- У нього загальний об'╓м м'яз╕в б╕льший, н╕ж у ╕нших зразк╕в, ╕ водночас вони вже остаточно оформлен╕. Коригування буде складним.

- Ви т╕льки подив╕ться на його структуру! Нам же не доведеться н╕чого коригувати! Т╕льки додати нормальний екзоскелет ╕...

- Зачекайте, а що це в╕н зробив ╕з капсулою? В╕н же повинен був поглинати лише орган╕ку та... Ой, подив╕ться на його спину! У нього ╓ хребет!

- Що? Та не може бути! Гм, д╕йсно схоже хребет.

- А череп перетворився на шолом. Бачите ц╕ волокна на обличч╕? Якщо правильно п╕др╕зати ось тут ╕ тут, то його маска в╕дкриватиметься наче щелепи!

- Питання в тому, чи вл╕зе солдат всередину цього монстра...

Консил╕ум вчених продовжувався ще добрих п╕вгодини, перш н╕ж старший ус╕х роз╕гнав. П╕зн╕ше, коли нас почали фарширувати р╕зноман╕тною техн╕кою, я остаточно п╕д╕гнав св╕й образ п╕д ╕гровий, додавши в дизайн к╕лька деталей в╕д себе. На в╕дм╕ну в╕д ╕нших костюм╕в, як╕ все ще були бридкого рожевуватого кольору живо╖ плот╕, я з самого початку обрав соб╕ чорно-с╕ре забарвлення. Та й екзоскелет для мене робили нормальний, а не схожий на з╕драну з╕ старо╖ авт╕вки раму. Саме завдяки цьому та сво╖й податливост╕ я дуже швидко став 'улюбленцем' в лаборатор╕╖.

Хтось каже, що краса - це коли нема╓ н╕чого зайвого. В мо╓му розум╕нн╕ краса, це функц╕ональний зовн╕шн╕й вигляд. А оск╕льки оптичний камуфляж це питання зн╕ма╓, я вир╕шив повернути зовн╕шн╕сть на свою ж користь. А точн╕ше - перетворити ╖╖ на зброю. Тому кожна деталь довго п╕дбиралася, в╕дшл╕фовувалася на лаборантах, видозм╕нювалася, ╕ нарешт╕ займала сво╓ м╕сце. Я намагався вт╕лити у сво╓му образ╕ ус╕ можлив╕ вар╕анти психолог╕чного залякування суперника. Ск╕льки книжок ╕з психолог╕╖ я перечитав, ск╕льки нерв╕в лаборантам з╕псував - словами не передати. Нав╕ть скло для в╕зора я п╕дбирав таким чином, щоб кожному здавалося, н╕би я дивлюся саме на нього. Результатом я задовольнився т╕льки тод╕, коли лаборанти почали боятися повертатися до мне спиною, а деяк╕ в╕руюч╕ почали хреститися. Людина, яка вперше мене бачить, ╕нстинктивно в╕дчува╓ в мен╕ загрозу, ворога, в╕д якого сл╕д т╕кати, ╕ взагал╕ триматися якнайдал╕. ╤ хоча ус╕ костюми пот╕м виглядали ╕дентично - мене легко пом╕чали, якщо я того хот╕в. В подальшому цей фокус не раз рятував мен╕ життя, тому я вир╕шив прописати цей режим в прошивку костюму п╕д назвою 'Демон-мод' , або скорочено Д-мод. Я вир╕шив, що найкраще буде застосовувати його п╕д час бою, або для вираження сво╖х емоц╕й (ну не смайлики ж на масц╕ малювати). Окремою ф╕шкою став налаштований на ╕нфразвук голосовий модулятор - достатньо одного слова, ╕ ╕нфаркт гарантовано!

