- В╕таю. - нахилився я над колодою. - Що ти тут робиш?

- Ти в порядку? - ╕ голос такий тихий-тихий.

Дивна вона д╕вчинка: сама постраждала, а хвилю╓ться про ╕нших. ╤ не треба так дивитися на мене! Я ж бачу, що тоб╕ боляче, ╕ твоя маска байдужост╕ мене не обдурить - в╕зор усе бачить. Зв╕сно можна надати першу допомогу й самост╕йно, але я ╕ так уже засв╕тився ╕з ц╕╓ю б╕йкою. Ну що ж, тод╕ скориста╓мося прийомом 'дзеркало' ╕ покажемо ╖й саму себе!

- ╤ти зможеш?

- Так.

- Зал╕зай мен╕ на спину.

- Я сказала, що можу йти. - в голос╕ в╕дчува╓ться ледь-пом╕тне роздратування.

- Ти не вм╕╓ш обманювати. - покерфейс ╕ чесний-чесний погляд.

Закидаю ошелешену д╕вчину соб╕ на плеч╕ ╕ спок╕йно рушаю л╕сом, навмисне трохи п╕дкидаючи ╖╖, аби вона швидше д╕йшла потр╕бних висновк╕в. Мина╓ хвилина, друга, а вона мовчить. Мина╓ десять, а вона зц╕пила зуби й терпить! Я нав╕ть полонених на плеч╕ р╕дко транспортував, оск╕льки з мо╖м способом пересування вони часто отримували пошкодження хребта, а тут... От уже вперта д╕вка, ну н╕як ╖й не вгодиш!

Надвор╕ поступово холодн╕шало. В л╕с╕ й так було прохолодно, а зараз - тим паче. Нав╕ть м╕сяць зник за хмарами, а густий туман потроху полонив ус╕ низини, поступово п╕дн╕маючись все вище. Мен╕ погода до одного м╕сця, а от Юк╕не уже в╕дчутно замерзла. Такими темпами вона скоро й застуду або грип п╕дхопить. Зупинившись, я зн╕маю ╖╖ з плеча й садовлю на порослий мохом прямокутний кам╕нь, що ран╕ше був частиною великого рукотворного пагорба поруч ╕з нами. Там нав╕ть були сво╖ маленьк╕ печери, утворен╕ ╕з засипаних землею буд╕вель. Але я туди л╕зти на став, побоюючись натрапити на якусь гидоту на кшталт комах або отруйних зм╕й. Подумавши, що можна зробити я наважився на експеримент. Вдаю, що стягую з себе куртку, а насправд╕ в╕докремлюю частину найб╕льш пошкодженого м╕м╕крилу. Мен╕ все одно доведеться його в╕дновлювати. Хм, може сюди ще якийсь жучок почепити, виключно задля власного душевного спокою?

- Що ти робиш? - голос байдужий, але я ж бачу, як вона намага╓ться непом╕тно в╕двернутися.

- Теплий одяг. Не хочу, щоб ти захвор╕ла.

- Тод╕ захвор╕╓ш ти.

- Я можу активно рухатися, а ти н╕. Якщо хочеш допомогти - натягуй ╕ зал╕зай на спину.

Я простягнув ╖й уже повн╕стю автономний модуль у вигляд╕ тепло╖ шк╕ряно╖ куртки. На мен╕ ж залишилися лише штани та ╕м╕тац╕я сорочки, яку я розпустив на к╕лька стр╕чок ╕ зав'язав ╖х ззаду у вигляд╕ парашутно╖ п╕дв╕ски. Так ╕ не дочекавшись, доки Юк╕не прим╕ря╓ обновку, я мало не силою одягнув ╖╖, ╕ наказав просунути ноги у дв╕ петл╕ на р╕вн╕ поясу. Пот╕м залишилося лише обв'язати д╕вчину за тал╕ю, ╕ я м╕г бути впевненим, що вона не випаде з п╕дв╕ски до к╕нця нашо╖ мандр╕вки. Схожу систему я застосовував для транспортування союзник╕в. Одного разу мен╕ нав╕ть довелося таким чином в╕дриватися в╕д пересл╕дування, ╕ водночас нести на соб╕ морського п╕хотинця, який в цей час в╕дстр╕лювався в╕д дрон╕в. Зв╕сно тод╕ у мене була зовс╕м ╕нша ек╕п╕ровка, але й ми зараз не у бою, тому такий п╕дх╕д я вважав виправданим.

Зробивши к╕лька коротких проб╕жок, я додав швидкост╕ й незабаром впевнено долав л╕с, залишаючи згра╖ н╕чних хижак╕в далеко позаду. Такими темпами я б вийшов до територ╕╖ Академ╕╖ уже хвилин за десять, однак мен╕ сл╕д було ще об╕йти таб╕р темних ельф╕в з ╖хн╕ми пастками, тому цей терм╕н розтягувався майже на п╕вгодини. Нав╕ть не уявляю, як я умудрився подолати таку велику в╕дстань, та ще й привести за собою когось. Загалом мен╕ прогулянка майже сподобалася, якби ж ╕ще мен╕ не доводилося обмежувати сво╖ сили.

Вже виб╕гаючи на узл╕сся ми застали момент, коли з л╕су виходила та-сама група учениць, з якою б╕гла Юк╕не. Згадавши, що так ╕ не запитав ╖╖ про дещо, я вирушив навпростець через парк, де було найменше джерел тепла.

- Юк╕не, чому поб╕гла за мною? Ти ж не учениця?

- Я не можу сказати. - серцебиття та ╕нш╕ показники орган╕зму майже не зм╕нилися, значить це не ╖╖ ╕н╕ц╕атива.

