- Як це розум╕ти? - одразу ж поц╕кавилася Аура в Л╕т╕╖. - Академ╕я гарантувала недоторкан╕сть нашо╖ територ╕╖. Чому половина учн╕в Академ╕╖ так ломилися до нас?
- Гналися за диким зв╕ром, втомилися ╕ загубилися в л╕с╕. Можеш дозволити сво╖м слугам пропустити рятувальник╕в?
- Хочеш, щоб ╕ вони при╓дналися до учениць? - Аура показала на парал╕зованих д╕вчат, яких на носилках в╕дправляли у медичне крило.
- Ясно.
- А що за зв╕р був?
- Масаке Кейнс╕, зна╓ш такого?
- Це в╕н ╖х так?
- Не знаю. Зустр╕неш його - запита╓ш сама. А нам потр╕бно знайти ще п'ятнадцять учениць.
- Ясно. Виносьте поки тих, кого можете, а я сама пошукаю в╕дсутн╕х.
╤ Аура знову зникла в л╕с╕. Однак коли вона вже хот╕ла прискоритися, попереду почулися д╕воч╕ голоси та хруст г╕лок. Хтось дуже сильно посп╕шав назустр╕ч ельфам. Зграйка д╕вчат ломилися кр╕зь л╕с, не розбираючи дороги, а коли перед ними неспод╕вано з'явився ельф ╕з охорони принцеси - заверещали ╕ кинулися у зворотн╕й б╕к. На щастя ╖х вдалося зловити ╕ заспоко╖ти до того, як вони знову загубилися. Спершу розговорити ╖х не вдавалося, але Л╕т╕я не була б головою учн╕всько╖ ради, якби не вм╕ла знаходити сп╕льну мову з людьми. Не останню роль у цьому в╕д╕грав ╕ якийсь м╕цний нап╕й, який ельфи дали хильнути постраждал╕й. ╤з сплутаного переказу под╕й стало зрозум╕ли, що ╖хня група виявилася одн╕╓ю ╕з найусп╕шн╕ших, як╕ продовжували пересл╕дування, не зважаючи н╕ на що. Коли почало смеркатися, хтось ╕з групи висловив розумну думку, що варто повертатися назад. Але ц╕ль була зовс╕м поруч ╕ вони нав╕ть встигли наблизитися до сво╓╖ жертви, коли раптом виявилося, що той зупинився не просто так, а напоровся на якогось хижака. ╤ саме ╖хня поява й стала причиною атаки зв╕ра. Кейнс╕ крикнув ╖м т╕кати, а сам залишився в╕двол╕кати тварину. На прохання описати монстра, жодна з д╕вчат не дала нормально╖ в╕дпов╕д╕, ╕ м╕цний нап╕й, подарований одним ╕з ельф╕в-рятувальник╕в, уже не допомагав. Простежити зворотн╕й шлях ут╕качок уже не вдалося, оск╕льки до них увесь навколишн╕й прост╕р не раз витоптали й перетоптали не т╕льки учениц╕, але й рятувальники, ╕ нав╕ть сам╕ ельфи.
- Л╕т╕я! - на галявину виб╕гла юна принцеса Мар╕я.
- Ваша величн╕сть. - голова учн╕всько╖ ради здивовано повернулася до знатно╖ учениц╕, яка чомусь не опинилася серед постраждалих.
- Я щойно д╕зналася, що з л╕су вивели останн╕х заблудлих, але я не бачила серед них сво╓╖ Юк╕не.
- Юк╕не? - щиро здивувалася Л╕т╕я. - Я гадала, що ╖╖ не ц╕кавлять так╕ дурниц╕. Так чи ╕накше, але ми щойно забрали останн╕х.
- Ой, а вона ж залишилася там! - пискнула нещодавно опитувана учениця. - Вона запропонувала нам повертатися, а сама...
***
Оп! ╤ще удар! Ричи гучн╕ше! Ще гучн╕ше! Налякай його так, щоб цей гад б╕льше н╕коли не прокинувся!
Потужний удар проходить сантиметром вище, а гостр╕ пазур╕ пригинають волосся на голов╕. Для стороннього спостер╕гача цей двоб╕й здавався дуже швидким, буквально блискавичним, але для мене в╕н тягнувся уже к╕лька довгих хвилин - синтетична форма ╕снування ма╓ сво╖ переваги. Можна було б легко ухилятися в╕д ус╕х ворожих удар╕в, але в мо╖ плани це не входило.
Я вже хвилин десять валявся п╕д ведмедем, приймаючи на себе ус╕ удари потужних лап, прикриваючи лише найуразлив╕ш╕ точки: голову, оч╕, шию та пах.. А все тому, що страх орган╕чного т╕ла дозволив мен╕ повернути контроль! Я м╕г би зробити це медикаментозно, або просто операц╕йним втручанням в╕др╕зати мозок в╕д керування, але тод╕ ╕ так невисока ефективн╕сть уже розгорнутих систем впаде ще б╕льше. А так я не лише стимулюю костюм в╕дновлювати свою форму, але й записую ус╕ показники нос╕я. Пот╕м я збирався використати ╖х у робот╕ емоц╕йних ф╕льтр╕в, аби запоб╕гти подальшим припадкам. Хвилин десять я дозволяв зв╕ров╕ мене валяти, доки не з╕брав ус╕ потр╕бн╕ результати, а пот╕м...
Н-на! ╤ ще раз, ╕ ще! Отримуй! Куди поб╕г?! Я ще не зак╕нчив!
