Декада. Ось уже б╕льше декади в╕н бродить цим проклятим м╕стом! Кожно╖ ноч╕, лягаючи в сво╓ л╕жко, в╕н потрапляв у божев╕льний св╕т, в якому доводилося виживати. Те, що в╕н ран╕ше сприйняв за сон, насправд╕ виявилося нав'язливим кошмаром. Наст╕льки реал╕стичним, що хот╕лося пустити соб╕ кулю в лоб! Одного разу в╕н так ╕ зробив. Мало того, що не допомогло, так ще й довелося терп╕ти неймов╕рний б╕ль, доки д╕рка в голов╕ затягнеться. Ви колись уявляли соб╕, що ма╓ в╕дчувати людина, як╕й довжелезною шпицею проштрикнули наскр╕зь око й дряпають к╕нчиком по внутр╕шн╕й поверхн╕ черепа? У Цереса такий досв╕д тепер ╓.

Так в╕н думав ран╕ше. Зараз же кожна н╕ч сприймалася ним як чергова пригода. Так, було боляче, непри╓мно, ╕нколи хот╕лося л╕зти на ст╕ну в╕д безвиход╕, але це було ЖИТТЯ! Тут в╕н в╕дчував себе справжн╕м. В╕льним!

Ось ╕ зараз, добираючись до легендарного Grand Central, в╕н ╕з задоволенням дивився на шокован╕ обличчя солдат, коли прямо з пов╕тря виловив одного ╕з цеф╕в, ╕ натренованим рухом розс╕к м'яке т╕ло уздовж спини, випускаючи назовн╕ гидк╕ тельбухи, на яких послизнувся ╕нший молюск, за що отримав ногою кр╕зь голову. В╕дсутн╕сть б╕льшост╕ моральних обмежень - ось що приваблювало Цереса в такому житт╕. В якомусь сенс╕ в╕н нав╕ть почав отримувати насолоду в╕д безк╕нечно╖ б╕йн╕. ╢дине, що псувало йому настр╕й - надто вже часто в╕н не встигав врятувати сво╖х супутник╕в. Тому уся його подорож проходила в самотност╕.

'Краса, це коли нема╓ н╕чого зайвого' - так звучить давня мудр╕сть одного тутешнього народу. У в╕йн╕ Церес теж бачив сво╓р╕дну красу. Тут не було м╕сця для сентимент╕в, почутт╕в, ╕нтриг... Тут кожен був собою. Таким, яким в╕н ╓ насправд╕. ╤ якщо людина тут проявляла почуття - значить у не╖ було достатньо сили, аби захистити та зберегти ╖х. У Цереса така сила була. ╤ справа тут нав╕ть не у костюм╕, хоча в╕н теж з╕грав у трансформац╕╖ школяра чималу роль. Зм╕нилася його св╕дом╕сть. На другий план в╕д╕йшли ус╕ страхи й фоб╕╖. Зм╕нилася ф╕лософ╕я життя. Вже одного цього було достатньо, аби перетворити забитого хлопчика в запеклого вуличного б╕йця. Та й сам в╕н уже втомився пост╕йно боятися. Спочатку Тайто ╕шов уперед тому, що просто не мав ╕ншого вибору. Йому довелося переступити через себе. Пот╕м зробити це ще раз. ╤ ще раз, ╕ ще... В╕н навчився боротися з╕ страхом, а коли зрозум╕в це - довго см╕явся над собою. Кажуть, що не бояться лише дурн╕ та божев╕льн╕. Страх, це нормальна людська реакц╕я перед нев╕домим. Але який сенс боятися, якщо ти оце нев╕доме вже не раз пережив ╕ п╕знав? В╕н сам перекував св╕й страх в обережн╕сть.

Витираючи руки п╕д╕браною ганч╕ркою, Церес вийшов ╕з п╕дземки й нарешт╕ побачив м╕сце, про яке так багато чув. 'Grand Central Terminal - Великий Центральний Вокзал. 44 платформи, 67 кол╕й. Ма╓ арх╕тектурну ц╕нн╕сть. По можливост╕ - не руйнувати.' - по-сво╓му прокоментував побачене нанокостюм. ╤ нехай в ньому не було душ╕, але з таким товаришем в╕д самотност╕ точно не збожевол╕╓ш.

Проб╕гшись по навколишн╕х вулицях, Церес швиденько в╕дстр╕ляв особливо нахабних цеф╕в, ╕ незабаром стояв перед командуванням.

- Shit! Там всередин╕ д╕йсно сидить людина? - один ╕з солдат на вход╕ нахабно спробував зазирнути кр╕зь скло маски.

- Макс, досить до нього приставати. Краще б до д╕вчат кле╖вся. - промовив другий, в╕дкриваючи двер╕. - Тоб╕ прямо ╕ направо через контроль. Баркл╕ вже чека╓ на тебе.

- Угу. - буркнув Церес, ╕ т╕льки тепер зрозум╕в, що зм╕г в╕дпов╕сти! - М-м-г!

- Що?

Недовгою була рад╕сть. Голосовий модулятор, як виявилося, так ╕ не налаштувався. Максимум, на що його вистачало - мугикнути п╕дтвердження або заперечення. Махнувши солдатам в╕дб╕й, один ╕з них пов╕в його за собою кр╕зь натовп.