╢диною проблемою була сум╕сн╕сть мо╖х систем ╕з нос╕ями. Вже тод╕ я розум╕в, що тривалий контакт ╕з п╕лотом призведе до його смерт╕. Мен╕ п╕дсовували р╕зноман╕тних кандидат╕в, але я ╖х ус╕х в╕дхиляв, оч╕куючи саме його - Лоуренса Барнса. До того моменту я вже перестав бути об'╓ктом пост╕йного операц╕йного втручання, остаточно перетворивши себе на суц╕льний футуристичний бронекостюм. Лаборанти думали, що м╕й дикий зовн╕шн╕й вигляд ╓ насл╕дком пост╕йно╖ зм╕ни нос╕╖в, адже наноботи по сут╕ були звичайними м╕кроорган╕змами. Тому з першо╖ ж хвилини нашого ф╕зичного контакту я вимкнув Д-мод, ╕ почав придивлятися до цього мужика. Одразу ж вил╕зли ц╕кав╕ факти: рак к╕сткового мозку. Цей чолов╕к в будь-якому випадку був смертником, а з╕ мною в╕н отримував хоч ╕ маленький, але шанс. Хай би що про нього не казали ╕нш╕, але я бачив у ньому справжнього патр╕ота. При чому патр╕ота не яко╖сь окремо взято╖ кра╖ни, а всього людства. Хоча н╕, тут я збрехав - це я сам його таким зробив.

Знайти баланс м╕ж особист╕стю нос╕я та мо╖м ╕нтелектом було довол╕ складно. Будь-яке в╕дхилення в╕д м╕н╕мальних величин призводило до серйозних порушень в робот╕ орган╕зму. Тому, не бажаючи надм╕рно мучити мужика, я склав для нього сво╓р╕дний граф╕к: зранку в╕н м╕г робити абсолютно все, оп╕вдн╕ я починав налаштовувати нейронний шунт, пот╕м дв╕ години непритомност╕, щоб в╕н не страждав в╕д м╕грен╕, ╕ до к╕нця дня я знову сушив свою в╕ртуальну голову над вир╕шенням проблеми сп╕в╕снування.

Проблема полягала в тому, що симб╕оз таких костюм╕в б╕льше нагадував паразитування. Костюм, зам╕нюючи собою втрачен╕ орган╕змом кл╕тини, поступово пожирав людське т╕ло. ╤ що вищим був р╕вень синхрон╕зац╕╖, то швидше це в╕дбувалося. Врешт╕-решт бо╓ць перетворювався на кис╕ль всередин╕ тонко╖ високотехнолог╕чно╖ оболонки. В╕д людини не залишалося майже н╕чого окр╕м б╕омаси, нафаршировано╖ наноботами. В принцип╕ це майже н╕чим не в╕др╕знялося в╕д процесу вирощування костюму ╕з п╕ддосл╕дного матер╕алу, т╕льки в цьому випадку вони були неупорядкован╕ та незапрограмован╕. Терм╕н ╕снування б╕йця в такому костюм╕ в кращому випадку обмежувався двадцятьма роками, п╕сля чого ╖х обох можна було викинути ╕ забути, адже без нос╕я нан╕ти довго ╕снувати не можуть. Я ж розраховував на значно б╕льший терм╕н, активно втручаючись в процес, ╕ контролюючи проростання наноструктур в орган╕чному т╕л╕. Я не бажав пост╕йно бути залежним в╕д нос╕я, розраховуючи колись зам╕нити орган╕чне т╕ло на бездушну синтетичну мар╕онетку, що остаточно зн╕ме з мене людськ╕ обмеження.

Нарешт╕ п╕сля майже двох м╕сяц╕в щоденних тортур я п╕д╕брав ключик до м╕зк╕в Барнса, завершивши дублювати потр╕бн╕ ланцюжки нейрон╕в наноботами. Операц╕йна система до цього моменту вже остаточно перетворилася на повноц╕нний суперкомп'ютер ╕з к╕лькома власними п╕дсистемами, тому Лоуренс прокидався п╕д звуки свого власного внутр╕шнього будильника. ╤ в цей прекрасний день зам╕сть нудного дзв╕нка я його п╕дн╕мав прекрасною розслаблюючою мелод╕╓ю: AC/DC - Big Gun!

- Big gun! Big gun number one! Big gun! Big gun kick the hell out of you!

