Стою я, значить, в ангар╕ нашого острову, поруч крутяться десяток спайбот╕в у р╕зних вар╕ац╕ях, а перед╕ мною в гранично ╕зольован╕й камер╕, вирував з╕браний на болот╕ туман. Як виявилося, в╕н дуже добре реагу╓ на магн╕тне поле. П╕д впливом електромагн╕тного поля уся ця аморфна маса набувала найр╕зноман╕тн╕ших форм, збиралася в концентрован╕ згустки ╕ р╕вном╕рно вкривала увесь об'╓м камери. Це може бути пов'язано ╕з великим вм╕стом метал╕в. Або наявн╕стю власного магн╕тного поля. ╤ щоб дати точну в╕дпов╕дь на це питання, мен╕ потр╕бно було знайти спос╕б в╕дд╕лити бодай к╕лька нан╕т╕в в╕д групи так, щоб вони залишитися активними, ╕ при цьому не зжерли мо╖ ╕нструменти досл╕дження. Як виявилося, кремн╕й був ╓диним матер╕алом, який нан╕т╕в майже не ц╕кавив. Саме з нього був зроблений корпус м╕ни, ╕ сенсорна с╕тка мо╖х трупер╕в. Ну ╕ще була вода, але на роль захисту вона не годилася. Коли випром╕нювання слабшало, туман ос╕дав на дно контейнера, там зм╕шувався ╕з водою ╕ утворював уже знайому мен╕ ╖дку р╕дину, яка й склада╓ основну масу болота. По аналог╕╖ ╕з одним фантастичним опов╕данням вир╕шив назвати ╖╖ 'холодець'.

У ход╕ мо╖х експеримент╕в я виявляв все нов╕ й нов╕ особливост╕ програми цих нан╕т╕в. Взагал╕ в╕н показав себе дуже непоганим ╕нструментом. Особливо тод╕, коли потр╕бно було щось знищити. Якби тут був в╕домий електричний струм - ус╕ б уже давно б╕гали ╕з гранатами, начиненими 'холодцем'. Адже це так просто: набрав у склянку, п╕дкинув ворогу, а пот╕м вмика╓ш електромагн╕тний в╕братор ╕ ворожий таб╕р буквально розчиня╓ться в пов╕тр╕. Для мене це не актуально, власн╕ нан╕ти контролювати прост╕ше, та й виробляти можна самост╕йно, але не дай Матриця хтось ╕ще додума╓ться до такого ╖х застосування... Кожен новий знайдений ефект давав мен╕ над╕ю отримати контроль над ними, але поки що ус╕ мо╖ старання були марними. Я знайшов понад сотню способ╕в використання 'холодця', та жоден ╕з них не м╕г прибрати його агресивн╕сть. Залишалося лише продовжувати досл╕дження ╕ набирати статистику.

Останн╕м знайденим ефектом був св╕тловий спалах. Сам я в╕д нього не постраждав - ст╕нки капсули товст╕ й майже непрозор╕, але випален╕ сенсори всередин╕, до яких я в цей момент був п╕дключений, змусили мене прокл╕патися. Переключившись на оч╕, я побачив на дзеркальн╕й поверхн╕ капсули сво╓ в╕дображення. Був би у мене трохи г╕рший з╕р - неодм╕нно подумав би, що це якийсь чорт сто╖ть. Я вже хот╕в повертатися до досл╕джень, як по ангару розлет╕вся пронизливий крик.

- А-а-а!!! Зн╕м╕ть з мене ЦЕ!!!

Ой, зда╓ться я трошки прорахувався!

З моменту нашого походу до болота Кайя н╕ на мить не спуска╓ з мене очей, пост╕йно за мною б╕га╓ ╕ щось вигляда╓. Я починаю схилятися до думки, що це у не╖ такий фетиш. До цього моменту ╖╖ увагу прекрасно в╕двол╕кав спец╕ально приставлений дрон. Ну що ж, рано чи п╕зно це повинно було статися. Шкода лишень, що в╕н в╕дреагував надто п╕зно, ╕ я д╕знався про незвану гостю лише тод╕, коли ховатися вже не було сенсу. Ось ╕ще один м╕й прорахунок проявився - зробити нарешт╕ нормальну м╕н╕-карту ╕з позначками ус╕х живих ╕стот на н╕й. Коротше, цього вечора я д╕знався про себе багато нового. Кайю хвилин п'ять слухав, поки вона намагалася зняти з себе б╕долашного дрона, який уже вдруге потрапив у ту ж пастку. Пот╕м набридло ╕ повернувся до роботи, ╕гноруючи крики Кай╖ - хай зна╓, чому за мною не варто стежити.

