Сьогодн╕ результати приймала наставниця М╕зайя. Повикидавши ус╕х суперник╕в, Церес ╕ сам з╕брався покинути майданчик, але М╕зай╖ цього було мало, ╕ вона випустила до нього спочатку двох, пот╕м трьох хлопц╕в одночасно, пот╕м перейшла на д╕вчат... Результат залишався незм╕нним: бух-бух, ╕ черговий ворог нейтрал╕зований. Нав╕ть старшокласниц╕ не могли н╕чого вд╕яти, хоча й умудрялися ╕нод╕ протриматися до трьох-чотирьох прийом╕в. Т╕ ж, хто намагався битися всерйоз - отримували сильн╕ удари, п╕сля яких чомусь майже не залишалося синц╕в. Одну в╕н узагал╕ буквально викинув за меж╕ майданчика. Виникало враження, що вони для нього не важч╕ за пушинки, а сам в╕н кам'яний. Але такого не могло бути!

М╕зайя довго хмурилася й з п╕дозрою подивлялася на хлопця. Вона не могла пов╕рити, що учорашн╕й середнячок за короткий час зум╕в так швидко п╕днятися у мистецтв╕ двобою. Щоразу вона дивилася, ╕ не могла вловити жодного завершеного прийому. Кожен його рух виглядав невпевненим, недоведеним до к╕нця, схожим на судорогу. ╤ кожного разу цього було достатньо, аби суперниця опинилася на земл╕. Не втримавшись, М╕зайя й сама зайшла в коло. Будучи б╕льшою ╕ сильн╕шою в╕д учн╕в, вона була ще й неперевершеним п╕лотом, а значить завжди була у прекрасн╕й форм╕. Зазвичай одного цього вже було достатньо, аби похитнути в╕ру учн╕в в себе. Тайто ж абсолютно не зм╕нився в обличч╕, а в очах лише на мить промайнула... ╤рон╕я? Скепсис? Невже в╕н не сприйма╓ ╖╖ всерйоз? Невже в╕н теж збира╓ться ╖╖ ╕гнорувати?!

Н╕, стоп! Б╕льше н╕яких зрив╕в! ╥й ╕ минулого разу вистачило. Вдруге такий промах вона не допустить. Тому нехай все буде чесно. Ну, майже...

К╕лька пробних удар╕в Церес пропустив у якомусь м╕л╕метр╕ в╕д себе, в╕д б╕льш потужних ухилявся, повол╕ в╕дступаючи назад. В╕дчувши свою перевагу, М╕зайя стр╕мко кинулася в атаку, в╕дт╕сняючи хлопця до бар'╓ру, але через хвилину махання руками-ногами зрозум╕ла, що увесь цей час в╕н водив ╖╖ по колу. ╤ в╕н ан╕ трохи не задихався. Н╕, наставниця ╕ сама ще була повна сил, та продовжувати цей безглуздий б╕й не було сенсу. Будь-яка ╖╖ атака зак╕нчувалася промахом. Тод╕ М╕зайя вир╕шила п╕ти на ризик, посилюючи удари. Побачивши, що його суперниця щоразу все б╕льше в╕дкрива╓ться для контратаки, Тайто деякий час ╕гнорував ус╕ спроби, а пот╕м р╕зко роз╕рвав дистанц╕ю.

- Зда╓шся? - здивувалася М╕зайя.

- Десять хвилин минуло. - заявив хлопець, опускаючи руки. - Я пройшов в╕дб╕р?

- Десять хвилин? - наставниця обернулася до ╕нших учн╕в, прекрасно розум╕ючи, що без ╖╖ дозволу до п╕сочного годинника на ст╕н╕ спортзалу н╕хто нав╕ть не п╕д╕йде. - Час не зас╕кався, значить не пройшов. Д╕вчата, повернете годинник, як я скажу! Давай ще раз. По вс╕х правилах.

- Я руку вивихнув.

- Та невж...

Хрусь!

Не встигла вона договорити, як Церес р╕зко загнув соб╕ л╕ву кисть догори. В╕н навмисне вигадав момент так, щоб хруст добре почули ус╕ присутн╕ в зал╕, а пот╕м помахав ╖м травмованою рукою, щоб ще й побачили.

Запнувшись на п╕вслов╕, наставниця витр╕щилася на хлопця. ТАКОГО вона точно не оч╕кувала. Ну ╕ що ╖й тепер робити? Лог╕ка тут проста: у хлопця з'явилися секрети. Вивих - легальний спос╕б ╖х не показувати. Викручуючи соб╕ руку, Церес нав╕ть не скривився, а значить до лазарету в╕н, скор╕ш за все, нав╕ть не д╕йде. ╤ вивих соб╕ вправить ще по дороз╕, а там т╕льки синц╕ й залишаться. Завтра результати прийматиме ╕нший наставник, ╕ там його уже п╕дловити не вдасться. Але ж як хочеться...Вона спробувала надавити на нього поглядом, як зазвичай робила це ╕з норовливими учнями. Але цього разу звичний прийом не спрацював. Точн╕ше спрацював, т╕льки навпаки, ╕ зараз М╕зайя вперше за багато рок╕в знову в╕дчула себе дв╕╓чником, який придумав соб╕ погану в╕дмазку. Не кажучи б╕льше н╕чого, похмурий хлопець у повн╕й тиш╕ покинув прим╕щення, а наставниця лише тепер згадала, в кого ран╕ше бачила такий погляд.

