7

Ніч на славнозвісному кайруанському кладовищі

асан у супроводі Карембу повертався з Айн-Грасесі до Кайруана[27]. Йшли пішки, путівцем. Вдалині здіймалася курява — то клусали віслюки або, маючи на вітрі плащами, огорнені запиналом жовтавого пороху, мчали вершники.

Від Айн-Грасесі до Кайруана кілометрів дванадцять, дві з половиною — три години ходи. Але малому Гасанові заманулося побачити солоне озеро Сіді-аль-Гані, яке називають так, бо навколо цього озера у квітні розквітають пречудові жасминові кущі, яких в іншому місці не побачиш.

Жасмин вирощують садівники, й росте його тут сила-силенна на дбайливо обробленій землі. Це жасмин особливого сорту. Селянам з Айн-Грасесі він дає великі прибутки. Жасмин вирощують не заради окраси, а заради запашної олії, яку вичавлюють з білосніжних квіток за допомогою прадавніх пресів тут же, в Грасесі, або везуть на великі підприємства, на кайруанські й туніські парфюмерні фабрики, а звідти вже олію розвозять по всьому світу.

Не тільки царградські, але й французькі та італійські парфюмери охоче купують у туніському торговельному кварталі коштовну есенцію як трояндової, так і славнозвісної жасминової олії. Туніську жасминову олію зокрема вважають за найкращу, й тому коштує вона дорого.

Квітень з давніх-давен вважається місяцем збирання цих квітів.

У квітні в Кайруані з року в рік відбуваються ярмарки. До міста прямують іноді й здалека запорошені каравани, аби продати вироби, які цілий рік виготовляли жінки: великі й малі килими ручної роботи, вироби, заради яких, власне, й влаштовують ці справді загальнодержавні ярмарки. Щоправда, тут продають і вовну, важливу сировину, яку поставляє кожне бедуїнське плем'я. Вовна — важливий засіб до існування вбогих пастухів.

Скільки буде вовни наступного року в Кайруані, залежить насамперед од пасовиськ. А судячи з якості та блиску тієї вовни, можна передрікти, якої цінності килими продаватимуться на кайруанському ярмарку наступної весни.

Отже, як бачите, Схід живе не казками, а працею. Чудові пасовиська для стад, зрозуміло, залежать од того, який випаде рік — врожайний чи ні, буде він вологий чи сухий, — так, як і скрізь.

Гасан і Карембу забарилися, давши гака, й тому їм треба було б скористатися з хазяїнового запрошення. Старий Зузура радив хлопцям заночувати в його будинку в Айн-Грасесі, а рано-вранці вирушити назад до Кайруана. Та Гасан не хотів і слухати про це. Адже його в супроводі Карембу послали з важливим дорученням до старого Зузури. Треба було довідатися, чи зможе Зузура за тиждень поставити в крамницю кілька мензурок олії, по яку. марокканський купець приїхав аж із Феса й пропонує пристойну ціну.

Але тому, що останніми днями на ярмарок приїхало дуже багато людей, пан Будда не зміг дістати для цієї подорожі віслюка. От він і попросив хлопців в них-бо, мовляв, ноги молоді, збігати до віддаленого селища. І щонайшвидше, ще до смерку, принести звістку або ще краще — дорогоцінну олію.

Та хлопці забарилися, довгенько оглядаючи чудові жасминові плантації. І додому вирушили надто пізно.

Вранці людині йти путівцем легко. Вона всміхається дорозі, яка чекає на неї попереду. Але коли від самого світанку нема часу присісти і ноги наливаються свинцем, тоді дорозі, здається, нема кінця-краю.

Пласка рівнина оманлива для ока — спробуй-но визначити відстань! В просякнутому сонцем повітрі хлопці побачили Кайруан одразу ж, як тільки вийшли з Айн-Грасесі. Бачили мінарети, бані, що сяяли в передзахідній заграві, і їм увесь час здавалося, ніби за півгодини вони дійдуть до міських мурів. Але то було тільки марево — обман зору, коли на рівному місці речі нібито стають ближчі, хоч насправді відстань до них величезна.

Таке враження особливо посилюється після полудня. А ще, крім того, хлопці тупцяли босоніж по курній дорозі до Кайруана на захід, навздогін сонцю, яке все нижче схилялося над кайруанськими покрівлями та банями й мало ось-ось за ними сховатися.