Ох, ну чому я не х╕м╕к, не ф╕зик, чи бодай не б╕олог? У мене нема╓ н╕яких навик╕в, н╕яко╖ системи досл╕джень, взагал╕ н╕яких знань про будову нан╕т╕в. Я нав╕ть не уявляю, за якими принципами вони ╕снують! Мен╕ залиша╓ться тупо перебирати ус╕ можлив╕ вар╕анти, спод╕ваючись вгадати код доступу до ╖хньо╖ програми. Програм╕сти називають такий метод Brute Force - груба сила. От т╕льки я не комп'ютер, щоб за один день перебрати ус╕ можлив╕ комб╕нац╕╖. Тут же ма╓ стояти не просто довжелезний пароль на доступ до системи, а й як╕сь частотн╕ параметри, чи нав╕ть модуляц╕я сигналу... Вар╕ант╕в безл╕ч, ╕ нав╕ть мен╕, з ус╕ма мо╖ми можливостями зламати таку систему фактично неможливо.

Хм, а може п╕д╕йти до задач╕ з ╕ншого боку? Припустимо, що еф╕р, ╕ Холодець - це один ╕ той самий вид нан╕т╕в, просто другий було створено не так давно, ╕ в нього ще збер╕гся алгоритм повед╕нки. Що змушу╓ ╖х з╕терти свою програму? Зовн╕шн╕й вплив? Якщо подумати лог╕чно, то це може бути якесь випром╕нювання. Самост╕йно, не об'╓днуючись у мережу, нан╕ти ╕нформац╕ю передавати не можуть, а властивост╕ еф╕ру однаков╕ по всьому його об'╓му, по вс╕й планет╕. Значить таке випром╕нювання мо╓ бути загальнодоступним, або нав╕ть природн╕м. Сонячне св╕тло? Та н╕, тод╕ б не було н╕якого болота. Хм, а може навпаки - не випром╕нювання, а його в╕дсутн╕сть? Точно! У цих нан╕т╕в може просто не бути довгостроково╖ пам'ят╕, ╕ без джерела енерг╕╖ вони швидко деградують! Н╕, нав╕ть не без енерг╕╖, а без орган╕ки - ось воно! Лог╕чно? Лог╕чно. Значить треба залишити Холодець на добу без п╕дживлення та сонячного...

Не встиг я додумати, як мен╕ в руку щось влет╕ло. Вимикаю живлення лабораторно╖ камери ╕ сп╕шу повернутися до реальност╕, бо к╕льк╕сть м╕лких пошкоджень швидко зроста╓. Т╕льки-но я поворушився, як радар вловив наближення ц╕ло╖ хмари м╕лких металевих предмет╕в. Довелося ухилятися.

Швидкий огляд прим╕щення показав Кайю, що каталася по п╕длоз╕, тримаючись за голову, та двох нев╕домих як╕, сидячи на балках п╕д стелею, намагалися закидати мене ус╕ляким метальним приладдям. Вдягнут╕ у костюми н╕ндзя, ц╕ особи були буквально обв╕шан╕ зал╕зом. А у мене зараз при соб╕ нема╓ н╕ брон╕, н╕ в╕зора, н╕ синтетично╖ мускулатури, н╕ нав╕ть природно╖ шк╕ри яка хоч трохи могла б мене захистити. Хто б це не був, в╕н дуже добре п╕дловив мене, коли я фактично безпорадний.

