– Я не думаю так. Коли Денис виходив з її кімнати, то він був сильно знервованим. І ще він кудись поспішав, наче в нього була назначена з кимсь зустріч.

– Гм… як цікаво! Щоб це мало означати? Може вони про щось домовилися між собою… Степан, дай завдання своїм людям слідкувати за пацаном.

– Добре. Але він від’їхав хвилин десять тому. Як вони його знайдуть?

– Це вже твої проблеми, – зауважив Павло. – Як хочеш, але його повинні знайти. Обов’язково дізнайся, куди він поїхав. Зрозумів?

– Ну… я постараюся, але справа марна. А що робити з цією?

– Поки нічого. Не чіпай її. Я приїду і сам розберуся з бабою. Ти ж знаєш, що я легко можу вибити правду. До речі, як тривають пошуки Мирослава?

Степану це питання зовсім не сподобалося, але він мав сказати неприємну правду.

– Ніяких результатів поки що немає…

– То працюй, щоб були ці результати. Ясно?

– Ясно. Я все зроблю.

– Тоді побачимося ввечері. Я буду чекати тільки на позитивні новини.

Павло майже не сумнівався, що його син задумав якусь аферу, а може навіть допомагає Софії втекти. Це, звичайно, була безпідставна думка, але в неї було раціональне зерно. По-перше, вони з Денисом були останнім часом на ножах і в сина могли бути причини для помсти. Можливо саме зараз він намагається реалізувати цю помсту. По-друге, Денис кохає Софію і це теж був мотив одночасно помститися Павлу і втекти з коханою дівчиною. І після цього Софія навіть могла закохатися в нього за такий героїчний вчинок.

Денису не можна довіряти за таких обставин.

І він в цьому був абсолютно правий.

Олег приїхав у домовлений час, а Денис його вже чекав за столиком кілька хвилин.

– Я тебе уважно слухаю, – сказав капітан. – Тільки дуже швидко і лаконічно. Часу обмаль.

Олег замовив тільки філіжанку кави. Денис запалив сигарету.

– Софію зараз тримають на ранчо Павла Волкова. Це мій батько і він захватив дівчину, щоб використати її телепатію. Я вирішив їй допомогти.

– Чого це раптом? Ти ж був на стороні Барона, свого батька?

Здавалося, що Олег не вірив його словам.

– Я спочатку думав із-за грошей допомагати йому. Але потім, мені стало шкода Софію і я вирішив їй допомогти. Крім того… вона мені дуже подобається… – Денис затягнувся, спостерігаючи за попелястим димом, що розсіювався в приміщенні.

– Гаразд. Припустімо, я тобі повірю. Де ж знаходиться цей особняк?

– Я не можу на словах пояснити. Це дуже важко зробити.

– Тоді намалюй схематично.

Денис взяв аркуш паперу і намалював, як можна дістатися до самого ранчо дуже детально, навіть із назвами деяких вулиць. А потім, він коротко розповів, як відбулося викрадення Софії Даниленко.

– Треба розробити план подальшої втечі, – в голос розмірковував Олег. – Значить ти навіть не пробуй рятувати Софію, бо це дуже небезпечно. Все може провалитися.

– Але її не випустять звідси живою. Часу вже майже не залишилося, – заперечив Денис.

– Сьогодні вночі буде операція порятунку Софії, але ти сам навіть не думай щось робити. До речі, які є чорні ходи в дім? Розкажи мені детально всі входи, виходи і скільки там охорони.

На цей раз Денис намалював план будинку і показав усі входи і виходи. Як зумів, пояснив, скільки всього охоронців і коли вони міняють чергових на посту.

– Добре, тут все зрозуміло. Тікати Софії доведеться через підземний хід вночі. Ти будь на зв’язку, щоб я міг тебе попередити, коли треба діяти.

– А коли ви почнете операцію по затриманню злочинців?

– Це вже буде тоді, коли Софія опиниться в безпечному місці. Ти зможеш вивести її через підземний хід, коли я подам сигнал?

Денис задумався, бо це була дуже ризикована справа.

– Не знаю… Мене можуть спіймати охоронці. Там все контролюється через відео спостереження.