Д╕ставшись до лазарету, я п╕шов на пошуки ц╕лител╕в. Народу тут було повно, тому на мене майже н╕хто не звернув уваги. Передавши Юк╕не на руки одному ╕з ц╕лител╕в, я спробував швиденько зв╕дти забратися, але вже на виход╕ мене пом╕тив один м╕й знайомий.

- Кейнс╕! - в коридор╕ вмить запанувала тиша.

- В╕таю, пане Улайт. - ╕ не забути поклонитися. - Як пожива╓те?

- Дякую, непогано. Дозволь познайомити тебе ╕з головою учн╕всько╖ ради Академ╕╖ - Л╕т╕я Поучан. - в╕н вказав на високу св╕тловолосу ╕ дуже злу д╕вчину в окулярах позаду себе.

- Масаке Кейнс╕, - знову поклонитися, - при╓мно позна...

- Ти йолоп!!! - вона часом не сестра Кай╖? - Ти чого у л╕с поб╕г?! Та ми ╖х увесь веч╕р...

Я одразу зрозум╕в, чому головою учн╕всько╖ ради стала саме вона. Можу соб╕ т╕льки уявити, як вона керу╓ учнями, якщо нав╕ть Улайт кривиться в╕д звук╕в ╖╖ голосу, ╕ намага╓ться зникнути. Н╕, мужик: п╕дставив мене - будеш терп╕ти за компан╕ю. А ходячий мегафон нав╕ть не думав зупинятися. Ця Л╕т╕я Поучан виявилася справжньою сиреною, в ус╕х можливих сенсах цього слова: голос у не╖ був хороший, сильний ╕ нав╕ть гарний, от т╕льки використову╓ться абсолютно не за призначенням. Розорялася вона хвилини дв╕, доки до нас не п╕д╕йшов старший ц╕литель ╕ ледве не силом╕ць спровадив д╕вчину на вулицю разом ╕з нами. Ну а там уже мене н╕що не тримало ╕ я чкурнув геть. Зв╕сно хорош╕ стосунки таким чином не побуду╓ш, але я у слуги не записувався. А що? Вона не м╕й безпосередн╕й командир, я не зобов'язаний перед нею в╕дчитуватися, ╕ тим б╕льше - слухати ╖╖ нотац╕╖ незрозум╕ло за що! Як т╕льки я д╕знаюся все, що хот╕в - злиняю зв╕дси з╕ швидк╕стю звуку. Засяду десь в катакомбах у л╕с╕, й буду себе в╕дновлювати. Але спочатку:

- Пан╕ Ханна. Доброго вечора.

- О, з'явився наш герой! Кажуть, що ти в л╕с╕ д╕вчат в╕д якогось зв╕ра захищав?

- Не захищав. Ведм╕дь територ╕ю м╕тив. Вискочив на нього.

- Ведм╕дь?!

- В╕н не постраждав.

- Ну ти й нахаба! - вражено констатувала Ханна, прикривши обличчя рукою. Нарешт╕! Facepalm!

- Я знаю. - п╕дтверджую д╕агноз ╕ переводжу тему на те, що мене д╕йсно ц╕кавить. - Де пан╕ М╕зайя?

- Директор попросила ╖╖ зайти. Трима╓ вже другу годину. - з╕тхнула ж╕нка, витираючи п╕т з лоба. - Ох, Кейнс╕, ну й наробив же ти галасу. Ти чому образив пан╕ Л╕т╕ю?

- Це хто?

- Голова учн╕всько╖ ради Академ╕╖.

- Коли?

- Сьогодн╕ ввечер╕.

- Не знаю. Н╕кого не ображав. Взагал╕ мовчав. ╥╖ виставили за двер╕. Я п╕шов сюди.

- Так! - перервала вона мою розпов╕дь. - Я не знаю, що ти там влаштував, але ти мусиш п╕ти до не╖ ╕ вибачитися. Розбирайся ╕з нею сам. Я в справи учн╕всько╖ ради не л╕зу.

- Все так серйозно?

- А ти як дума╓ш? Туди входять члени половини корол╕вських с╕мей св╕ту - з такими сваритися не варто.

- Чого варто оч╕кувати? Як╕ будуть насл╕дки?

- Не знаю. У цих д╕вчат хороша фантаз╕я. Можуть утнути будь-що.

Хм, мен╕ що - робити н╕чого? Не буду я н╕куди ходити, ╕ н╕ перед ким вибачатися. У мене сво╖х проблем вистача╓. Маю я комусь ╕ще дупу п╕дтирати!

***

Мар╕я Нарадан дуже здивувалася, коли знайшла свою Юк╕не в одн╕й палат╕ з ╕ншими ученицями. А ще б╕льше ╖╖ здивувала дивна куртка, в яку та була вдягнута. Одразу ж забравши ╖╖ з лазарету, принцеса усю дорогу до свого ма╓тку була задумливою ╕ кидала дивн╕ погляди на свою супутницю. Т╕льки зайшовши на свою територ╕ю вона стала розпитувати свою небагатосл╕вну охоронницю про ╖╖ пригоди.

- Подарував, значить? - д╕вчинка об╕йшла навколо Юк╕не. - Нав╕що ти взагал╕ за ним поб╕гла?

- Ви сказали: 'Роби що хочеш, але ми повинн╕ з ним зблизитись.'

- О, то ти сама цього захот╕ла?! - ╓хидно посм╕хнулася принцеса. - Ну ╕ як в╕н тоб╕?

- Сильний, швидкий. - Юк╕не на мить задумалася, а пот╕м додала. -Дбайливий. Дуже чуйний.

- Н╕чого соб╕! - Мар╕я зовс╕м по-новому подивилася на давно знайому д╕вчину. - Не оч╕кувала такого в╕д тебе. Значить в╕н тоб╕ подоба╓ться?