известным бизнесменам принесла в общей сложности двадцать шесть миллиардов долларов прибыли. Старейшины решили подзаработать бабок и устроить світовий базар, або «Чеченский караван». Под видом гуманитарной помощи для відбудови республики пойдут продукти и стройматериалы. Деньги дают западные и русские банки. В Москве через Кабмин и Думу принят закон о снятии акциза на товары, поступающие в республику и оттуда выходящие. Деньги по реализации товара возвращаются банкам, но Россия остается должна, и буде розраховуватися з кредиторами. Чечня заробить на цьому п'ятнадцять процентів.