Людей було багато. Нав╕ть дуже багато. Якби не тривожн╕ голоси та присутн╕сть солдат, в╕н би подумав, що тут так ╕ ма╓ бути. Вс╕ були чимось зайнят╕, кудись посп╕шали, когось шукали... Ц╕лком нормальн╕ умови. ╤ тут в╕н побачив у натовп╕ щось до болю знайоме. Щось чорне й блискуче. Не в╕рячи сво╖м очам, Церес почав пробиватися вперед, ╕ за хвилину стояв перед сво╓ю знайомою. З часу ╖хньо╖ останньо╖ зустр╕ч╕ Марк╕за, на перший погляд, майже не зм╕нилася: така ж надута й сердита, в тому ж одяз╕, така ж мовчазна. Т╕льки обличчя виснажене й погляд ще б╕льш байдужий. Як ╕ минулого разу, б╕ля д╕вчини н╕кого не було. Але з'явилося дещо нове - пухнаста клаповуха мордочка, яка з ц╕кав╕стю виглядала з-п╕д ком╕ру плаща. Одразу згадався м╕ф про те, що для виявлення безпечного шляху в зараженому м╕ст╕ поперед себе сл╕д пускати тварину. А н╕чого под╕бного - здихали лише люди, а ус╕х ╕нших ╕стот в╕рус ╕гнорував. Навпаки - саме коти ╕ собаки в першу чергу стали рознощиками спор. ╤ скор╕ш за все саме це й було причиною того, що навколо д╕вчини знову утворилося к╕льце в╕дчуження. Маленьке щеня такого ж чорного, як ╕ плащ д╕вчини кольору, було абсолютно непом╕тним ╕ здавалося, що д╕вчина просто намага╓ться закутатися в╕д холоду. Але в╕зор прекрасно бачив усе ╕ ус╕х довкола: ╕ двох хворих ос╕б у натовп╕, ╕ ц╕л╕ кубла заражених щур╕в за ст╕нами, ╕ нав╕ть знайомий п╕столет за пазухою д╕вчини, який та намагалася прикрити абсолютно незараженим щеням. Зупинившись посеред натовпу, в╕н неминуче привернув би до себе увагу оточуючих, тому вир╕шив просто пройти повз д╕вчину. В останн╕й момент Тайто захот╕в якось допомогти ╖й, ╕ рука сама потягнулася за пояс. Проходячи повз не╖, в╕н на ходу, погладив щенятко. Один рух, ╕ в╕н знову п╕рна╓ у натовп. А д╕вчина залишилася стояти посеред натовпу, тривожно дивлячись йому всл╕д. Вона не одразу зрозум╕ла, що цього разу ╖╖ не збиралися мацати, як це часто траплялося ран╕ше. А коли зрозум╕ла, що за подарунок випав ╕з долон╕ незнайомця - мало не кинулася його наздоганяти. Вт╕м, Тайто уже зайшов у заборонену для цив╕льних зону, тому д╕вчина просто залишилася стояти по той б╕к паркану.

- А наш Алькатрас, виявля╓ться, ще той самець! - посм╕хнувся здоровий мужик б╕ля карти. - Солдати мен╕ таке по нарозказували про тебе, що я вже й не знаю що думати.

- Гм? - зац╕кавлено мугикнув Церес, в╕дкривши ще один спос╕б використання модулятора.

- Не зважай. У нас зараз евакуац╕я. На м╕сто хочуть скинути атомну бомбу. У нас менше чотирьох годин, аби забратися з Нью-Йорку. Ти не солдат, щоб виконувати накази, але нам зараз потр╕бен кожен, хто може тримати зброю. Цефи от-от почнуть контрнаступ. Вони уже п╕дтягнули свою артилер╕ю ╕ чогось чекають. Скор╕ш за все скоро до них при╓дна╓ться ав╕ац╕я, ╕ от тод╕ нам точно стане непереливки. Ти показав себе як досв╕дчений бо╓ць. Я прошу тебе залишитися з нами, аби прикрити в╕дступ цив╕льних. Допоможеш?

- Угу. - кивнув хлопець.

- Дуже добре. Майк, з'╓днай мене з...

Церес подивився з балкону вниз. В╕зор маски слухняно в╕дшукав у натовп╕ самотню д╕вчину. В той час як ус╕ ╕нш╕ трималися купками, вона так ╕ залишилася одна. Н╕би в╕дчувши на соб╕ чужий погляд, Марк╕за повернулася в його б╕к.

'Повне сканування... Людина, самка. Ознак зараження не виявлено. Спорядження та марка захисного костюму не ╕дентиф╕кована. Виявлено активний пристр╕й моб╕льного зв'язку. П╕дключитися: Так/н╕?' - у вже звичн╕й манер╕ зреагував костюм на ╕нтерес свого нос╕я. Давши згоду на п╕дключення, Церес задумався, як в╕н ма╓ з нею розмовляти, якщо сам не може сказати н╕ слова? Вона ж нав╕ть не зна╓, хто в╕н такий. А Гулд зна╓! ╤ д╕знався в╕н про це ╕з того в╕деозапису, що зробив Пророк! Ось його й в╕дправимо! Т╕льки треба додати маленьку приписку в к╕нц╕: 'Спод╕ваюся м╕й подарунок тоб╕ б╕льше не знадобиться.'

'Пакет над╕слано. Увага, знайдено джерела випром╕нювання!' - перервав думки хлопця тривожний сигнал. Перед очима розгорнулася об'╓мна карта ус╕х побачених прим╕щень, сум╕щена ╕з фасадом буд╕вл╕, ╕ одночасно на н╕й же загор╕лися к╕лька червоних сектор╕в, як╕ сво╖ми вершинами впиралися у маленьку ф╕гурку нанокостюма. Ось ╕ важка артилер╕я п╕д╕йшла, ╕ нав╕ть ав╕ац╕я! Все ж Гулд - ген╕й: в польових умовах написати й випробувати програму, завдяки як╕й костюм може не т╕льки приховати власне випром╕нювання, але й вловлювати вороже! Та ще й на так╕й велик╕й в╕дстан╕!