- А! Що це за лайно?! Вимкнути! Стоп! Пауза!

- Не вийде, чувак, поки вс╕ треки не дограють до к╕нця - не зупиниться!

- Ти ще хто такий?! Fuck! Чому я не можу рухатися?!

- О, уже п╕шли конструктивн╕ питання. Ну тод╕ вир╕шуй: продовжу╓мо слухати музику, чи спочатку послуха╓ш мене?

- Кажи вже!

- Ось так краще. - я прибрав музику ╕ затемнив скло окуляр╕в. - Хочеш - в╕р, а хочеш - н╕, але ти в цьому костюм╕ не ╓диний житель. ╤ нас з тобою скоро чекають дуже весел╕ пригоди. Тому я хочу запропонувати тоб╕ симб╕оз. Справжн╕й симб╕оз, а не його парод╕ю, як у ╕нших костюм╕в.

- То це ти м╕й штучний ╕нтелект?

- ╤нтелектом у нас п╕дробля╓ ╤НК. Це скорочено в╕д '╤нтелект Нано-Костюму'... Чи ╕нтерфейс? Коротше, я вас п╕зн╕ше познайомлю. А я тут на правах адм╕н╕стратора ╕з абсолютним доступом до всього, включно з тво╖м т╕лом. Не хвилюйся - в цьому сенс╕ хлопчики мене не ц╕кавлять.

- Ти один ╕з оператор╕в?

- Копай глибше. Я ╕ ╓ тв╕й нанокостюм, чувак. ╤ моя поява тут - це не заслуга прац╕вник╕в корпорац╕╖, а скор╕ше результат ╖хнього недогляду.

- Ти один ╕з мо╖х попередник╕в? ╤з тих, що збожевол╕ли?

- Оп-па, хтось тут копирсався у секретних матер╕алах! Н╕, я отямився ще тод╕, коли мо╖ структури т╕льки-но починали розростатися. Я схиляюся до думки, що мене навмисно записали в костюм. Хоча й така теор╕я не поясню╓ мого потрапляння в цей св╕т. Пам'ятаю лише, як к╕лька раз╕в проходив одну комп'ютерну гру. ╤ вгадай, хто був у н╕й головним геро╓м? Даю п╕дказку: один лисий, кремезний парубок в крутому костюмчику. ╤м'я називати, чи сам здогада╓шся?

- Ще хтось зна╓? - одразу вловив мою думку Барнс.

- Н╕.

- Я можу в╕дмовитися?

- Н╕.

Барнс змирився майже одразу, але тод╕ в╕н просто не до к╕нця зрозум╕в те, що я йому казав. В╕н подумав, що моя комп'ютерна гра насправд╕ була його щоденними тренуваннями, а я ╓ в╕дображенням його св╕домост╕ в комп'ютер╕ костюма. Зв╕сно я пот╕м намагався йому це пояснити, але на р╕шення Барнса це не вплинуло. Того ж вечора п╕сля тренувань ми дивилися мультик про цефалопод╕в та читали мо╖ нотатки.

Ну а наступн╕ к╕лька тижн╕в ми витрачали виключно та те, щоб в╕дпрацювати свою злагоджен╕сть. Розпод╕л обов'язк╕в був наступний: Барнс займався бойовими д╕ями, а я забезпечував роботу систем. ╤нш╕ нос╕╖ т╕льки дивувалися тому, як швидко Лоуренс умудря╓ться переходити ╕з одного режиму в ╕нший ╕ нав╕ть використовувати ╖х одночасно на р╕зних частинах т╕ла. Я м╕г прикрити камуфляжем лише голову, щоб виглянути над укриттям, або на короткий момент вмикати силу, щоб кожен удар був для суперника смертельним, ╕ водночас не виснажував орган╕зм. ╤ нав╕ть уноч╕ я працював, пост╕йно в╕дрощуючи соб╕ р╕зноман╕тн╕ доповнення, зб╕льшуючи концентрац╕ю нанобот╕в у кров╕ майбутнього Пророка, хоча Лоуренс вперто продовжував називати Пророком саме мене.