Ось що бува╓, коли втрача╓ш пильн╕сть! ╤ знав же, що не можна розслаблятися, але ж н╕ - в╕дчув себе нап╕вбогом, пов╕рив у власну непереможн╕сть... Тьху! Ну н╕чому мене життя не навчило! Та що там казати - я нав╕ть охорону соб╕ не виставив! Фактично я зараз м╕г спод╕ватися лише на обб╕ловану тушку, з яко╖ ще й майже третину м'яз╕в вир╕зали. Зв╕сно ж швидк╕сть помахала мен╕ ручкою. ╤ поки пов╕льне орган╕чне т╕ло на сво╖х природних можливостях намагалося ухилятися в╕д небезпеки, синтетичний мозок працював на повну потужн╕сть, швидко п╕дключаючи до роботи ресурси свого орган╕чного колеги. Та без повного комплекту модул╕в ус╕ мо╖ зусилля були марними. ╢диним виходом була втеча, але ж я зараз стирчав п╕д обстр╕лом прямо посеред ангару! А до найближчих ящик╕в добрий десяток метр╕в! З ус╕х доступних вар╕ант╕в я встиг зробити лише дзв╕нок другу, перш н╕ж мен╕ в б╕к влет╕ла ц╕ла пачка сенбон╕в - тонких, змочених отрутою голок. Це п╕зн╕ше я зрозум╕в, що ус╕ вони були отру╓н╕, а в той момент у мене були зовс╕м ╕нш╕ проблеми.

Я нав╕ть не одразу зрозум╕в, що сталося, але коли система заверещала про в╕дмирання кл╕тин т╕ла - довелося терм╕ново п╕рнати у в╕ртуальний прост╕р ╕ братися за порятунок свого нос╕я. ╤ все це в пов╕тр╕, п╕д час стрибка. Розслаблене т╕ло сп╕ймало ще к╕лька подарунк╕в у ногу, ╕ гепнулося прямо м╕ж ящиками. До травм додалися зламан╕ ребра й л╕ва рука, вивихнуте плече, скручена шия та проломлений череп. Як не дивно, ус╕ ц╕ травми для мене були менш небезпечними, н╕ж здоров'я внутр╕шн╕х орган╕в. ╤ нав╕ть пошкодження мозку були не наст╕льки критичними, щоб в╕двол╕катися в╕д л╕кування. Останн╓, що я встиг побачити, це ц╕лу хвилю дрон╕в, як╕ вривалися до ангару ус╕ма можливими шляхами, буквально затопивши собою п╕длогу й п╕дн╕маючись по ст╕нах назустр╕ч ворогу...

***

Цересу було непереливки. Усе, що чув ╕ бачив навколо, тепер виглядало зовс╕м ╕накше. В╕н уже не м╕г зрозум╕ти, де зак╕нчу╓ться марення ╕ почина╓ться реальн╕сть. Головою Церес розум╕в, що саме цей св╕т справжн╕й, та все част╕ше ловив себе на думц╕, що в╕льним себе в╕н почува╓ лише Там. Там усе просто: ╓ вороги ╕ ╓ друз╕, вбивай ворог╕в, або будеш убитий сам, не соромся н╕чого й н╕кого, використовуй будь-як╕ засоби для досягнення мети, ╕ т╕льки в╕д тебе самого залежить твоя доля... Але як же усе це було важко! Тому не дивно, що кожного ранку йдучи в душ, в╕н довго вдивлявся у дзеркало, намагаючись розглед╕ти там не сво╓ скривлене дитяче обличчя, а сувору маску, за якою н╕хто не побачить ╕стинного нос╕я нанокостюма - не морського п╕хотинця, а звичайного школяра, якому не пощастило народитися обдарованим. Бажання було наст╕льки сильним, що в╕н ╕ сам не пом╕тив, як на тренуваннях став вкладати у сво╖ удари б╕льше сили, застосовувати звичн╕ для Того т╕ла прийоми, за що пост╕йно отримував догани в╕д наставниц╕... Одного разу йому нав╕ть привид╕лося, що на обличч╕ проступила шестигранна текстура нанокостюму. Та як би в╕н пот╕м не придивлявся, н╕чого не зм╕нилося. В╕н нав╕ть ходив перев╕ритися в медичне крило, але ц╕литель пом╕тив лише загальну виснажен╕сть та ознаки недосипання.