До моменту в╕дправки на злощасний остр╕в я уже встиг повн╕стю забезпечити себе енерг╕╓ю, оптичний камуфляж м╕г триматися к╕лька хвилин, а я прокачав свою брутальн╕сть до 80-го р╕вня, наганяючи жах лише сво╓ю присутн╕стю. Подальший розвиток був можливий т╕льки за умови крад╕жки технолог╕й у цеф╕в. Зокрема мене ц╕кавив ╖хн╕й спос╕б отримання енерг╕╖. Але все це одразу ж в╕д╕йшло на другий план, щойно нас та ще к╕лькох солдат, одягнутих у перероблен╕ за мо╖м зразком костюми, викликали на завдання - на нас оч╕кував пол╕т на остр╕в Л╕нг Шан, ╕ наше перше полювання...

Посвята зак╕нчилася. Не зважаючи на свою нелюбов до оф╕ц╕йних заход╕в, цей день Аур╕ сподобався. Правий був батько, коли посилав ╖╖ сюди вчитися. Ран╕ше вона на влаштовану виставу т╕льки покрутила б носом. Живучи в п╕втора рази довше за людей, ельфи дещо зневажливо дивилися на сво╖х 'молодших сус╕д╕в'. Але п╕сля пережитого т╕╓╖ ноч╕, вона уже не так упереджено ставилася до них. В них теж виявилися сво╖ секрети. ╤ недооц╕нювати можливого ворога - смертельно небезпечно. Шкода, що вона не зрозум╕ла цього ран╕ше. Батько прямим текстом казав, що це навчання ╖й знадобиться, а вона не в╕рила. От ╕ переконалася на власному досв╕д╕: ╕ лицаря свого розбила, ╕ сама ледве живою залишилася. Ну чому, чому вона тод╕ не притримала язик за зубами?! Тепер доведеться визнавати перед ним свою неправоту, а це ще на к╕лька рок╕в в╕ддаля╓ ╖╖ в╕д свого повноправ'я!

Скрипнувши зубами в╕д злост╕ на саму себе, д╕вчина глибоко вдихнула, ╕ спробувала знову привити г╕лочку до зр╕зу на дерев╕. З'╓днавши дв╕ ╕деально гладк╕ поверхн╕, Аура почала потроху вливати в паросток свою маг╕ю. Як ╕ минулого разу, г╕лочка швидко приросла до зр╕зу, однак уже через хвилину почала всихати, а на зр╕з╕ з'явилася тягуча маса клею, закупорюючи рану. Потративши останн╕й живець, д╕вчина важко з╕тхнула й п╕дняла пусту корзину. Знову доведеться йти в ботан╕чний сад.

Дорога до поселення ельф╕в була майже невидимою для непосвячених, ╕ перший же крок уб╕к ╕з безпечно╖ стежки одразу ж ск╕нчився б у пастц╕. Зв╕сно люди про це не знали. Зазвичай допитливих встигали сп╕ймати ран╕ше, н╕ж вони заглибляться в л╕с, але т╕, кому це все ж вдавалося... Про них уже н╕хто й н╕коли не згадував. Якщо чужинець зум╕в пройти повз охоронц╕в та вижив п╕сля пасток, значить у нього серйозна п╕дготовка, ╕ просто так пробиватися до поселення в╕н не буде. Лише в окремих випадках людям дозволя╓ться наближатися до меж╕ ельф╕йських волод╕нь. ╤ не важливо, державний кордон це, чи територ╕я незалежного поселення.

Ельфи дуже р╕дко сп╕лкуються ╕з людьми, та й в сам╕й Академ╕╖ ╖х до цього часу не траплялося. Якби не ╖╖ батько, Аури тут теж не було б. П╕сля тривалих переговор╕в, через як╕ вступ до Академ╕╖ довелося в╕дкласти ще на р╕к, ельфам вдалося в╕дбити для сво╓╖ резиденц╕╖ велику д╕лянку л╕су, до яко╖ примикала територ╕я Академ╕╖. Ельфи добре знали, як люди ставляться до рослин, тому суворо заборонили будь-кому заходити на свою територ╕ю. В╕дносини з ╕ншими расами, не зважаючи на тривале перемир'я останн╕х рок╕в, ╕ дос╕ залишалися напруженими, тому ельфи не збиралися давати можлив╕сть ймов╕рному ворогов╕ б╕льше про себе д╕знатися, а тим б╕льше показувати йому сво╖ слабк╕ сторони.

Минувши чергову невидиму межу, Аура озирнулася на сво╖х супутник╕в. Тр╕ада ел╕тних мечник╕в, в╕дряджених ╖й в особисту охорону. Тро╓ близнюк╕в, як╕ розум╕ли одне одного без сл╕в. Три машини смерт╕, урятуватися в╕д яких було надзвичайно складно. Три майстри маскування, як╕ зможуть заховатися нав╕ть у порожн╕й к╕мнат╕. В╕дгукувалися на позивн╕ Ефель, Авель та Енель. От т╕льки котрий з них хто - вони не признавалися, ╕ виглядали абсолютно однаково. Нав╕ть звички та рефлекси були ╕дентичними. Аура й ран╕ше не нехтувала правилами безпеки, але п╕сля н╕чно╖ пригоди намагалася ус╕ляко дотримуватися будь-яких ╕нструкц╕й. Особливо залишених батьком...