– Над цим я подумаю ще. Може кількох людей поставити в засідку біля ранчо. Якщо почати несподівано штурмувати будівлю, то вони забудуть про дівчину і ви можете безпечно втекти через потаємний хід. Ден, єдине прохання, не вимикай стільниковий. Я тобі ввечері подзвоню.

– Домовилися.

– Тоді йди. Ми будемо готувати людей до операції. Може для цього знадобиться кілька снайперів.

– Шеф? В мене неприємності. Мої люди не змогли відслідкувати Дена.

Павло ледве не розірвався від гніву.

– Шо значить, не змогли?! Якого хріна ти тримаєш таких підарів, парашников, які ні на що не здатні?!

– Мені шкода, але…

– Шкода йому! Та іди ти в дупу з такою роботою! Карочє, коли Ден повернеться сюди, затримай його. Скажи охороні, щоб вони не випускали його з дому. І відбери у нього трубу. Я приїду і тоді вже розберуся з цими піонерами.

Павло був тепер впевнений, що Софія йому не допоможе, а, отже, її доведеться прибрати. Шкода, що із-за цього він втрачає ще більше грошей.

Денис повернувся на ранчо через годину, коли вже сонце почало сідати за обрій. Він зібрався відкрити дверцята, коли згадав, що забув видалити на своєму стільниковому номер капітана міліції. А якщо його запідозрили у змові і будуть обшукувати? Чорт, тоді і телефонну книжку подивляться. Хлопець видалив вихідний дзвінок і відправлене повідомлення на його номер. Лише після цього він спокійно зайшов в будинок.

Степан сидів у вітальні і дивився по телевізору бойовик. Він помітив хлопця, але нічого не сказав, поки той не підійшов ближче.

– Куди ти їздив?

– Це моя справа, – відповів Денис.

– Все одно скоро доведеться сказати. Ти тепер будеш на території ранчо. Охорона тебе звідси не випустить.

Денис спантеличено на нього подивився, нічого спочатку не розуміючи. Зміст сказаних слів і реакція на них прийшли трохи пізніше.

– Б…! Якого х..! – закричав юнак. – Це шо тіпа прикол такий?!

– Ні, це наказ твого батька, – спокійно відповів Степан. – Поки він не приїде і не розбереться сам, то тебе звідси не випустять.

– Ну паскудство! Старий взагалі мене закалібав! Казєл! Пень старий! А за шо він тіпа мене тут тримає? Он шо, олігофрен?!

Степан дипломатично потис плечима, не маючи жодного наміру розкривати карти.

– Харе, падаждєм старого пердуна.

Денис розізлився і пішов з вітальні. Розуміючи, що все пішло не по плану, він вирішив поговорити про це з Софією. Часу було дуже мало і необхідно було міняти плани, імпровізувати на ходу.

Софія сиділа в кімнаті із тривогою, дивлячись у вікно, де вже темніло і від сонця залишалося лише яскраве помаранчеве сяйво. Очі в неї були сумні, трохи лякливі і не впевнені, а сама дівчина дивилася таким поглядом, ніби існувала десь далеко-далеко в іншій галактиці.

Денис відразу ж зайшов в кімнату і нерішуче зупинився біля неї.

– Наші справи дуже кепські, – сказала дівчина, не обертаючись до нього.

– Ти вже знаєш? Старий наказав охороні не відпускати мене звідси.

– Проблема не тільки в цьому. Павло запідозрив, що ти хочеш допомогти мені втекти. В нас просто немає часу на роздуми.

– Що ти пропонуєш?

– Треба організовувати втечу зараз.

– Зараз? Там же охорони вдвоє більше. Треба вночі тікати. Тільки куди?

– Ні в ночі буде пізно. Приїде Барон і я взагалі не зможу нікуди втекти. Менти нам повинні допомогти. Але тікати необхідно прямо зараз, поки немає Барона. А як ти виведеш з гри охоронця?

– Щось придумаю. Може ззаду по голові вдарю…

Софія на нього з повагою подивилася.

– Ти серйозно вирішив йти до кінця?

– Так.

– А куди ти збираєшся податися, якщо ми вдало виберемося?

Дівчина тільки зараз помітила, сказавши «ми», наче вони обоє були спільниками, які розробляють спільний план втечі і помсти.

– Не знаю ще. Мама давно вже збирається розвестися з батьком. Спочатку ми з нею поїдемо в село на її батьківщину. Там можна пожити деякий час. А ти як?