Пот╕м уже я валяв ведмедя, спускаючи на ньому пар. Я нав╕ть не п╕дозрював, як мен╕ в останню декаду не вистачало нормального мордобою. В так╕ моменти навколишн╕й св╕т просто зника╓, а перед тобою залиша╓ться т╕льки ц╕ль ╕ способи ╖╖ досягнення, т╕льки ворог ╕ зброя в тво╖х руках. Неможливо передати словами в╕дчуття, коли кожен синтетичний м'яз працю╓ на повну потужн╕сть, передаючи усю к╕нетичну енерг╕ю руки прямо в ребра суперника. Коли тактичний анал╕затор на меж╕ сво╖х можливостей прорахову╓ можлив╕ зони ураження, ╕ обира╓ оптимальний маршрут в╕дходу ╕ атаки. Коли ти бачиш, як т╕ло ворога спотворю╓ться п╕д тво╖ми ударами, все сильн╕ше обмежуючи його можливост╕. Ц╕ показники я теж записував, але уже для себе. Тепер же я м╕г не стримуватися ╕ працювати в повний контакт, не турбуючись про зламан╕ ребра, струс мозку чи розбите обличчя - через п╕вгодини все буде як нове, а от задоволення треба було запасати наперед. Яка мен╕ з цього користь? Все дуже просто: я записую усе навколо, включно з╕ станом орган╕зму, аби пот╕м можна це було в╕дтворити у симулятор╕. Пам'ята╓те режим навчання перед проходженням Crysis-3? Так от саме в╕н ╕ лежить в одному ╕з вц╕л╕лих арх╕в╕в. Мо╖ми зусиллями симулятор був допрацьований до повноц╕нно╖ в╕ртуально╖ реальност╕, де можна було день та н╕ч без упину ганяти сво╖х дрон╕в. А коли мен╕ не було чим зайнятися, я перекидав у нього к╕лька сотень реально пережитих сценар╕╖в або ╕мпортував всередину до б╕са багато комп'ютерних ╕гор - з╕ сво╖ми потужностями за реал╕стичн╕сть симуляц╕╖ я готовий ручатися головою. Зв╕сно цей прийом спрацю╓ не б╕льше двох-трьох раз╕в, але ж б╕льше такого шансу найближчим часом може ╕ не трапитися! Тому я старався ур╕зноман╕тнити власн╕ в╕дчуття, насолоджуючись кожною миттю. Великий бурий ведм╕дь, самець, злий ╕ вже трохи побитий, все ще тримав мо╖ удари ╕ активно в╕дмахувався у в╕дпов╕дь, а ╕нколи нав╕ть влучав. П╕д к╕нець нав╕ть проявився отой м╕й ефект гравця-за-мон╕тором - значить 'сон' п╕шов мен╕ на користь ╕ скоро я буду в норм╕!
╤ почалися експерименти: намотування круг╕в, стрибки над та п╕д диким зв╕ром, еп╕ляц╕я хутра, вправляння щелепи та всовування п╕дручних предмет╕в у природн╕ отвори... Хвилини через три я почав повторюватися, ╕ вир╕шив ур╕зноман╕тнити св╕й арсенал, додавши до нього 'пекельний подих' ╕з синтезованого аптечкою ╕ виведеного слинними залозами до ротово╖ порожнини алгогену, а пот╕м взагал╕ перетворив сво╖ долон╕ на контактн╕ шокери. За контроль над т╕лом я уже не боявся - в╕д пережитого шоку друга особист╕сть в╕д╕йде ще не скоро, а бот╕в я в╕д шокера в╕дв╕в. Тепер звичайний крос в голову без п╕дсилення в╕дправить в нокаут будь-яку орган╕чну ╕стоту. ╤ нав╕ть мо╖х високотехнолог╕чних родич╕в.
А ведм╕дь уже зрозум╕в, що тут йому н╕чого не св╕тить, ╕ намагався накивати п'ятами. Я йому ребра порахував, к╕гт╕ вкоротив, половину хутра видер... Який в╕н п╕сля цього ведм╕дь? Правильно - н╕який. А враховуючи, що п╕сля кожного мого удару в╕н дуже кумедно п╕дстрибував, я м╕г з чистою сов╕стю констатувати: свято вдалося!
Махнувши здорованю на прощання колодою по спин╕, я вже вир╕шив повертатися назад в Академ╕ю, коли мо╖ сенсори повернулися в режим мон╕торингу ╕ показали безб╕летного глядача. Д╕дько, а я ж уже давно скинув ╕з себе камуфляж ╕ зам╕сть уже звично╖ л╕вре╖ хизувався натуральною синтетикою, включно ╕з класичним концептом маски й шолома на голов╕. Ну ╕ що тепер ╖й казати?
Тихенько подивившись на одну ╕з учениць, я з╕ здивуванням уп╕знав у н╕й ту-саму альб╕носку, з якою бачився у перший день - Юк╕не. Це вона охороняла родичку Лашури. Дивно, мен╕ вона здалася спок╕йною ╕ вр╕вноваженою д╕вчиною. Та й до учн╕в не в╕дноситься. Як вона опинилася в компан╕╖ цих горе-марафонц╕в? Д╕вчина лежала метрах в десяти в╕д витоптано╖ нами галявини, забившись п╕д колоду, тому був шанс, що вона н╕чого не бачила. Та й темно вже надвор╕... Ув╕мкнувши Кей-мод, я наблизився до потерп╕ло╖. В╕зор показував, що у д╕вчини проблеми з ногою. Можливо п╕двернула, коли т╕кала. Значить ╕ вибиратися ╕з л╕су ми будемо довго ╕... Н╕, це треба зробити затемна, поки нас ще н╕хто не побачив разом, бо знаю я цих учениць - знову ганятимуться за мною, щоб я ще й ╖х на руках поносив!