П╕днявшись на верхн╕ шляхи, Аура вже збиралася в╕дпустити охоронц╕в, як вухо ельф╕йки вловило ледь чутний, тонкий свист. Це означало, що периметр прорвано. Охорона спрацювала на славу, одразу ж взявши принцесу в к╕льце. Якщо ворог зум╕в прорватися по поверхн╕, це ще не означа╓, що в╕н додума╓ться п╕дняти голову вгору. Але тут нав╕ть батько перехитрив сам себе. Периметр виставлявся проти людей. ╤ н╕хто не м╕г нав╕ть подумати, що один ╕з них буде рухатися верхн╕ми шляхами, як ╕ сам ельфи!

Аура т╕льки й встигла почути потужн╕ удари й тр╕ск╕т деревини, як повз них прошмигнув низький чорно-син╕й силует. Хоча н╕, не прошмигнув, а пролет╕в! ╤ лет╕в так, наче йому лицар копняка дав. Деяк╕ з г╕лок не витримували такого потужного удару й буквально в╕дривалися в╕д стовбура, але нев╕домий до цього часу вже був на п╕вдороз╕ до наступно╖ г╕лки. ╢дине, що вона встигла пом╕тити - глибокий капюшон, який нав╕ть зустр╕чний в╕тер не м╕г з╕рвати з голови. Минуло к╕лька секунд, а нев╕домий стрибун зник так само стр╕мко, як ╕ з'явився. ╤ його не затримали н╕ л╕ани, н╕ павутина, н╕ ╕нш╕ пастки, рясно розставлен╕ по всьому л╕с╕.

- Тут небезпечно залишатися. - почав говорити перший мечник.

- В╕н м╕г щось п╕дкинути в поселення. - п╕дхопив естафету другий.

- Вам краще повернутися в Академ╕ю, поки тут все не перев╕рять. Ми Вам супроводжуватимемо.

Ледве стримуючись, щоб не в╕дпов╕сти на ╖хн╕ очевидн╕ зауваження, Аура спустилася на землю ╕ швидко п╕шла, куди збиралася. Охорона н╕ на крок не в╕дставала в╕д сво╓╖ п╕доп╕чно╖. Незабаром принцеса знову стояла на територ╕╖ Академ╕╖, а неподал╕к займалися сво╖ми справами тро╓ прац╕вник╕в академ╕╖.

Як ╕ будь-якому ельфу, Аур╕ було при╓мн╕ше знаходитися в оточенн╕ рослин, а не мертвого каменю й деревини. Ран╕ше ботан╕чний сад просто був великою теплицею, де ц╕лител╕ вирощували сво╖ трави. З приходом ельф╕в, в╕н перетворився на справжн╕й витв╕р мистецтва й арх╕тектури, по╓днавши в соб╕ все найкраще в╕д людей та ельф╕в. Тепер сюди не соромно ╕ гостей привести. Це було одне ╕з небагатьох м╕сць в Академ╕╖, де Аура в╕дчувала себе комфортно. Та не встигла вона пройти ╕ половину в╕дстан╕, як на не╖ накинулися.

- Здоров, Аура! - почувся ззаду голос Ханл╕, ╕ маленький ф╕олетовий смерч закрутився навколо д╕вчини. - Як пожива╓ш?

- Все нормально. - сказала вголос Аура, пом╕тивши наближення 'слуг'. - ╤ду в сад.

- А чому така знервована?

- Спека д╕стала. - коротко в╕дпов╕ла Аура, стираючи з лоба уявний п╕т.

- А давай краще з╕ мною - покажу щось ц╕каве. Та й охолонеш у мене в майстерн╕... - Ханл╕ змовницьки зазирнула в ╖╖ обличчя.

- Добре, показуй. - з╕тхнула Аура зрозум╕вши, що спекатися набридливого д╕вчиська не вийде.

- Слухай, а я ж тод╕ так ╕ не встигла тебе розпитати про Чорного лицаря. - торохт╕ла Ханл╕, затягуючи ельф╕йку в один ╕з п╕дземних коридор╕в. - Як в╕н виглядав?

- Як звичайний лицар, т╕льки чорний.

- Ой, не розказуй мен╕ казочки. Кожен лицар ун╕кальний, це я тоб╕ як механ╕к кажу. Ось у вас, у ельф╕в, наприклад, статура б╕льш гнучка, н╕ж у людей. ╤ на лицарях дуже добре видно, що ви в╕дда╓те перевагу швидкому й маневреному бою. Водночас ви майже беззахисн╕ перед масованими ударами по площин╕.

- Он як? - Аура вже по-новому подивилася на юну д╕вчинку, яка лише к╕лька раз╕в сид╕ла в справжньому небесному лицар╕, ╕ вже зробила для себе важлив╕ висновки. - А що ╕ще ти можеш сказати за виглядом лицаря?

- Давай так: ти мен╕ його опису╓ш, а я розказую тоб╕ про його можливост╕.

- Добре, але якщо ти помилишся хоча б в одному, то я тоб╕ уже н╕чого не розкажу. Згодна? - Аура вир╕шила витягнути з д╕вчинки усе.

- Згодна. - кивнула Ханл╕.

А дал╕ п╕шло змагання ум╕в: Аура розказувала якусь деталь ╖╖ двобою, а Ханл╕ намагалася по цьому розгадати конф╕гурац╕ю ╖╖ суперника. ╤ нав╕ть не зважаючи на такий нер╕вноц╕нний обм╕н, ельф╕йка в╕дчувала, що вида╓ надто важливу ╕нформац╕ю. Однак вона св╕домо йшла на такий ризик. Батько з╕ сво╖ми радниками не змогли нав╕ть наблизитися до розгадки та╓мниц╕ особистост╕ п╕лота, а це були одн╕ з найдосв╕дчен╕ших та наймудр╕ших представник╕в ╖╖ народу. ╤ якщо ╖й вдасться вир╕шити цю головоломку ран╕ше за них - ╖╖ авторитет знову зросте.