Переконавшись, що тут б╕льше н╕чого ц╕кавого не станеться, павучок в╕д╕слав усе почуте й побачене, п╕сля чого знову в╕дправився в погоню. Спритно маневруючи м╕ж ногами натовпу, активно зм╕нюючи сво╓ забарвлення, в╕н непом╕тно спостер╕гав за сво╖м об'╓ктом зранку до ноч╕, з ноч╕ до св╕танку... ╤ в╕д╕рвати його в╕д виконання поставленого завдання м╕г лише один наказ: Assuming direct control!

***

Ой!

Хм... Ги-ги-ги, класно бахнуло! Так ╕ запишемо: можна використовувати в якост╕ св╕тло-шумових гранат.

Чим я займаюся? Експериментую. З деяких п╕р у мене з'явилося багато в╕льного часу, який я вир╕шив присвятити досл╕дженням зразк╕в, набраних за увесь час свого перебування тут. Але про все по порядку.

Академ╕я гуд╕ла. Буквально. Учасники активно готувалися до Турн╕ру, пост╕йно займаючи ус╕ можлив╕ майданчики, класи, нав╕ть галявини й коридори... Т╕ ж, хто не потрапив у число щасливчик╕в, одразу поб╕гли робити ставки до Лашури - п╕дпри╓млива д╕вчинка уже знала, як з╕грати кап╕тал на струнах азарту натовпу. Турн╕р мав в╕дбуватися у к╕лька етап╕в, але в останн╕й момент адм╕н╕страц╕я все перекрутила, ╕ тепер ус╕ учасники мусять проходити додатков╕ випробування. Ск╕льки мен╕ Ханл╕ не пояснювала, я так ╕ не зрозум╕в, для чого ╖х орган╕зували. Скор╕ш за все це щось схоже на квал╕ф╕кац╕ю, яка визнача╓ порядок старту учасник╕в. До них входили не т╕льки результати ф╕зично╖ п╕дготовки, але й оц╕нки по вс╕х предметах. Ханл╕ увесь св╕й в╕льний час витрачала на ф╕зичн╕ вправи, при чому усю техн╕чну творч╕сть спихнула на мене. Мен╕ ж готуватися не було сенсу - у мене ╕з незданого залишилася лише художня л╕тература, а решту мен╕ вл╕пили фактично автоматом. Напевно для того, щоб я ненароком не вилет╕в з╕ змагання. ╤ ось я сиджу поряд з ╕ншими учасниками, ╕ намагаюся вникнути в суть поставлених завдань. Граматика ╕ правильне складання речень - тут все просто. Але останн╕м було написання невеликого твору про якогось книжного героя. Що ц╕кав╕шим виявиться тв╕р, то б╕льше бал╕в в╕н отрима╓. Я не одразу зрозум╕в, що в╕д мене вимага╓ться, а коли зазирнув у роботи сво╖х однокласник╕в - завис надовго. ╤ не т╕льки я. Анал╕тик майже п╕вгодини розбирався, намагаючись вловити сенс написаного. ╤ це п╕д форсажем! Пот╕м в╕н просто виплюнув мен╕ список знайдених зб╕г╕в м╕ж роботами учн╕в та матер╕алами ╕з б╕бл╕отеки. Подивився я на це, ╕ завис ╕ще на хвилину.

Н╕коли б не подумав, що тут будуть оц╕нювати навики ф╕крайтерства! Принаймн╕ так я для себе ╕нтерпретував карлючки сус╕д╕в. Головним геро╓м твору мав бути фольклорний персонаж, дуже схожий на такого-соб╕ японського Вовочку, т╕льки не шк╕льного в╕ку, а вже десь в часи студентського життя. Не довго думаючи, я врубив форсаж ╕ почав творити... Ну як творити, спочатку л╕пив з усього, що знав ╕ прочитав, а пот╕м поступово втягнувся... В╕двол╕кся лише тод╕, коли т╕н╕ остаточно перекрили мен╕ св╕тло. П╕днявши голову, я побачив у себе за спиною половину учениць класу, як╕ з ц╕кав╕стю заглядали мен╕ в зошит. Схоже м╕сцев╕ не знайом╕ ╕з таким стилем, як 'стеб', ╕накше б не стояли у мене над головою. Ну а я продовжував витворяти! По дзв╕нку здавши роботи, ус╕ в╕дправилися на об╕д. Мене ж на харчування не поставили, ╕ я нав╕ть здогадуюсь - завдяки кому, тому я просто сид╕в на вулиц╕ й займався сво╖ми справами через рад╕оканал ╕з базою. Коли ж ми повернулися за результатами - застали дуже ц╕каву картину: вчителька мови лежала на стол╕, червона як буряк, вчепившись у зошит, плакала ╕ гучно, довол╕ непристойно хрюкала! Втихомирити вдалося лише в╕д╕бравши подразник.

- Ох-хр-хр! Ой! Фух! - в╕ддихувалася ж╕нка. - Ох, все! Чий це зошит? Кейнс╕?! Отако╖! Кейнс╕! Не треба... Не треба б╕льше та-га-га-ха-ха-кого писа-га-ги-ги-хи...

- Це п╕д╕йде твору в якост╕?

- Побачимо. - вчителька з╕терла сльози ╕ полегшено з╕тхнула. - Т╕льки нав╕ть не думай ще раз таке десь написати. Це дуже... Непристойно. Ти не проти, якщо я покажу це сво╖м колегам?

- Не проти. - в╕дпов╕в ╖й ╕з якомога б╕льш байдужим обличчям, а ж╕нка знову зайшлася см╕хом.