— Ні, нізащо в світі не встигнемо! — промовив захеканий Гасан. — Адже ти знаєш, Карембу, що брами в місті замикають одразу ж після молитви. А коли ми дійдемо до міста, як уже замкнуть останню браму, то що тоді буде?

— Давай бігти, — запропонував Карембу.

Вони побігли по ріденькій степовій траві вздовж путівця, але незабаром Гасан вигукнув:

— Хай йому всячина! Хто б подумав, що якийсь диявол відсуватиме місто все далі й далі?

Геть засапавшись, хлопці зупинилися, витерли з чола піт, що струменем заливав їм очі.

Назустріч шестеро чоловіків гнали віслюків, навантажених великими й важкими торбами насіння. Чоловіки прямували, мабуть, кудись далеко до рідного дому.

— Салам алейкум, сіді, — привітав засмаглих селян малий Гасан. — Чи далеко іще до міста?

— До міста? — бородатий фелах здивовано поглянув на них з-під велетенського солом'яного бриля, надітого на звичайний тюрбан. — Ви хочете добігти туди ще до молитви? А звідки ж вас ото послали, що ви йдете так пізно? — допитувався він, бо і його змученим ногам перепочинок не шкодив.

Фелах пояснив хлопцям, що вони не пройшли ще й половини дороги. Решту сім кілометрів їм доведеться пробігти за півгодини, бо в квітні сонечко сідає рано.

Хлопці перезирнулися. Попрощавшись з селянином, побігли підтюпцем, напружуючи останні сили й гамуючи в собі страх.

Та коли вони, вкрай виснажені, добігли до найближчої брами, вже минула добра чверть години після заходу сонця. Сутінки швидко густішали.

— Так! — зажурено видихнув Гасан, витріщивши очі на важку замкнену браму.

— Я недавно чув, ніби браму навпроти Брадирової мечеті під час ярмарку замикають пізніше, бо мандрівники правлять вечірню молитву там або по сусідству, — проказав Карембу. — Може, в найгіршому випадку, ми й заночуємо в тій мечеті….

— А чи далеко вона звідси? Адже ти знаєш, що за хвилину впаде ніч… — зітхнув упокорено Гасан і зажурено сів на тумбу білосніжної каплиці, що стояла кроків за десять від міського муру на краю путівця.

Карембу знизав плечима.

— А що ми робитимемо отут уночі? Поблизу брами отаборилися принаймні пастухи… І, як ти знаєш, трохи далі є вода. А я піду по воду навіть опівночі — так мене змучила спрага.

Слабенький Гасан байдуже встав і, не промовивши й слова, пішов крізь густу присмеркову синяву по слідах свого чорного друга. Але синяву за кілька хвилин змінить непроглядна темрява. Оці перші хвилини ночі — найтемніші. Місяць зійде ще нескоро. А перлинно-мерехтливе та ясне сяйво африканської зоряної ночі розіллється над землею лише за кілька годин. Щоб обійти майже половину міського муру такого великого міста, як Кайруан, навіть удень потрібна година. Коли ж доводиться обминати під міським муром червоні вогнища, біля яких отаборилися цілими селами численні пастухи…

Ніч сповнюють їхні гортанні розмови, жіночий сміх, плач немовлят, мукання худоби і гавкіт вівчарок, звиклих до самоти, — чужі запахи викликають у них несамовиту лють.

До всього цього домішується ще й музика. Звук бубнів, цимбалів, ридання двострунних скрипок, жалоби флейт, іноді лунає спів…

Добре повечерявши, пастухи танцюють при світлі вогнищ, грають або просто весело гомонять.

А ти, певне, й гадки не маєш, які вони дивні люди! Хіба що Бабула знає. Той знає цих людей з далеких степів, хоча й не з самих глибин південної пустелі, звідки вони приходять сюди продати ялівочку або якусь паку вовни!

Бабула? Той знайшов би з ними спільну мову. Він повів би обох друзів до родини мандрівних пастухів; дарма що Карембу й Гасан ховають під верхнім одягом підвішені на ремінцях пляшечки з дорогоцінною олією. Бабула сам бедуїн. Він народився в одній із таких ось чорних пласких зітканих з вовни осель. Бабула знає, що треба вчинити, аби шейх отакого дуару[28] сам запросив тебе до вогню. І ці похмурі, грізні на вигляд люди дали б тобі все, наче ти їхній, ба навіть куди більше.